Мешканець села Хомівка Тернопільської області, Михайло Григорович Хованець, відзначив знаменну подію свого життя - 90-річний ювілей.
Він народився в довоєнні роки на території Польщі, в селі Ліщини Краківського повіту. «Здавалося б, минуло багато весен від тих дитячих років, однак у пам’яті ювіляра досі яскраво зберігаються найцінніші спогади», - розповідається у повідомленні Білецької громади. Михайло Григорович добре пам’ятає свою рідну домівку, а особливо моменти, коли разом із батьком відводив корів на пасовище біля річки. Однак, трагічні сторінки історії українського народу зробили неможливим жити звичним життям. Після завершення Другої світової війни в ході примусового переселення українців, здійсненого в рамках операції «Вісла», його родина була змушена покинути рідні Ліщини і разом із багатьма іншими опинилася у невідомості, де їм довелося починати життя спочатку.
Першою точкою нового життя стала Полтавщина, село Городище, де сім’я мешкала всього один рік. Згодом доля привела їх на Тернопільщину - спочатку на Чортківщину, у село Вигнанка, а пізніше - до Хомівки, яка стала для Михайла Григоровича справжньою батьківщиною.
У цьому затишному селі пройшли його юнацькі роки. Тут він закінчив початкову школу, після чого продовжив навчання у сусідньому селі Ігровиця. По завершенні навчання молодий чоловік пішов служити у армію, проходив службу у місті Херсон, де також працював на будівництві.
Після демобілізації Михайло Григорович повернувся додому і здобув фах механізатора у Збаразькій школі механізації. Саме в Хомівці він зустрів свою майбутню дружину, яка також була переселенкою. Тому молодята особливо добре розуміли один одного, адже обоє знали, що означає залишити все, починаючи знову будувати життя на чужині. Вони створили сім’ю, узяли шлюб і спільно взялися за будівництво власного дому.
Роботу Михайла Григоровича пов’язано з місцевим колгоспом, де він працював комбайнером на моделях С-4 та «Нива». Для нього ці машини - не просто техніка, а символи повсякденної відданої праці і щирих спогадів.
У подружжя народилося троє дітей, а сьогодні ювіляр з гордістю згадує своїх чотирьох онуків та п’ятьох правнуків.
Одна зі значущих сторінок життя Михайла Григоровича пов’язана з духовним життям села. Протягом тридцяти років він був старшим братом при парафії святого великомученика Димитрія.
Як зазначають у громаді, «коли сільська спільнота взялася за важливу справу - будівництво святині та каплиці у Хомівці, Михайло Григорович власноруч брав участь у будівельних роботах: копав фундамент, допомагав майстрам, вкладав власні сили та кошти. У цій праці дійсно залишалась частинка людської душі». Велику увагу він приділяв збереженню традицій і передав їх молодшим поколінням. Михайло Григорович навчав дітей ходити з вертепом, знайомив їх із колядками та різдвяними звичаями. І навіть нині, через багато років, пам’ятає всі слова вертепу напам’ять.
Зі словами особливої теплоти він згадує пройдені випробування, які довелося пережити його поколінню:
- Війна та її наслідки.
- Зміна кордонів і політичних режимів.
- Примусове переселення.
- Невизначеність майбутнього.
- Щоденна тяжка праця.
У цій життєвій розповіді відображає мудрість, яка полягає у здатності, незважаючи ні на що, не втратити людяності, знайти своє місце, яке можна вважати рідним, а також залишити по собі добру пам’ять і передати наступним поколінням любов до рідної землі.
