Чому Китай вагається у конфлікті в Ірані: глобальні інтереси та обмежені можливості
У той час, як Сполучені Штати вводять блокаду іранських портів, зростає тиск на Пекін з вимогою змусити Тегеран прийняти умови для припинення війни і мірової енергетичної кризи. Насправді ж, мало що може чи захоче зробити Китай задля примусу свого партнера на Близькому Сході.
Китайська дипломатія на фоні енергетичної кризи і війни
Цього тижня, під час візитів лідерів, серед яких князь Абу-Дабі та прем’єр-міністр Іспанії, у Пекіні питання ролі Китаю у розв’язанні конфлікту було головною темою зустрічей. Лідер КНР Сі Цзіньпін різко засудив порушення міжнародного права, назвавши це «поверненням до закону джунглів» — тонкий натяк на політику Дональда Трампа — і запропонував “китайське рішення” у вигляді чотирьох пунктів, які, проте, закликають лише до поваги суверенітету і міжнародного права.
Цей план відображає прагматичне ставлення Китаю: хоч він і стурбований економічними наслідками війни, Пекін уникає глибокого втягнення у конфлікт. Зокрема, країна не дає однозначних відповідей на заклики Ірану гарантувати його безпеку, а також не використовує свій статус найбільшого торговельного партнера Ірану для тиску на нього з боку США.
Чому Китай не поспішає тиснути на Іран?
За словами Дін Лонга, професора Інституту досліджень Близького Сходу при Шанхайському університеті міжнародних відносин, сподівання, що Китай буде тиснути на Іран, — це неправильне розуміння зовнішньої політики КНР. Китай з самого початку виступав проти цієї війни і не має наміру допомагати ні США, ні Ізраїлю.
Китай традиційно уникає втручання у внутрішні справи інших країн та прагне постати як глобальний лідер на власних умовах. На відміну від США, які зберігають домінування через систему оборонних союзів, Китай має лише одного союзника за договором — Північну Корею.
Основні причини уникання військових зобов’язань для Китаю:
- небажання заводити дорогі воєнні конфлікти;
- страх послабити власну національну силу;
- відсутність широкої мережі військових баз за кордоном;
- негативне ставлення до моделей американського втручання на Близькому Сході.
Вплив війни в Ірані на економіку і безпеку Китаю
Конфлікт у регіоні несе значні ризики й для Китаю. Ормузька протока — стратегічний шлях для енергоресурсів і вантажів, і близько третини сирої нафти країни постачається саме з Перської затоки. У контексті економіки, що залежить від експорту, підвищення цін на енергоносії може призвести до зниження попиту на китайську продукцію.
Як зазначає Йун Сун з Стімпсонівського центру у Вашингтоні, у Китаю є стратегічні запаси нафти, але вони не безмежні. Війна породжує нестабільність, яку Пекін аж ніяк не вітає.
Активність Китаю в дипломатії після зриву переговорів
Після невдалих мирних переговорів між США та Іраном китайські дипломати активізувалися, спонукаючи Пакистан, що виступав як посередник, підтримати тимчасове припинення вогню. Міністр закордонних справ Китаю Ван І також висловив підтримку Ірану, однак наголосив на важливості відновлення вільного руху суден Ормузькою протокою.
Війна як шанс і виклик для Пекіна
Конфлікт дає Китаю певні вигоди. Заплутаність США у Близькосхідних справах відволікає їхню увагу від індо-тихоокеанського регіону та стримування потенційної загрози з боку Китаю щодо Тайваню.
Крім того, США втратили довіру у багатьох країнах через політику Трампа, і ці держави дедалі більше звертаються до Китаю як до більш передбачуваного союзника. За словами експерта Сінь Цяна, така ситуація є одночасно і викликом, і можливістю — з одного боку через підвищення цін на енергоносії, а з іншого — через посилення міжнародного впливу Китаю.
Чому Китай уникає прямої участі у мирних переговорах?
Пекін не підтвердив участі у переговорах про припинення вогню, хоча й заявив, що активно працює над вирішенням кризи. За словами аналітиків, Китай уникнув прямої ролі через ризик бути звинуваченим у неуспіху домовленостей. Проте він намагався підштовхнути сторони до діалогу.
Сара Беран з Macro Advisory Partners підкреслює, що Китай не хоче брати на себе відповідальність за можливий провал переговорів через високий ризик політичних наслідків.
Обмеження військових можливостей і геополітичний баланс
Розширення китайських збройних сил не досі супроводжується створенням широкої мережі баз за кордоном, подібно до США. Військово-морські сили Китаю мають антипіратський загін у затоці Аден з 2008 року, але вони не охороняють власні торгові судна в зоні конфлікту, що є потенційно ризикованим кроком.
Як відзначає д-р Сінь, роль Китаю у врегулюванні ситуації буде обмеженою, адже країна фактично не здатна надати Ірану військові гарантії чи змусити його відмовитися від ядерної програми.
Взаємні інтереси і складний баланс на міжнародній арені
Пекін намагається балансувати між збереженням енергетичних зв’язків з Іраном та підтримкою добрих відносин із країнами Перської затоки, які стали жертвами атак з боку Тегерана. Ця тонка дипломатія відображає бажання Китаю зберегти свій вплив, не втручаючись безпосередньо у бойові дії.
Якщо раніше Китай очікував швидкої перемоги США і Ізраїлю, то зараз він робить ставку на якнайшвидше припинення вогню, намагаючись посилити свою роль у посередництві, навіть якщо вона непряма.
Зусилля Китаю зосереджені на тому, щоб залишатися відповідальним і поміркованим гравцем у складних міжнародних перипетіях, утримуючи при цьому стратегічну незаангажованість.
