Війна в Ірані суттєво відвернула увагу світової спільноти від збройного конфлікту в Україні. Це, ймовірно, пов’язано з тим, що глобальні ринки нині гостріше реагують на події в Перській затоці, ніж на український фронт, де з часом сформувалася певна ймовірна стабільність у сприйнятті війни.
Одночасно з цим, дипломатичні зусилля Сполучених Штатів щодо встановлення миру в Україні, схоже, перейшли на другий план. Фігури, подібні до Віткоффа, Кушнера та інших, були залучені до переговорів з Іраном, що вимагало значної уваги й ресурсів. Внаслідок цього питання України отримало менше пріоритету, особливо враховуючи те, що протягом останнього року суттєвого прориву в мирних домовленостях досягти не вдалося.
Причини такого зсуву уваги можна пояснити кількома ключовими моментами:
- Війна в Ірані наразі має значніший вплив на рейтинги Дональда Трампа та шанси Республіканської партії на проміжних виборах.
- Події в Перській затоці посилили рішучість сторін у конфлікті між Росією та Україною, зміцнивши їхню віру у здатність довго протистояти та досягти власної перемоги.
З економічного аспекту, Росія отримала певне полегшення через ситуацію в Перській затоці. До ударів США та Ізраїлю по Ірану існували численні ознаки того, що посилення західних санкцій та ефективні удари України по енергетичній інфраструктурі Росії почали давати негативний ефект:
- Нафта сорту Urals продавалася зі знижкою майже на третину відносно Brent.
- Видобуток та експорт енергоносіїв скорочувалися.
- Доходи від енергетичного експорту впали приблизно вдвічі порівняно з періодом після початку повномасштабного вторгнення.
- Торговельний профіцит знизився, а дефіцит бюджету за січень-лютий 2026 року досяг 1,5% ВВП, що майже дорівнює річному плановому показнику.
- Уряду Росії довелося розглядати підвищення податків і скорочення бюджетних видатків для стримування дефіциту.
Однак війна в Ірані принесла Росії своєрідне «рятівне коло». Рішення Дональда Трампа розпочати військові дії проти Ірану призвело до різкого зростання цін на нафту Urals — майже удвічі. Водночас, хоча українські удари ще обмежують видобуток і експорт, Міністерство фінансів США пом’якшило санкції проти великих російських нафтових компаній. Це відкриває Росії можливість реалізувати частину з приблизно 140 млн барелів нафти, які раніше були заблокованими в морі.
Для російської економіки це стало справжньою «манною небесною», що допомогло пом’якшити бюджетні та кредитні обмеження і надало змогу продовжувати війну проти України.
Згідно з даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA):
- У березні доходи Росії від експорту енергоресурсів зросли більш ніж на 9 млрд доларів у порівнянні з лютим.
- Порівняно з минулим роком приріст доходів склав майже 5 млрд доларів.
Москва сподівається, що подальша війна в Ірані стабільно поповнюватиме її бюджет і надаватиме ресурси для продовження бойових дій в Україні.
Крім того, в Кремлі виходять із припущення, що США витрачають дефіцитні запас боєприпасів для систем протиповітряної оборони в регіоні Перської затоки, відповідно — для підтримки України їх залишиться менше. У Москві вважають, що безперервні російські атаки безпілотниками та ракетами можуть зламати українську оборону.
Також у Кремлі сподіваються, що конфлікт в Україні продовжить послаблювати НАТО. Звертають увагу на те, що втручання Дональда Трампа в ситуацію з Іраном суперечить інтересам ключових європейських союзників по альянсу. У РФ прогнозують появу нових розбіжностей між США та партнерами по НАТО, зокрема з питань Гренландії та інших тем. За цим ретельно спостерігають та виходять із припущення, що ослаблення альянсу знизить готовність і спроможність Заходу підтримувати Україну.
Путін і надалі переконаний у здатності переграти Захід у війні проти України, а останні дії Дональда Трампа щодо Ірану лише посилили цю позицію Кремля. Можливо, після невдачі в Ірані Трамп прагнутиме повернутися до українського мирного процесу з метою політичної перемоги, що, ймовірно, означатиме спробу нав’язати Києву невигідну для України угоду, котра вигідна Росії.
Зі сторони України також спостерігається посилення рішучості:
- Україна витримала важку зиму, незважаючи на погодні умови та інтенсивність російських атак, хоча підтримка зі США зменшилась. Яскравим прикладом стала заява Джей Ді Венса минулого тижня, який назвав припинення допомоги Україні своїм найвагомішим досягненням. Йшлося про допомогу, необхідну для захисту від російських ударів дронами і ракетами по цивільній інфраструктурі, що кваліфікується як воєнні злочини та геноцид. Можливо, Венсеві слід було би звернути увагу на власні моральні орієнтири замість критики Папи Римського.
На щастя, з початком весни в Україні стало тепліше, що трохи покращує умови для цивільного населення.
- Україна досягла прогресу у стабілізації лінії фронту та в проведенні далекобійних ударів безпілотниками по російській енергетичній інфраструктурі. Це пов’язано з розвитком безпілотних технологій, що частково компенсує нестачу живої сили та дозволяє захоплювати ініціативу — стримувати російський наступ і місцями навіть просуватися вперед. Зокрема, останнім часом Україна провела повністю роботизовану атаку, яка сприяла захопленню певних територій.
Застосування ударних дронів на далекі дистанції надало Україні тактичну перевагу, і країна готова використати це, навіть якщо це короткочасна можливість, щоб значно послабити експортні можливості Росії в енергетичній сфері. За інформацією Reuters, недавні атаки на Приморськ, Усть-Лужу, об’єкти в Чорному морі та інших регіонах могли знизити потужності російського нафтового експорту до 40%.
Раніше Україна стримувалася від занадто жорстких ударів по енергетичній інфраструктурі Росії, прислухаючись до прохань західних союзників, щоб не дестабілізувати світові ринки. Однак після ударів Дональда Трампа по Ірану, які, ймовірно, суперечать європейським інтересам у стримуванні цін на енергоносії, Україна вірогідно більше не відчуває таких обмежень.
Логіка українського підходу наразі полягає у наступному: якщо Росія збагачується завдяки зростанню цін на нафту, слід обмежити її експорт, завдаючи ударів по інфраструктурі. Водночас Росія має можливість реалізовувати нафту, що перебуває в морі, і отримує додаткову вигоду через послаблення санкцій з боку США. Україна розуміє, що дії Вашингтона переважно керуються власними інтересами, в той час як інтереси України ігноруються, а допомога зменшується — отже, дедалі менше підстав дослухатися до американських порад.
Це також свідчить про зростаючу впевненість України у власних силах вести війну без залежності від США, опираючись на розвиток національного оборонного виробництва та підтримку Європейського Союзу.
- Війна в Ірані додатково посилила військовий потенціал України — країни Перської затоки укладають з Києвом угоди про оборонну співпрацю. Вже понад чотири роки Україна успішно протистоїть російським та іранським безпілотникам, а тепер допомагає державам регіону захищатися від іранських дронів. Україна зарекомендувала себе як провідний експерт з протидії безпілотним апаратам.
Цей статус вже дає результати: великі оборонні контракти з фінансуванням із Затоки сприяють розвитку українського оборонного виробництва, яке нині стає одним із лідерів у Європі. Також Україна розраховує, що ці відносини принесуть дипломатичні переваги у майбутньому, укріплять її «м’яку силу» та допоможуть змінити ставлення країн глобального Півдня до російської агресії.
- У Європі поразка Віктора Орбана на виборах в Угорщині, ймовірно, усуне давню перепону для України у Європейському Союзі. Новообраний прем’єр-міністр Петер Мадяр уже заявив, що не блокуватиме фінансовий пакет ЄС на 90 млрд євро для України.
Враховуючи також багатосторонню та двосторонню підтримку — зокрема 8 млрд доларів, які Норвегія виділяє у 2026 році — це гарантує Україні фінансову стабільність на кілька років і дасть змогу фінансувати оборону незалежно від внутрішньополітичних коливань у Білому домі чи загроз з Кремля.
- Конфлікт в Ірані, вочевидь, також сприяє подальшому послабленню НАТО та трансатлантичного альянсу загалом. Світ дедалі більше рухається до жорсткої конкуренції між великими державами, але одночасно зближуються «середні» країни, які шукають нові формати співпраці для захисту від великих гравців.
У цій ситуації формуються нові альянси, і Україна з другою за чисельністю армією в Європі, а також з реально дієвими можливостями у секторі безпілотних систем, стає стратегічно важливою країною, володіє ресурсами, які потрібні іншим державам.
В Європі, якщо Росія є екзистенційною загрозою, а американської «парасольки» більше немає, основою безпеки виступає «стіна зі сталі та дронів»: Фінляндія, Польща, Україна та Туреччина. Водночас без України Європа не може ефективно захищатися. Ключ до безпеки Європи від Росії — саме українська держава.
Це усвідомлення, здається, нарешті стає частиною європейського мейнстриму. Саме тому країни одна за одною прагнуть укладати оборонні угоди з Україною. Зокрема, цього тижня було підписано нову українсько-німецьку угоду на 4 млрд євро, а подібні домовленості вже реалізуються з Данією, Францією, Великою Британією та Італією.
Раніше основним предметом дискусій було питання про визнання України членом НАТО та надання їй європейського оборонного «парасолькового» захисту. Наразі ж ставлення змінилося: питання тепер у тому, яким чином поширити українську «парасольку» безпеки на всю Європу. Україна наразі є більшим оборонним активом для Європи, ніж НАТО для України. Вступ до НАТО для Києва втрачає значущість.
Подібні тенденції помітні і у відносинах з Туреччиною, країнами Перської затоки, а також Сирією. Україна фактично стає базисом ширшої системи безпеки для багатьох середніх держав у Європі та на Близькому Сході.
Підсумовуючи, війна в Ірані, найімовірніше, затягне бойові дії в Україні. Водночас це спонукатиме Україну до подальшого зміцнення власної обороноздатності, а також до сталого розвитку міжнародних стратегічних партнерств, що підвищує її роль і вплив у регіоні та світі.
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.
Оригінал статті доступний у блозі автора Tashecon.
