У документальному фільмі “Містер Ніхто проти Путіна”, який базується на матеріалах уроків патріотичного виховання в провінційній російській школі, відображено процес мілітаризації освітньої системи Росії на тлі байдужості вчительського колективу та учнів. Загальне питання полягає в тому, чи справді така пропаганда досягає мети і як переживають учені випадки, коли шкільні настанови суперечать сімейним цінностям.
Восьмирічний Максим (ім’я змінене за проханням) ділиться тим, що навчався на уроках “Розмови про важливе” — новому предметі, впровадженому у 2022 році, де розповідають про патріотизм. На питання, що саме він запам’ятав, відповідає неохоче, згадуючи розповіді про видатних особистостей, зокрема Пушкіна, і про сучасні технології — машини, роботів, танки, а також гру лазертаг. Він із захопленням зауважує: «Так можна вчитися, щоб бути готовим до війни».
Максим добре розуміє, що його мама Марина є противницею російського вторгнення в Україну, оскільки “не любить війну”. Проте ця тема дедалі менш обговорюється вдома, адже Марина побоюється, що син може випадково сказати щось небезпечне поза межами сім’ї. Вона визнає: «Звичайно, мене турбує ймовірність, що активна антивоєнна позиція може привернути зайву увагу».
Починаючи з 2022 року, влада Росії ініціювала серйозні зміни в освітньому процесі, включаючи:
– Введення обов’язкових ритуалів, таких як підняття державного прапора і виконання гімну.
– Впровадження уроків патріотичного виховання “Розмови про важливе”.
– Переробку підручників історії, у яких сучасні події, зокрема вторгнення в Україну, трактуються в офіційному ключі.
Згідно з дослідженням групи російських експертів, школа сьогодні дедалі менше функціонує як простір для здобуття знань, а дедалі більше стає місцем, керованим зверху, де пріоритетами стають виховання, лояльність і уніфікація.
### Сліпий патріотизм
Ніна (ім’я змінено), мама першокласниці з Москви, непокоїться щодо змісту уроків патріотичного виховання, але дізнатись конкретно, що розповідають її дитині, їй не вдається. Вчителька не розкриває деталей, а донька часто каже, що “не пам’ятає”. Однак Ніні вдалось дізнатись, що на цих заняттях порушують теми поваги та боротьби зі злодійством, тож пропаганда не є панівною.
У демократичних країнах також є традиції обговорення культурних тем і виконання гімну, що є частиною конструктивного патріотизму, який підтримує критику влади заради покращення ситуації. Водночас патріотизм стає “сліпим”, коли забороняється моральна оцінка дій країни. Під час одного з уроків дітям пояснювали, що патріотизм — це обов’язок захищати батьківщину. Ніна ж переконала дочку, що любов до країни також проявляється у повазі, чистоті навколишнього середовища і ставленні до людей, а не лише в війні чи захисті.
Інші інструменти патріотичного виховання включають:
– Збір посилок для військових.
– Виготовлення окопних свічок зі старих бляшанок.
– Акції на кшталт “Напиши листа солдату”, які проводяться з 2022 року на загальноросійському рівні.
Юля, 13-річна школярка з Петербурга, яка виховується в антивоєнній сім’ї, розповідає, що хоч іноді в школі просять приносити речі для фронту, вона та її друзі цього не роблять. Вона описує свої листи для військових як нейтральні побажання миру і здоров’я.
### Не поміщати дитину між двох вогнів
Донька Ніни відвідує факультативну програму патріотичного виховання “Орлята Росії”, яка діє за підтримки “Руху Перших” — сучасної версії піонерії для старших дітей. Відвідування необов’язкове, але Ніна та її чоловік не можуть забирати дитину раніше із-за роботи. Перед святом 23 лютого її змусили вивчити чотиривірш про “славну армію”, що засмутило дівчинку.
Ніна боїться, що скупчення таких ситуацій завдасть більше шкоди: дитина може почуватися ізольованою у колективі. Психотерапевтка Анастасія Рубцова пояснює, що для дітей особливо важливим є прийняття в соціальному середовищі та “бути молодцем” серед однолітків. Вона радить батькам не ставити дитину в конфлікт із середовищем, а шукати м’які підходи в розмовах, наголошуючи на спільних людських цінностях:
– Повторювати, що людське життя є безцінним.
– Наголошувати, що війна не є способом розв’язання проблем.
### “Знайомі” фейки
Патріотичне виховання торкнулося навіть наймолодших: Міністерство освіти анонсувало список «правильних» ігор і іграшок для дитсадків, які відповідають «традиційним російським цінностям». Також у стандартах дошкільної освіти передбачено посилення виховної компоненти з включенням «Добрих ігор», що знайомлять дітей у легкій ігровій формі з історією країни та родини.
Дошкільнята особливо вразливі до навіювань як від вихователів і батьків, так і від однолітків, часто приймаючи одностайну, але помилкову інформацію за правду. Наприклад, в одному із експериментів дітям розповідали про людину, яку вважали незграбною і шкідливою, хоча вона нічого такого не робила. Молодші діти (3-4 років) частіше стверджували, що бачили її вчинки, в той час як старші (5-6 років) проявляли більшу скептичність.
Однак це не означає, що вища вікова категорія має стійкий імунітет: дослідження серед дітей 5,5–7,5 років показало, що старші з них навіть частіше запам’ятовували й відтворювали хибні факти, які виглядали для них новими, тоді як правильна інформація опиралася на вже наявні знання.
Психотерапевтка Анастасія Рубцова констатує: дошкільнята і молодші школярі мають завдання зрозуміти, як працює світ і як виживати в ньому, і якщо їм говорять, що війна — це добре, вони починають це приймати як істину.
Вивчення так званої медіаграмотності серед підлітків 11–14 років та дорослих вказало, що навички розпізнавання фейкових новин починають формуватися приблизно до 12 років, хоча дорослі зазвичай краще справляються з цим завданням. Проте, якщо перед тестом показати фальшиву новину, учасники будь-якого віку частіше починають вважати її правдивою, що робить пропаганду ефективнішою при систематичному повторенні.
Підлітки особливо вразливі до «військово-патріотичного» виховання, оскільки:
1. Вони проходять стадію дорослішання, коли вчаться контролювати агресивні імпульси.
2. Пропаганда, яка прославляє війну та насильство, дає їм «прості рішення».
3. Замість навчання навичкам ведення переговорів і пошуку компромісів їм дозволяють відігравати агресивні ролі.
### Потрібно змусити
Деякі дослідження не враховують генетичний компонент поведінки, котрий впливає на характер, світогляд і цінності. Одне з них, проведене на близнюках, показало, що у віці 9–17 років політичні вподобання формує насамперед середовище — сім’я, друзі, школа. Проте в ранньому дорослому віці починає відігравати роль спадковість. Так, погляди однояйцевих близнюків після 20 років збігаються більше, ніж у різнояйцевих.
Професорка Емілі Віллоубі, фахівчиня з генетики поведінки, зазначає:
– Маленькі діти більш сприйнятливі до повідомлень на основі авторитету та ритуалів.
– Підлітки більш чутливі до соціальних норм однолітків.
– Ключове питання — наскільки ці впливи будуть тривалими.
– Встановлення норм зберігається довше, якщо ці ідеї підтримуються не лише в школі, але й удома й у спільнотах.
– Зміна середовища після школи може ослабити раніше сформовані установки.
Проте не завжди так відбувається. Дослідження ідеологічної індоктринації в нацистській Німеччині (2016) показало, що вплив патріотичного ідеологічного виховання був помітним навіть через півстоліття. Це дослідження охопило антисемітські установки — основний елемент нацистської ідеології. З’ясувалося, що близько 10% людей, які народилися у 1930-х роках, були переконаними антисемітами, що майже у тричі більше, ніж серед народжених після 1950 року. Виявлено також, що головним каналом такого впливу була школа, а не засоби масової інформації.
Доктор Йонна Алава з університету Гельсінкі припускає, що це може бути пов’язано зі значною ідеологічною мобілізацією і більш широким соціальним контекстом того часу.
Відповідно до думки професорки Віллоубі, більшість досліджень вказує на те, що сімейний вплив є глибшим і довготривалішим, а також посилюється генетичним фактором. Вона підкреслює: «Якщо батьки активно заперечують офіційні установки, у довгостроковій перспективі їхній вплив здебільшого переважає, хоча в умовах суворого контролю держави над джерелами інформації і відсутності альтернативних наративів це питання залишається відкритим».
У Росії, ймовірно, усвідомлюють ці обставини. Протягом війни у країні були заблоковані всі популярні західні соціальні мережі, а незалежні ЗМІ втратили доступність. В інформаційному просторі залишилися переважно державні ЗМІ та контрольовані владою інтернет-інструменти, наприклад месенджер «Макс», який активно просувають у школах.
Школярка Юля зі Санкт-Петербурга розповідає: «Нам переконували, що це безпечний месенджер, але однокласників турбує, що за ними ведеться спостереження. Навіть якщо вони не порушують закон, це все одно викликає дискомфорт». Вона зауважує, що класний керівник наполягала на завантаженні месенджера під загрозою втратити посаду для безпеки.
### Переконання чи конформізм?
Росія – не єдина країна, де влада посилено впроваджує пропаганду через школи. Наприклад, у 2000-х роках Китай провів реформу освіти, включивши нові підручники з «правильною» ідеологією та змусивши старшокласників слухати курс політичної освіти. Дослідження минулого року показало, що це посилило позитивне ставлення до китайської системи правління і збільшило недовіру до вільного ринку. Однак зміни виявились більш помітними у висловлюваних поглядах, ніж у реальній поведінці.
Доктор Йонна Алава вважає, що найближчим до нинішньої Росії прикладом є пізній Радянський Союз, коли до 1980-х років офіційна ідеологія мала обмежену підтримку серед населення, незважаючи на масштабне патріотичне виховання.
Професор Джонатан Пол Ґуд із Карлтонського університету (Канада) вказує, що наступні фактори свідчать про зацікавленість режиму в конформізмі, а не в справжніх переконаннях:
– Закриття опозиційних ЗМІ.
– Впровадження всеосяжної цензури.
– Фактична ліквідація політичної конкуренції.
Із власного дослідження фокус-груп у регіонах Росії 2016 року Ґуд наводить приклади, коли студенти вміло відтворювали кремлівські патріотичні наративи, часто супроводжуючи це посмішкою.
Він зазначає, що пропаганда, замовні опитування і фальшиві вибори формують так звані «спіралі мовчання», створюючи ілюзію тотального патріотизму, тоді як відкрита незгода стає ризикованою.
### Поширення патріотичного конформізму
Виміряти ефективність виховних і освітніх програм, які нав’язуються владами сучасним російським дітям, важко. Однак згідно з опитуванням Всеросійського центру вивчення громадської думки, 99% молоді у віці 18–24 років визнали себе патріотами — показник, який викликає сумніви у своїй достовірності, адже в реаліях чесних відповідей він навряд чи є реальним.
З 2023 року для молоді спростили підписання контрактів з Міністерством оборони: тепер військова служба можлива одразу після 18-річчя. У коледжах і вищих навчальних закладах пропаганда перетворилася на агітацію, студенти активно вербуються, зокрема до військ безпілотних систем.
Для багатьох служба є насамперед способом отримати фінансову незалежність, однак для деяких колишніх школярів це стає справжньою мрією.
Отже, активна пропаганда в освітніх установах слугує інструментом держави для поповнення втрат армії. Тим, хто не готовий ризикувати життям, достатньо демонстративної лояльності.
В російському суспільстві, особливо серед підлітків, формується звичка мовчати з приводу війни. Сестри Мая та Юля із Санкт-Петербурга розповідають, що у школі не прийнято відкрито висловлювати думку про війну — хоч на уроках “Розмови про важливе” часто згадують «спецоперацію» (офіційний термін війни в Україні).
Їх класний керівник під час занять ставить теми на кшталт милосердя і демонструє, що саме воїни на фронті проявляють такі чесноти. Проте учні найчастіше нудьгують і чекають на завершення уроку.
За словами дівчаток, відмінності в політичних поглядах не заважають дружбі, оскільки гострі теми просто уникаються.
Мая, якій було десять років на початку війни, пам’ятає, що раніше її це турбувало і вона боялась втратити друзів, які підтримують війну чи президента Путіна. Нині ж, за її спостереженнями, всі поводяться більш нейтрально, і це стало нормою.
