Україна сьогодні є полем глобальних змін у веденні воєнних дій, де масове застосування безпілотних літальних апаратів (БПЛА) та автоматизованих алгоритмів радикально трансформує сучасний конфлікт. Про це йдеться у розвідковому дослідженні Центру аналізу європейської політики (CEPA). Авторкою матеріалу виступає політична консультантка і партнерка SIC Group Ukraine Катерина Одарченко, що володіє багаторічним досвідом у реалізації масштабних комунікаційних проєктів.
Коли командир підрозділу дронів в українській армії висловив припущення, що новобранців може варто залучати до дистанційних та технічних завдань замість традиційної служби в окопах, він не лише звернув увагу на проблему нестачі кадрів на передовій, але й окреслив глибинну трансформацію способів ведення війни. Ця еволюція відбувається разом із зрушенням акцентів у ролях учасників бойових дій — від прямої участі в боях до дистанційного управління, інженерного забезпечення і аналітики.
Для держави, що одночасно зазнає значних втрат на фронті та потребує довгострокової мобілізації, подібний перехід набуває не лише технологічного, але й глибокого соціального значення.
Війна в Україні дедалі більше базується на роботі операторів, інженерів, а також програмних алгоритмів, що керують системами, які значно розширюють бойову зону і водночас знижують ризики для військовослужбовців. Від початку повномасштабного вторгнення безпілотники пройшли шлях від інструментів розвідки до одного з ключових елементів бойових операцій, використовуючись для враження близько 80–85% цілей на фронті.
Цей процес мав низку передумов, зокрема критичний дисбаланс у артилерійських ресурсах у перший період війни, коли росіяни здійснювали до 60 тисяч пострілів щодня. Західні високоточні озброєння, хоч і ефективні, поставлялися в обмеженій кількості та із затримкою, що змусило Україну шукати власні рішення.
Внаслідок цього виникла децентралізована інноваційна система, яка об’єднала військових, технічних фахівців, стартапи і волонтерів. Впроваджуючи комерційні технології, Україна сформувала модель швидких інновацій, що характеризується безперервним розвитком, експериментальним тестуванням в умовах бойових дій і постійним удосконаленням.
Особливе значення мають FPV-дрони, які стали домінуючою силою у близьких боях завдяки відносно низькій вартості у порівнянні з артилерійськими засобами. Україна планує виробити близько 8 мільйонів таких безпілотників у 2026 році, порівняно з 4 мільйонами минулого року і приблизно 2 мільйонами в 2024 році. Для порівняння, США та їхні союзники у НАТО виготовляють їх лише у тисячних одиницях.
Командири українських підрозділів інтегрували повітряні, морські та наземні безпілотні платформи в багатогранну оперативну концепцію, досягаючи результатів, які раніше були доступні лише значно потужнішим арміям. Особливо яскраво це проявляється на морі, де українські морські дрони, як-от MAGURA V5, завдають ударів по важливих об’єктах флоту противника, пошкоджують військові судна та навіть знищили вертоліт Мі-8 російських військ над Чорним морем. Тим самим Україна продемонструвала, що за допомогою недорогих автономних систем можна ефективно блокувати російські спроби контролювати морські простори, що раніше було прерогативою великих флотів. Аналогічні тактики застосовує іранська сторона для захисту своїх прибережних зон.
Системний підхід до впровадження таких технологій також охоплює удари великої дальності по стратегічних об’єктах російської енергетичної інфраструктури, оборонного комплексу та військових формуваннях. Злиття ефектів від далекобійних дронів, які проникають у глибокий тил ворога, сигналізує про перехід від тактичної адаптації на полі бою до стратегічного охоплення, де масове виробництво вітчизняних засобів значною мірою підриває бойові спроможності супротивника.
Впровадження штучного інтелекту і машинного навчання дає змогу координувати роботу груп безпілотних систем, рухаючись у напрямку напівавтономних бойових операцій.
Крім того, сучасні бойові дії неможливо уявити без космічної інфраструктури. Українські підрозділи широко використовують комерційні супутникові канали зв’язку, навігації та спостереження, що фактично створюють «інтернет поля бою». Однак така залежність виявляє й вразливості, зокрема прив’язаність до окремих постачальників і ризики, пов’язані з електронним придушенням, що спонукає країну розробляти більш стійкі гібридні рішення.
Усі описані тенденції вказують на фундаментальні зміни у війні — повернення масовості у вигляді тисяч недорогих дронів, де перевага досягається завдяки адаптивності, масштабності виробництва та глибокій інтеграції в різних сферах військового мистецтва.
Водночас західні армії залишається орієнтованими на дорогі і високотехнологічні системи з тривалим циклом закупівель, які дедалі менше відповідають вимогам сучасного поля бою, визначеного стрімкими інноваціями й масовим застосуванням техніки. Використання дорогих ракет-перехоплювачів для знищення дешевих дронів є з економічної точки зору неефективним.
Натомість ефективна оборона потребує впровадження багаторівневих систем — дешевих перехоплювачів, децентралізованого прийняття рішень, пасивних сенсорів і тісної взаємодії між операторами та автоматизованими машинами. У цьому контексті визначальною стає не тільки розвиненість технологій, а перш за все їхня стійкість.
Ці тенденції мають значний вплив на промислову політику, інвестиційні стратегії та структуру оборонних альянсів.
Україна перетворилася на своєрідну лабораторію сучасної війни в режимі реального часу, де генеруються величезні обсяги бойових даних і стимулюються інновації унікальними темпами, недосяжними для Заходу. Її оборонна промисловість сьогодні налічує сотні компаній, більшість із яких приватні, і стрімко масштабує виробництво та впровадження експериментальних рішень.
Ключові показники трансформації:
1. Сьогодні більш ніж половина зброї, що використовується на передовій, твориться безпосередньо в Україні.
2. Основну частку засобів дальнього ураження розроблено всередині країни.
3. Кількість оборонних підприємств зросла з близько 300 у 2022 році до майже 1000 станом на 2025 рік, з яких приблизно 80% – приватні структури.
4. Державні ініціативи, зокрема кластер Brave1, сприяли об’єднанню понад 1500 військово-технічних стартапів із фронтовими підрозділами і каналами закупівель.
Цей масштабний розвиток дозволив Україні скоротити залежність від імпорту в оборонних закупівлях до 18% у 2025 році проти 54% у 2022-му. Особливе місце на ринку військової продукції займають безпілотники, більшість із яких виробляються на національному рівні.
Для західних політиків і інвесторів це створює одночасно можливості і виклики:
– З одного боку, інтеграція України у широку євроатлантичну оборонну екосистему здатна посилити технологічну перевагу НАТО.
– З іншого, відсутність такої інтеграції ризикує призвести до того, що інновації та накопичені дані можуть опинитися у руках стратегічних конкурентів.
Таким чином, майбутнє сучасних бойових дій формує Україна — у лабораторіях, на підприємствах та безпосередньо на полі бою. Відкритим залишається питання, наскільки готові США та інші західні країни використовувати цей досвід як джерело знань і інновацій.
