Сучасне поняття «Русский мир» у тій формі, в якій його просуває російська влада, виникло порівняно недавно — наприкінці 1990-х років. Цей концепт був підхоплений на початку 2000-х років Володимиром Путіним. Вперше публічно він його використав у 2001 році на Конгресі співвітчизників, заявивши, що «поняття „русский мир“ споконвіку виходило далеко за географічні межі Росії та навіть далеко за межі російського етносу». У період 2006–2007 років термін остаточно увійшов в офіційний вжиток, а також був створений державний фонд «Русский мир».
Однак уже на цьому етапі відбулася підміна змістів: замість розвитку мережевої привабливості, економіки та сучасної культури концепцію було використано як інструмент державного примусу, геополітичного тиску, а згодом — як засіб військової агресії.
При цьому сам Путін давав досить широкі й гнучкі визначення того, хто такі росіяни. Особливо показовим є його висловлювання у грудні 2019 року на засіданні Ради з розвитку громадянського суспільства та прав людини:
– «Хто такі росіяни? Не було до IX століття практично ніяких росіян. Вони формувалися поступово з багатьох етносів, насамперед слов’янських, але не тільки, а й угро-фінських та інших…
– У нас на півдні в каганаті всіх називали євреями… Це зовсім не біблійні євреї від Синаю, а етнічні люди, які ніколи не мали жодного стосунку до єврейства. Вони просто сповідували юдаїзм у каганаті… і це теж наш етнос, який російський народ ввібрав у себе».
У цьому контексті росіяни постають як результат історичного міжетнічного змішування, а не як однорідний етнос. Пізніше ця ідея отримала подальший розвиток: росіянин — це «більше, ніж національність», а на практиці — «той, хто любить Росію і служить їй», незалежно від запису у паспорті. Такий ідеологічний образ виявився зручним для мобілізації на війну представників різних національних регіонів під прапором імперської єдності.
З іншого боку, за час правління Путіна сталася прямо протилежна тенденція до тієї, що декларувалась. Територія впливу російської мови не розширилася, а навпаки — різко звузилася. Кремль фактично став головним руйнівником власної концепції:
– Російська мова втратила позиції у Центральній Азії, країнах Балтії, Молдові та на Кавказі.
– Ці країни почали активний перехід на латиницю, суттєве скорочення російськомовних шкіл.
– Шукали нових міжнародних партнерів у зв’язку зі страхом перед «захистом російськомовних».
Після 2014 року, а особливо після 2022 року, процес дерусифікації на цих територіях став масовим і швидкоплинним. Те, що було оголошено ядром «Русского мира» — російськомовні регіони та культура — фактично зазнало прямого фізичного знищення. Для мільйонів російська мова перестала бути засобом комунікації і перетворилася на мову агресора.
Режим, не створивши сучасної привабливої масової культури, намагався експортувати спадщину минулих століть, переважно XIX — початку XX століття.
Водночас «Русский мир» веде не лише зовнішні, а й внутрішні війни. З одного боку, офіційно пропагується широке, громадянське визначення російськості, що зводиться до позиції «хто служить — той росіянин». З іншого — у реальності в суспільстві існує й активно відтворюється різкий побутовий та інституційний етнонаціоналізм із поділом на «своїх» і «чужих», супроводжений поширеними ярликами на кшталт «чурки», «косоглазые», «черножопые», «жиды», «хохлы» тощо. Ці два рівні чинності співіснують одночасно та перебувають у постійному конфлікті.
Цікава також остання заява Путіна, в якій він запитав: «А що ми робитимемо після СВО?». Відповідь формує ціннісний та стратегічний вакуум — саме цього питання не існує в офіційному порядку денному.
Загалом у Путіна відсутня чітка програма або бачення майбутнього розвитку Росії, окрім збереження власної влади. Це створює фундаментальний глухий кут: поки приватні підприємці світового рівня, такі як Ілон Маск, розробляють глобальні стратегії освоєння космосу, технологічних проривів та трансформації цивілізації, керівник величезної держави не в змозі запропонувати суспільству нічого, окрім війни, тотальної утилізації населення і руйнування сусідніх країн.
Отже, його «програма майбутнього» — це майже повна відсутність перспектив.
Підкреслюється катастрофічна втрата ідентичності як європейського, так і слов’янського характеру. Під виглядом «об’єднання» та «захисту» відбувається фактичне фізичне та демографічне винищення слов’янських народів.
Замість інтеграції найкращих здобутків світової культури й технологічного прогресу на практиці відбувається інверсія відбору: легітимізація та прийняття найгірших явищ, таких як жорстокість, відрубані голови, насильство і цілковите руйнування. Замість культури й перспектив світ спостерігає прояви дикунства.
Як підсумок спрацювала формула: «Я тебе породив — я тебе й уб’ю». Концепція, створена як інструмент розширення впливу і «м’якої сили», на практиці використовувалася методами, які системно скорочували цей простір, отруювали його зсередини, ізолювали та позбавляли будь-яких перспектив на майбутнє. «Русский мир» з гуманітарної ідеї остаточно трансформувався в імперський міф, здатний лише пожирати сам себе.
