Три тижні тому мене мобілізували до Збройних Сил України, і наразі я проходжу базову загальну військову підготовку (БЗВП) в одному з навчальних центрів. Хочу поділитися першими враженнями від цього нового для мене етапу – комусь це може бути просто цікаво, а комусь, сподіваюся, допоможе подолати сумніви й страх та стати на захист нашої країни.
### Мобілізація
Прийняття рішення мобілізуватися відбулося ще восени минулого року, що дало достатньо часу для ретельного вибору підрозділу, врегулювання цивільних справ і підготовки до служби.
Щоб визначитися із підрозділом, я поспілкувався зі знайомими з різних військових бригад, з якими мав спілкування ще в період волонтерської діяльності. Критеріями вибору були:
– результативність на полі бою,
– ставлення до особового складу,
– психологічний клімат у колективі,
– внутрішній порядок та ефективність процесів,
– відкритість до інновацій,
– адекватність командного складу.
Обравши кілька варіантів, я пройшов співбесіди з безпосередніми командирами, уточнивши всі деталі та потенційну зону відповідальності. Зваживши усі “за” і “проти”, прийняв остаточне рішення і був переданий до рекрутингової служби підрозділу, яка відповідала за документальний супровід мобілізації.
Мобілізація відбулася в одному з територіальних центрів комплектування Києва. Представник рекрутингової служби супроводжував мене протягом усього процесу, який пройшов максимально коректно і швидко – за кілька годин, незважаючи на екстремальні морози та тривалі відключення електроенергії.
Статус добровольця на цій стадії має суттєві переваги: не вилучають телефон, а після проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) можна навіть вийти в місто й чекати повідомлення про готовність документів. Оскільки після мобілізації я мав їхати у підрозділ своїм ходом, дочекався нічного поїзда і вільно провів вечір. У холодний вечір без чітких планів я вирішив сходити до театру – уявіть, що після мобілізації це цілком реально, якщо ви доброволець. У театрі було тепло, а вистава – цікавою, тож про цю важливу подію в моєму житті залишилися лише позитивні спогади.
### Колектив і навчання
Після прибуття у військову частину мене направили на базову загальну військову підготовку до навчального центру. Там зібрали людей із різних підрозділів, тому склад навчальної роти вийшов дуже різноманітним і колоритним.
До складу навчального підрозділу входять:
– мобілізовані з різних територіальних центрів комплектування з усієї країни,
– добровольці,
– “мільйонери” – молоді люди до 25 років, які отримують від держави одноразову спонукальну виплату в розмірі мільйона гривень.
Крім того, у кожній роті є доброволиці-жінки, які проходять підготовку на рівних умовах із чоловіками. Ставлення до них шанобливе й коректне.
У середньому вік нашого взводу коливається від 35 до 40 років. Наш склад – це своєрідний зріз українського суспільства: тут і фермери, і IT-спеціалісти, будівельники й сомельє, студенти та власники бізнесів, менеджери, водії, навіть письменник.
Психологічно взвод нагадує популярний серіал “Спіймати Кайдаша” зі всіма його комічними та драматичними нюансами. Проте вже з перших днів відбувається згуртування: із розрізненої групи ми перетворюємося на боєздатний колектив. Спільне життя в наметах посеред лісу в складних погодних умовах уніфікує і зближує. Всі розуміють, що основне завдання – навчитися потрібним навичкам і зберегти життя, тому мотивація на високому рівні.
### Забезпечення та харчування
Перед початком навчання я консультувався з кількома знайомими, які нещодавно проходили БЗВП, щоб дізнатися, що потрібно мати із собою. Мене здивувала відповідь, яка підтвердилася практикою: майже нічого купувати не треба, оскільки все необхідне видають.
Військова частина надала мені:
– екіпірування для зимового і літнього періодів,
– два комплекти форми,
– бронежилет і шолом,
– ремінь розвантажувальної системи (РПС),
– три пари різних рукавиць,
– тактичні окуляри,
– баул,
– тактичний рюкзак,
– сумку-косметичку.
Всі речі якісні, особливо я задоволений військовими черевиками, шкарпетками й спальним мішком.
З особистого взяв мінімум комфортних дрібниць:
– павербанк,
– подовжувач для електроживлення біля ліжка,
– хімічні грілки,
– термос і металеву миску,
– заточений ніж,
– комплект дихаючої термобілизни,
– налобний ліхтарик із червоним світлом,
– улюблену каву,
– протеїнові батончики.
Харчування на базі та у підрозділі добре збалансоване й ситне. Домінують різноманітні каші, але разом із ними завжди відчутна кількість м’яса, свіжі салати та масло. Протягом кількох тижнів до раціону додавалися сардельки, йогурти, сирні запіканки, запечена червона риба, м’ясо по-французьки. Фрукти представлені грейпфрутами, ківі, свіжим ананасом, гранатами, яблуками та горіхами. Голодних тут, без сумніву, немає – навіть удома не всі так харчуються.
### Недоліки
Можливо, читачам здасться, що описані умови перебільшені або занадто позитивні. Проте хочу чітко підкреслити, що ніякої пропаганди тут немає – це щирий звіт про реальні умови.
Служба й ставлення до новобранців наразі на належному рівні – відчуття єдності на бойових позиціях, кожен сумлінно виконує покладені на нього завдання. Звісно, є випадки бюрократії чи армійських курйозів, але їх небагато, і вони сприймаються із гумором. Я готувався до складніших умов, тож від рівня підготовки війська маю натепер приємне здивування.
Щодо навчання і практичних занять із вогневої підготовки ще зарано робити підсумки, тож спробую поділитися враженнями після завершення курсу. Варто зазначити, що інструктори нашого взводу – досвідчені бійці з реальним бойовим минулим, котрі роблять акцент саме на сучасних реаліях та викликах фронту. Навчальна програма адаптована до ситуації на передовій. Фізична підготовка не є надскладною, але щоденні тренування справляють помітний вплив на тіло.
Найвагомішим дискомфортом лишаються суворі погодні умови, хоча зима потроху відступає. Основним недоліком для мене стала відсутність приватності та власного куточка – особистого простору майже немає, але після завершення БЗВП ця свобода певно збільшиться.
На цей момент все саме так. Якщо вас зацікавило, можу й надалі інформувати про свій досвід служби в Збройних Силах України.
_Авторська колонка відображає особисту позицію автора і може не співпадати з офіційною думкою української редакції та Deutsche Welle._
