У громадах Чернігівщини відбулися прощання з захисниками, які трагічно загинули внаслідок російсько-української війни.
20 липня у селі Тихоновичі Сновської громади відбулася церемонія прощання з 37-річним Максимом Колишаком. Його мобілізували в червні 2024 року. Максим служив у Чернігівському прикордонному загоні й загинув 18 липня. Процесія жалоби пролягала селом під антидроновими сітками. Це вже друга втрата в родині Колишаків за останні чотири місяці: 15 березня війна забрала старшого брата Максима — Олександра, який до свого 39-річчя не дожив два з половиною місяці. Він також був прикордонником, обіймав посаду головного сержанта.
Далі на Чернігівщині прощалися з іншими героями:
-
Володимир Кузьменко, 35 років, із села Леляки Варвинської громади в Прилуччині. Раніше працював у Броварах, потім у Польщі, останнім часом — у компанії KERNEL та охоронній фірмі SECURITY. Мобілізований у січні 2025 року, пройшов навчання в Латвії, де виконував обов’язки стрільця-помічника гранатометника. Загинув 10 квітня 2025 року під час бою на Донеччині. Понад рік вважався зниклим безвісти. Похований у рідному селі Леляки.
-
Олександр Пєшкуров з Новгорода-Сіверського загинув напередодні свого 44-річчя. Працював на приватному деревообробному підприємстві. Мобілізований 2022 року, загинув 24 червня 2026-го на запорізькому напрямку. Похований на центральному кладовищі міста Новгород-Сіверський.
-
Олександр Тимошенко, 51 рік, із села Локнисте Березнянської громади, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Випускник місцевої школи, працював у ТОВ «Сівертекс». Мобілізований 3 червня 2024 року, служив на донецькому напрямку. Загинув 23 червня 2026 року в Запорізькій області. Похований у рідному селі. Залишилися дружина та доньки.
-
Сергій Шупта, 29 років, із Прилук. Працював водієм у ІМК «Агрокім», потім заснував сім’ю. У 2017 році у подружжя народився син Дмитрик. Згодом працював на заводі мінеральних добрив «Базис», а пізніше переїхав до Києва, де був слюсарем. Мобілізований 13 червня 2024 року, служив водієм-спостерігачем у 2-му зенітному кулеметному відділенні. Загинув 24 жовтня 2024 року неподалік міста Селидове Покровського району Донецької області. Поховання відбулося у селі Дмитрівка Малодівицької громади.
-
Василь Левченко, 52 роки, народився в селищі Хмельове Вінницької області, згодом родина переїхала в Бобровицю. Працював у місцевій службі газопостачання та газифікації. З 2015 року брав участь в АТО/ООС. Добровільно приєднався до Збройних сил у березні 2022 року. Брав участь у боях на запорізькому, харківському та донецькому напрямках. Загинув 8 червня 2025 року на донецькому напрямку. Похований у Бобровиці. Залишились дружина Єлизавета, доньки Тетяна та Ольга, сестра Галина та племінник Олександр.
-
Олексій Зубаха, 40 років, родом із Михайло-Коцюбинського Чернігівського району. Служив у Державній прикордонній службі з 26 лютого 2022 року, був гранатометником прикордонної комендатури швидкого реагування. У 2025 році отримав поранення на куп’янському напрямку, після тривалого лікування та реабілітації змушений був завершити службу. Помер удома.
-
Георгій Проскурняк, 52 роки, із села Велика Загорівка Плисківської громади Ніжинського району. Понад два роки вважався зниклим безвісти. Нещодавно підтверджено його загибель 4 червня 2024 року в районі села Сокіл Покровського району Донецької області. Похований у місті Борзна.
-
Валерій Олійник, 28 років, із села Високинь Ріпкинського району. Загинув 16 червня. Відспівування відбулося в Катерининській церкві в Чернігові, похорон — на новому кладовищі в Количівці. Залишились дружина та донька.
-
Олег Романчев, 52 роки, із Прилук. Працював далекобійником в Україні та за її межами. Мобілізований у 2025 році. Служив у інженерно-будівельних військах на кордоні з Білоруссю. Позиціювався під позивним «Миша». Помер 25 червня 2026 року у лікарні. Похований у Прилуках на кладовищі «Новий побут». Залишились син, який наразі служить у десантно-штурмовій бригаді, мати й брат.
-
Владислав Корж народився в селі Чапліївка Шосткинського району Сумської області, згодом переїхав із родиною до Городні. Загинув незадовго до свого 24-річчя. У 2020 році проходив строкову службу, а з початком повномасштабного вторгнення уклав контракт із ЗСУ. Загинув 23 червня 2026 року на запорізькому напрямку. Похований у Городні на цвинтарі «Червінщина». Залишилася мати.
-
Роман Тишковець, 40 років, із села Замглай Ріпкинської громади. Працював у Києві. 24 листопада 2025 року приєднався до ЗСУ. Помер 16 червня 2026 року в Харківській області. Похований на батьківщині матері — у селі Вовчок Кіптівської громади Чернігівського району.
-
Владислав Стеценко, 28 років, із села Наумівка Бобровицької громади. Працював різноробом на різних підприємствах. Мобілізований у квітні 2025 року. Загинув 26 серпня 2025 року в Донецькій області. У скорботі залишилися бабуся Олександра, тітка Людмила та дядько Юрій.
-
Олександр Горлов, 55 років, із села Миколаївка Березнянської громади. Працював водієм на чернігівському облспецпідприємстві «Пожсервіс», пізніше — автомеханіком на СТО в Одесі. Мобілізований у травні 2023 року. Навчався на кулеметника, воював у Донецькій та Харківській областях. 2 червня 2024 року потрапив у полон у районі села Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. Наприкінці липня того ж року його статус був офіційно підтверджений через Міжнародний комітет «Червоного Хреста». Протягом двох років родина зберігала надію, але в червні 2026 року отримала трагічну інформацію про збіг ДНК: виявилося, що 7 серпня 2024 року Олександр загинув на території Російської Федерації в нелюдських умовах полону. Вдома на нього чекали мати і сестра.
-
19 липня в Ічні з військовим почестями поховали 54-річного Олега Брежка. Мобілізований 16 березня 2024 року, служив стрільцем-санітаром. У червні, поблизу Кліщіївки, добровільно підняв державний прапор на українській позиції, закріпивши його шнурками зі своїх берців, після чого повернувся до побратимів. Отримав три поранення та контузію. Після лікування втратив майже весь слух, проте не полишив служби. Загинув 15 вересня 2024 року.
-
Андрій Сластьон, 42 роки, уродженець Городні, зник безвісти 31 березня минулого року в бою на Сумщині. У мирному житті працював різноробом та водієм-механіком. Після початку повномасштабного вторгнення уклав контракт із ЗСУ. Його загибель була офіційно підтверджена результатами ДНК-експертизи. Поховали його 29 липня.
- 27 липня в Острі відбулося прощання з 51-річним Олександром Кочергою. У 2015 році він брав участь в антитерористичній операції. Працював у ПП «Остербудсервіс». Мобілізований у квітні поточного року. Помер 18 липня від тяжкої хвороби.
Джерело інформації — газета «Вісник Чернігівщини», авторки Ольга Самсоненко та Валентина Остерська.
Додаткові матеріали, новини та фотоматеріали доступні на цифрових платформах «Вісника Чернігівщини».
