Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко вкотре заговорив про ризик війни. Його заява прозвучала під час спостереження за спільними з Росією ядерними навчаннями, що проводилися в Осиповицькому районі. Політик заявив:
«Якщо ми і будемо втягнуті у військовий конфлікт, зокрема проти України, то лише в разі агресії проти нашої країни. Ми не маємо наміру втручатися у війну в Україні, адже цьому немає жодної необхідності — ні громадянської, ні військової».
Журналіст «Еўрарадыё» поспілкувався з білорусами, які залишилися на батьківщині, щоб з’ясувати, чи доходять до них новини про війну та як вони на них реагують. З метою безпеки особисті дані співрозмовників були змінені.
Світлана, пенсіонерка і працівниця школи, мешкає в Мінській області:
- «Я не дивлюся телебачення. Те, що бачу у YouTube або TikTok, так і дізнаюся. У школі зараз іспити, останні дзвінки – завжди нема на що часу. Після іспитів займатимусь організацією дитячих таборів.
- Я дивлюся позитивні відео, де діти співають і танцюють, і намагаюся уникати кадрів з зруйнованими гуртожитками. Вважаю, що і росіянам, і українцям настав час одуматися, бо в цій війні не буде переможців.
- В моєму оточенні ніхто практично не порушує і не обговорює тему війни. Усі сподіваються, що наша влада не почне першою. Однак багатьох турбує ризик нападу на Білорусь».
Вадим, розробник ігор зі столиці:
- «За чотири роки війни я навчився її ігнорувати. Це не через байдужість, мені дуже шкода тих, чиї домівки руйнуються через політичні ігри, і я однозначно на боці України. Проте, поки це мене безпосередньо не стосується, намагаюся жити звичайним життям.
- Я не читаю новин, не дивлюся телевізор і не слідкую за соцмережами — занадто втомився в перший рік війни. Важливі події дізнаюся від друзів, тому для державної пропаганди я недосяжний. Про її поширення в суспільстві чую вперше.
- Моє оточення перебуває в подібному стані – всі втомилися від війни та новин про неї, дратує і світові санкції, і обмеження пересування. Усі з нетерпінням чекають на її завершення. На жаль, поки жодного сигналу про це немає».
Алевтина, працівниця приватної будівельної організації, проживає в Мінську:
- «Я багато працюю, часто виходжу у вихідні — іноді в суботу, іноді в неділю. Мені просто ніколи думати про події, майже не дивлюся телебачення, лише TikTok, як і більшість молоді у країні.
- Цікавилася концертом Макса Коржа в Румунії, останньою новиною для мене були слова Лукашенка про війну. Це викликає деякий страх, але я намагаюся про це не думати і зосередитися на позитиві.
- На роботі й серед знайомих тема війни майже не піднімається, особливо з подругами – більшість навіть не визнають чи не розуміють цієї ситуації. Моя університетська подруга підтримує офіційну політику, проте не говорить про це відкрито. Наприклад, на останньому робочому обговоренні лунала новина про чергову бомбардування Києва, і розмова швидко завершилась.
- Я вважаю, що війна має припинитись з обох боків, бо вона забирає життя простих людей — я завжди переживаю за них».
Юліан, пенсіонер із Гомельської області:
- «Часто немає настрою дивитися телевізійні розважальні програми, особливо усвідомлюючи, що колишні друзі та однокурсники, з якими ми ділилися їжею у студентській їдальні, тепер можуть опинитися у біді.
- Вони втрачають чоловіків, дітей, рідних – заради чого? Це змушує багато про що задуматися.
- Люди зайняті своїми повсякденними справами: дачею, дітьми, планами на літо – тим, що поряд.
- Одного разу, розмовляючи з сусідом, я спитав про його думку щодо виборів. Він відповів, що все його влаштовує – і пенсія, і те, що в нас немає війни; а ті, хто голосували у 2020-му, пішли на поводу у Заходу. На цьому наша розмова завершилася.
- Мене здивувала лицемірна брехня «того, хто нібито перший у країні». У моєму оточенні майже немає людей, які серйозно про це думають, і, можливо, так і має бути».
Віолетта, музикантка з Мінська:
- «Щонайменше шість років ніхто з мого оточення не дивиться державне телебачення, тому про те, що там говорять, я нічого не знаю.
- Новини про війну спеціально не читаю, щоб зберегти стабільність нервової системи, але інформація все одно доходить косвено — через випадкові слова чи події.
- Психіка начебто вже адаптувалася, і я приймаю події більш-менш спокійно, але іноді виникають сум, відчуття несправедливості й втоми від ситуації.
- Новини про активніші дії Білорусі у війні здаються мені спекуляціями без підстав. Реальні події всередині країни не виглядають як підготовка до воєнних дій.
- В оточенні тема війни періодично виникає, і багатьом це дається важко через безсилля щось змінити чи вплинути».
Олена, пенсіонерка з Гомельської області:
- «Про війну думаю часто, бо вона відбувається в сусідній країні, а ми живемо зовсім поруч з українським кордоном. Ці думки викликають у мене тривогу й щире співчуття до українського народу.
- Я намагаюся не сприймати офіційних заяв влади — не дивлюся державні телеканали, не слухаю радіо та уникаю політичних передач.
- У близькому колі війну обговорюємо рідко, переважно лише у контексті безпеки чи останніх новин. У 2022 році розмов було більше, бо війна безпосередньо торкнулась нашої родини — родич покинув домівку, щоб воювати.
- Зараз намагаємося менше заглиблюватися у цю тему й більше думати про позитивне, розуміючи, що не можемо вплинути на те, що відбувається».
Автор матеріалу — Тарас Тарналицький.
Матеріал підготовлено за підтримки «Медіамережі».
