Як Німеччина змінює європейську оборону: битва між незалежністю та швидкістю
Німеччина на чолі оборонних фінансів Європи
З останніми викликами безпеці в Європі Німеччина відіграє ключову роль, демонструючи фінансову міць. Вже у 2025 році країна вносить у загальні фонди НАТО стільки ж внесків, скільки і США. А щодо закупівель озброєнь, німецькі витрати перевищують сумарні витрати всіх інших європейських країн-членів НАТО за 2021 рік.
Водночас Німеччина, як і її європейські партнери, перебуває в активному пошуку способів швидко збільшити арсенали військової техніки. Це змушує обирати між двома шляхами:
- швидкою закупівлею у США,
- інвестуванням у розвиток власного європейського виробництва.
Такий компроміс ставить під сумнів стратегічну незалежність і оперативність одночасно.
Внутрішньоєвропейські суперечки: приклад проєкту FCAS
Здатність країн ЄС працювати разом іноді гальмують національні інтереси. Ілюстрацією цього став спільний франко-іспано-німецький проєкт нового покоління бойового літака Future Combat Air System (FCAS), який стартував у 2017 році.
Минулого року програма зупинилася через конфлікти щодо розподілу виробництва. Початковий контракт передбачав рівномірний розподіл промислових потужностей між трьома державами, але французька компанія Dassault Aviation вимагала більшу частину керівництва та виробництва, обґрунтовуючи це питаннями ефективності та інтелектуальної власності.
Коли восени минулого року з’явилася інформація, що Німеччина та Іспанія планують просувати проєкт без участі Франції, генеральний директор Dassault, Ерик Трап’є, заявив, що саме французи володіють ключовими технологіями.
Одне з джерел у партії Мерца, яке побажало залишитись анонімним, висловило розчарування цією ситуацією: «FCAS приречено на провал. Ми мусимо скасувати наш найважливіший оборонний проєкт з нашим найближчим партнером через відмову однієї людини в Dassault.»
Нові ініціативи та виклики у спільному виробництві
Після Мюнхенської конференції шість найбільших економік Європи оголосили про створення «союзу капітальних ринків», щоб разом фінансувати оборону та налагоджувати спільне виробництво. Це доповнює програму SAFE, започатковану минулого року, що дозволяє позичати гроші з бюджету ЄС на спільні оборонні проєкти.
Втім, процес модернізації виробництв і масштабування обсягів вимагає часу, а закупівельна політика Німеччини іноді спирається на застарілі уявлення про те, що необхідно для сучасної війни.
Неефективність традиційних систем проти нових загроз
Наприклад, у вересні минулого року близько двадцяти російських дронів увійшли в повітряний простір Польщі. НАТО відповіло реактивними літаками та протиракетними системами. Однак знищувати безпілотники вартістю 20 тисяч євро за допомогою озброєння на мільйони — далеко не раціональна стратегія.
Гунтрам Вольф, провідний експерт аналітичного центру Bruegel, підкреслює, що незважаючи на п’ять років війни в Україні, Німеччина все ще замовляє великі танки, кораблі та традиційну артилерію. Однак затребуваними є й новітні рішення, як-от невеликі безпілотні катери, які Україна успішно використовує та які довели свою ефективність проти російських кораблів у Чорному морі.
Залежність від американських технологій та європейські реалії
Європа залишається значною мірою залежною від США у сфері технологій, необхідних для військової техніки. Без американського програмного забезпечення німецькі фрегати — це просто «залізо, що плаває», як зауважує Вольф.
Ці високотехнологічні галузі не лише підтримують рівень безпеки, а й стимулюють економічне зростання. Однак європейці, і особливо німці, більш звикли до накопичень, ніж до ризикованих інвестицій. Спогади про гіперінфляцію 1920-х років глибоко відбиті в культурі, створюючи своєрідний моральний бар’єр проти кредитів, оскільки німецькі слова «борг» та «провина» походять із спільного кореня.
