Нічна варту біля в’язниці: історія Сугей Амайї і життя за ґратами в Сальвадорі
Просто чекати — її нова реальність
Сугей Амайя проводить більшість своїх ночей біля колишнього кінотеатру, який перетворили на пункт утримання ув’язнених, що проходять через переповнену тюремну систему Сальвадору. Поки її мати доглядає за дітьми, Сугей чекає, поки в’язнів випустять з цього закладу, що розташований в передмісті Сан-Сальвадора, столиці країни.
Дівчина, якій 29 років, стала своєрідним «обличчям» цього місця, адже чоловіки, яких не випускають без того, щоб хтось їх зустрів, часто на неї чекають.
Що стало початком цієї історії?
Чотири роки тому Сальвадор увійшов у стан надзвичайного стану, оголошений для боротьби з жорстокими бандами, як-от відомою MS-13 — організацією, що тероризувала населення і отримала печальну славу поза межами країни. Під час цієї операції, яку провів президент Наїб Букеле, масові арешти стали буденністю: за кілька місяців десятки тисяч людей опинилися за ґратами.
Наслідки та тиск
Деякі поліцейські тоді зізнавалися, що їм доводилося викривляти факти, щоб виконати плани арештів, хоча багато затриманих пізніше звільнялися. Однак офіційні дані говорять про інше — з 90 тисяч арештованих з 2022 року звільнили менше 10 тисяч.
Президент Букеле відзначав, що такі заходи змінили країну — з однієї з найбільш небезпечних у Латинській Америці Сальвадор перетворився на місце, де люди почали почуватися в безпеці, про що свідчать опитування Gallup.
Коли система стає тісною — сальвадорці в’язні власної країни
За даними Human Rights Watch, Сальвадор має один із найвищих у світі показників ув’язнення: близько 2% населення (1 із 50 осіб) перебуває в тюрмах. Внаслідок цього тиску система не справляється навіть із базовим забезпеченням: ліками, харчуванням та іншими послугами.
Для багатьох сімей життя за «режимом» змінилося:
- Більше не потрібно боятися вимагань у бізнесах.
- Люди можуть безпечно ходити магазинами навіть уночі.
Амайя ж переїхала до невеликого помешкання на околиці столиці, яке раніше, за словами місцевих, належало бандам.
Біль і пам’ять: історія брата Сугей
Але поряд із такими змінами прийшло й особисте горе. Її брат Алексіс Амайя був затриманий у липні 2022 року по дорозі додому після роботи в піцерії Papa John’s. Тоді йому було лише 24 роки. Його звинуватили у приналежності до банди, і відтоді він перебуває у в’язниці.
Історії на кшталт цієї — не рідкість у соціально вразливих верствах населення Сальвадору. Багато сімей втрачали кількох синів, не завжди уявляючи, де саме вони перебувають, бо ув’язненим заборонено зв’язок із рідними: нема телефонних дзвінків, візитів, листів або електронних повідомлень.
Життя за гратами без підтримки
Через масові арешти кількість ув’язнених перевищила можливості системи забезпечити навіть найнеобхідніше. Харчування у в’язницях мінімальне — сім’ї, які можуть, купують додаткову їжу, а також базові товари (туалетний папір, зубну пасту) і передають їх через охоронців.
Щоб допомогти рідним, деякі їздять годинами до тюрми, інші ж продають власне майно, наприклад, мотоцикли чи худобу.
Прагнення знайти і допомогти — історія Сугей
Коли брат Сугей зник, вона прийшла до El Penalito, малого пункту утримання, але дізналася, що його перевели до великої в’язниці «Маріона». У пошуках інформації про брата вона виявила: в’язнів звільняють лише за умови, що хтось прийде їх зустріти.
Уряд не надав офіційних пояснень щодо підстав для утримання, але правозахисники кажуть, що Букеле надає правоохоронним органам широкі повноваження у цьому питанні.
Без зайвих роздумів Сугей почала підписувати звільнених для зустрічі, допомагаючи їм змінити тюремний одяг і дістатися до дому. Її рутина поступово стала сенсом життя.
Скільки разів вона це робила?
- Чоловіки виходять зі слідчого ізолятору з актами звільнення, часто без грошей.
- Вони загублені після тривалого ув’язнення.
- Один з них — 35-річний Хосе — розповідав, що, побачивши Сугей, відчув, що перед ним «з’явився ангел».
Як Сугей допомагає тим, хто не має куди йти
Не у всіх ув’язнених є домівка чи родина, яка їх зустріне. Колись Сугей навіть пускала таких чоловіків переночувати у себе, поки не попередження рідних не змусило її припинити цей ризикований крок заради безпеки себе і дітей.
Вона не питає, за що людей ув’язнили — для неї це не має значення. В обличчях цих чоловіків вона бачить брата.
Життя на пожертви та мрії про майбутнє
Її допомога заснована на пожертвах сімей в’язнів, які покривають витрати на транспорт, одяг і харчування. Чимало родин навіть надсилають гроші з Америки, щоб Сугей могла закуповувати необхідні продукти для їхніх близьких.
Нині Сугей навчається на юридичному факультеті, що стало для неї логічним кроком після прожитих випробувань. Але більшість вечорів вона все одно проводить біля El Penalito, допомагаючи наступним новоспеченим в’язням.
Сотні історій у її записах
В її сумці — сотні папірців із іменами та номерами в’язнів за останні чотири роки. Коли працівники в’язниці питають, чому вона продовжує повертатися, хоча ім’я її брата так і не звучить, Сугей впевнено відповідає:
«Хто зі мною — я питаю, де вони були, як там ставляться… Це допомагає мені зрозуміти світ мого брата».
І вона твердо вірить, що колись Алексіс повернеться додому.
