Повномасштабне вторгнення в Україну змусило НАТО по-новому переосмислити концепцію сучасного війська. Незважаючи на те, що протягом десятиліть західні країни інвестували мільярди доларів у передові системи озброєнь, їхня присутність залишається важливою, але недостатньо мати лише технологічну перевагу. Український досвід довів: наявність розвиненої зброї не має значення, якщо її кількість обмежена, боєприпаси швидко вичерпуються, а промислове виробництво не спроможне компенсувати втрати.
За останні роки стало очевидно, що в масштабній війні критичної ваги набувають не лише модерні винищувачі, танки та високоточні ракети, а й:
- мільйони артилерійських снарядів;
- значні запаси ракетних засобів ППО;
- тисячі дешевих безпілотних літальних апаратів;
- засоби радіоелектронної боротьби;
- потужні виробничі підприємства, здатні постійно поповнювати запаси арсеналу.
У вересні 2026 року Reuters констатував, що український досвід викликав у НАТО дискусію щодо реальної готовності Альянсу до конфлікту інтенсивності, подібної до нинішнього. Війна піддалася сумніву низку усталених уявлень — від сподівань на швидке повітряне домінування до розрахунку на відносно короткі бойові операції та обмежені запаси дорогих боєприпасів.
UA News розповідає про те, як війна змінила військові пріоритети НАТО, які види озброєння втратили частину свого колишнього значення, а також про найбільш дефіцитні компоненти арсеналу Альянсу.
Ставка на малу кількість технологічно вдосконаленої зброї втрачає ефективність
Протягом десятиліть західні військові докладали зусиль до оволодіння технологічною перевагою, основний підхід полягав у тому, щоб мати менше одиниць техніки, які бачать далі, стріляють точніше і перевершують за ефективністю техніку супротивника. Ця стратегія успішно реалізовувалась у конфліктах зі впевненою повітряною перевагою та контролем значної частини поля бою, як це було у численних операціях США та їхніх союзників.
Однак у війні в Україні ситуація суттєво відрізняється. У разі тривалих бойових дій, коли супротивник володіє значними людськими ресурсами, власною промисловістю та готовий нести великі втрати техніки, важливість має не лише якість окремої системи. Не менш важливою стає кількість озброєння на складах і швидкість його виробництва.
Саме цим обумовлено переосмислення навіть ракетного оснащення в європейських арміях. Війна в Україні примусила вдаватися до пошуку доступніших ракет, які можна випускати великими серіями, адже дорогі високоточні боєприпаси швидко вичерпуються, а заміна їх на заводах відстає від темпу бойових втрат.
Це не означає відмову від таких критично важливих систем, як Patriot, F-35 та інших дорогих засобів, навпаки, вони залишаються надзвичайно важливими. Проте до класичної формули «мала кількість дуже дорогих систем замість великої кількості простих» все частіше додається новий принцип — зброї має бути багато.
Війна фактично повернула на арену військового планування поняття, яке після Холодної війни вважалося другорядним — масовість.
Танки не втратили значення, проте їх роль змінюється
Одним із найпопулярніших тверджень на початку війни була «смерть танка». Обґрунтування цієї тези базувалося на тому, що на українському фронті навіть дуже дорога бронетехніка може бути понищена порівняно дешевими FPV-дронами. Поле бою переповнене протитанковими комплексами, мінами, артилерією і розвідувальними безпілотниками, що значно ускладнює захист великих броньованих машин.
Проте впроваджені в НАТО висновки поки не передбачають відмови від танків. Перед самітом Альянсу у Гаазі (2025 рік) генеральний секретар Марк Рютте заявив, що країнам необхідно забезпечити тисячі додаткових танків та бронетехніки. Альянс аргументує це тим, що навіть в сучасних умовах війська потребують захисту та маневреності на полі бою.
Зміни торкнулися не потреби в танках, а способів їхнього використання. Велика бронетанкова колона без прикриття сил ППО, засобів радіоелектронної боротьби, розвідувальних можливостей та власних дронів стала надто вразливою. Танки все складніше виступають як самостійна «ударна сила», зараз вони моделюють частину комплексної бойової системи.
Як наслідок, можна вказати на зниження автономної цінності танків. Найдорожчі моделі, такі як Leopard, Abrams чи Challenger, не можуть повністю розкрити потенціал без розвідувальних дронів, РЕБ і оперативної артилерії, що миттєво реагує на викриття з повітря.
Безпілотні літальні апарати стали ключовим видом озброєння сучасного конфлікту
Війна в Україні надала безпілотникам принципово нового значення. Різноманітні типи — від малих розвідувальних БПЛА, FPV-дронів до далекобійних ударних і морських безпілотників — стали регулярно використовуваними бойовими засобами. Вони виконують коригування артилерії, виявляють техніку, атакують піхоту, складають атаки на важливі об’єкти, зокрема нафтові й військові бази на сотні кілометрів від лінії фронту.
У самому НАТО усвідомлюють суттєвість змін. У липні 2026 року генеральний секретар Альянсу Марк Рютте підкреслив, що дрони «фундаментально трансформували характер сучасного бою». Тоді було оголошено про ініціативу NATO Drone Edge та плани союзників інвестувати понад 40 мільярдів доларів у протидронові системи впродовж наступних п’яти років. Досвід, здобутий в Україні, використовується для навчання та адаптації військових стандартів у підрозділах НАТО. Окремо вивчаються практики застосування дронів у спільному центрі JATEC у польському місті Бидгощ.
Однак аналітик RUSI Джастін Бронк застерігає, що НАТО не повинно припускатися іншої крайності — намагатися повністю замінити традиційні вогневі засоби безпілотниками, враховуючи, що Росія активно розвиває власні протидронові технології, а оператори та канали управління безпілотниками стають пріоритетними цілями.
Отже, військова концепція майбутнього включатиме ефективне поєднання:
- дронів;
- артилерії;
- ракетної зброї;
- бронетехніки.
Безпілотники стали масовим, але не замінним видом озброєння, без якого інші системи втрачають ефективність.
Фактичний дефіцит НАТО – засоби протиповітряної оборони та ракети для ППО
Хоча безпілотники визнані однією з головних новацій війни, системи протиповітряної оборони залишаються одним із головних недостач.
Український фронт демонструє величезні ресурси, необхідні для захисту значної території від ракетно-дронових ударів. Російська сторона маскує свої атаки комбінацією дешевих ударних безпілотників, крилатих ракет та балістичних снарядів. Оборона змушена застосовувати перехоплювачі, які за вартістю суттєво перевищують уражувані цілі.
Особливу гостроту має балістична загроза. За даними Reuters (вересень 2026), американські запаси перехоплювачів Patriot в Україні зазнають серйозного навантаження на фоні активізації російських ударів, а проблема виходить далеко за межі України.
Заступниця генерального секретаря НАТО Радміла Шекерінська у грудні 2025 року визнавала, що в запасах Альянсу не вистачає ППО. Через це проштовхується нарощування виробничих потужностей — один із пріоритетів оборонної промисловості НАТО. Заявлено про необхідність у п’ять разів збільшити можливості протиповітряної оборони.
Таким чином, системи Patriot, SAMP/T, NASAMS та інші не втратили значення, а перетворилися на один із стратегічно найцінніших ресурсів європейської оборони.
Витрати на перехоплення ракет стають економічно нерелевантними
Війна виявила й наявність так званої економіки перехоплення. Ударний дрон може коштувати десятки або сотні тисяч доларів, тоді як сучасна ракета перехоплювача здатна сягати мільйонів доларів.
Якщо ворог щодня запускає десятки чи сотні таких відносно дешевих цілей, застосування проти кожної дорогої ракети несе фінансові та промислові збитки. Саме через це Європа активно розробляє дешевші системи.
Європейські виробники прагнуть створити нове покоління доступних перехоплювачів, які можна виробляти великими партіями. При цьому не йдеться про заміну Patriot: складні балістичні цілі потребують виключно дорогих засобів протидії. Завдання полягає у розподілі ресурсів — зберігати найцінніші ракети для найскладніших викликів, а дешевші долати більш прості цілі.
Проблему ускладнює активне вдосконалення дронів. Reuters у вересні 2026 року зазначав, що Росія почала використовувати реактивні ударні безпілотники, які рухаються швидше за традиційні Shahed і діють на висотах, де стандартним мобільним групам перехоплення важче працювати.
Таким чином, найбільш перспективними сегментами зброї в найближчі роки можуть стати саме масові і відносно недорогі засоби боротьби з безпілотниками.
Артилерійські снаряди калібру 155 мм повернулися до статусу стратегічного ресурсу
Ще один парадокс війни — піднесення артилерійських снарядів до ролі ключового елемента забезпечення обороноздатності. До 2022 року великі запаси боєприпасів вважалися спадком Холодної війни. Проте українська війна продемонструвала, що у великих конфліктах боєприпаси витрачаються з темпами, які перевищують можливості мирного виробництва.
Саме через це НАТО акцентує увагу не на тисячах, а на мільйонах артилерійських снарядів як стратегічному пріоритеті. Марк Рютте відкрито говорив про необхідність акумулювати мільйони боєприпасів. У липні 2026 року дев’ять країн Альянсу домовилися про спільне виробництво універсального 155-мм снаряда, що має спростити виробництво і покращити сумісність артилерійських систем різних держав.
Це важлива зміна, оскільки раніше основну увагу приділяли гарматам — їх дальності, точності та автоматизації. Війна нагадала, що найкраща гармата неефективна без стабільного постачання боєприпасів під час тривалого інтенсивного конфлікту.
НАТО потребує не лише якісної зброї, а й виробничих потужностей для її безперервного виготовлення
Мабуть, найсуттєвіший висновок війни стосується саме промислового потенціалу. Сучасна високотехнологічна війна виявилася одночасно війною промисловості — заводів, логістики, електроніки, вибухових речовин, двигунів і конвеєрних ліній.
НАТО вже переглянуло стратегію у цьому напрямку. У 2023-му затвердили Defence Production Action Plan, а у 2025-му його оновили. За інформацією Альянсу, нині ключова увага приділяється не лише закупівлям озброєнь, а й налагодженню ланцюгів постачання, забезпеченню сировиною, розгортанню виробничих потужностей та довгостроковим контрактам із промисловістю.
У 2026 році почали створювати нові програми спільного виробництва, зокрема американських озброєнь у Європі. Мета цих ініціатив — оперативно ліквідувати дефіцити в ППО, ракетах та іншому критичному озброєнні. До виробництва залучаються навіть підприємства, раніше не пов’язані напряму з ракетною галуззю. Так, у вересні 2026 року компанія Lockheed Martin отримала від General Motors Defense перші компоненти для ракет PAC-3 MSE — частина зусиль США для швидкого розширення виробництва перехоплювачів Patriot.
Це свідчить про те, що НАТО вже не прагне мати лише сотні найкращих машин у світі, а формує систему, здатну у разі масштабної війни:
- втрачати техніку;
- витрачати тисячі боєприпасів;
- поповнювати запаси;
- і тривалий час вести активні бойові дії.
Традиційна зброя залишилась, але її застосування трансформувалося
Танки продовжують відігравати важливу роль, винищувачі не втратили актуальності, системи Patriot все ще критично потрібні, а артилерія не була витіснена безпілотниками. Проте тепер усі вони функціонують у межах нової системної концепції.
Один танк високої вартості залежить від дронів-розвідників, засобів радіоелектронної боротьби, систем ППО, інженерної підтримки, артилерійського прикриття та безперервного поповнення боєприпасів. Одна батарея Patriot потребує значного резерву ракет, виробництво яких не може бути швидко збільшене під час початку бойових дій. Сучасний винищувач вимагає роботи аеродромів, протиповітряного захисту, забезпечення запчастинами і великого запасу озброєнь.
Відтак головним викликом для НАТО стає не пошук окремої «суперзброї», а забезпечення необхідної кількості засобів для довготривалої та масштабної війни:
- великих запасів ракет ППО;
- мільйонів артилерійських снарядів;
- величезної кількості дронів;
- доступних перехоплювачів;
- засобів радіоелектронної боротьби;
- працюючих заводів, здатних оперативно виробляти всю цю продукцію.
Український досвід наочно демонструє, що технологічність залишається вирішальною перевагою XXI століття, але навіть найсучасніша зброя стає марною, якщо склади порожні, а нові ракети на заводі виготовляють з великою затримкою.
