29 вересня – 181 рік від дня народження Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) — видатного українського драматурга, актора та одного із засновників «театру корифеїв»
Іван Тобілевич — це не просто ім’я в історії української культури. Він був письменником, актором, режисером, чиї творчі здобутки й досі надихають покоління. Найціннішим джерелом для розкриття його глибокої особистості є унікальне листування, яке виявила кропивницька дослідниця Світлана Бронза. Вона знайшла понад 140 раніше невідомих листів, що відкривають багато граней життя Карпенка-Карого. Окрім листів, вона поділилась багатьма цікавими фактами про його характер та життєві погляди.
«Усі Тобілевичі — приречені таланти українського театру»
Неймовірно, але з одного роду вийшло одразу четверо легендарних корифеїв української сцени — Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Марія Садовська-Барілотті та Панас Саксаганський. Світлана Бронза розповідає, що саме мама — Євдокія Зінов’ївна Садовська — стала тим джерелом натхнення, що виховала таких артистів.
«Вона була колишньою кріпачкою, знала напам’ять усю “Наталку Полтавку”, співала безліч українських пісень і прищепила цю любов дітям. Вони зростали серед пісень і театру».
Батько, Карпо Тобілевич, теж мав неабиякий вплив на талант своїх дітей, згадує дослідниця.
«Як писав Євген Чикаленко, у батькові ховалися ті таланти, які яскраво розкрилися у його дітлахах. Він міг розповідати історії з неймовірним захопленням, а коли жартував — всі плакали від сміху, а сам залишався серйозним».
Часом навіть молодші брати та сестра долучалися до театрального життя, тож у родині панувала непересічна артистична атмосфера.
«Євген Чикаленко згадував, що у 1879 році, оселившись у домі Тобілевичів, бачив не лише Івана, але й його брата Михайла, сестру Марію, а інколи навіть Петра на сцені. Микола Садовський тоді був на військовій службі. Таким чином, усі Тобілевичі були немов приречені стати акторами!»
Як Іван Тобілевич став душею аматорського театру
Перед тим, як вийти на сцену як актор, Іван працював різні ролі у канцеляріях: писарем у поліції у Малій Висці, канцеляристом міської управи та секретарем поліцейського правління у Херсоні. Водночас у місті Єлисаветграді його душа прагнула мистецтва.
Саме тут він очолив аматорський театральний гурток, який діяв просто в його домі. Цей творчий осередок став і місцем літературних та музичних зустрічей, що збирали не лише родину, а й друзів та знайомих.
«У будинку Тобілевича збиралися брати та друзі. Дружина Надія за стареньким піаніно організовувала хоровий спів, а учасники гуртка читали книги, обговорювали їх, перекладали світові твори українською – кожен робив свою частину, а потім ділились перекладами та допомагали одне одному».
Театральні замітки Івана Карпенка-Карого: талант у слові
З 1876 по 1882 рік, ще до початку своєї акторської кар’єри, Іван Тобілевич вів рубрику «Театральні замітки» у газеті «Єлисаветградський вісник». Дослідниця Світлана Бронза зібрала 33 таких статті, які свідчать про глибоке розуміння театрального мистецтва автора.
«Підписувалися замітки або без підпису, або ініціалами “И…ъ” чи псевдонімом “Тугай” — все це вказує на Івана Тобілевича. Він детально аналізував вистави різних труп, зокрема гастролі Марка Кропивницького, з яким був близьким другом».
Особливо помітна його критика оперети, що була не на часі для української сцени.
«Іван вважав, що оперета без сильного вокалу та хору мала б зникнути з її сцен, адже “чим гірше оперета зіграна, тим краще – так вона не зіпсує смаку глядача”. Цю позицію він залишив і в монологах своїх драматичних героїв, де сцена для нього – святиня, яку необхідно очищати від непрофесійного фарсу».
Епістолярна спадщина — ключ до розуміння Івана Карпенка-Карого
Світлана Бронза підкреслює, що листи — це найцінніший матеріал, який допомагає пізнати справжнього Івана Тобілевича, бо багато його сторін лишаються невідомими широкому загалу.
«У листах він відкривається як люблячий батько, вірний син, турботливий брат, а ще неперевершений театрал і майстер слова — велика постать української культури другої половини 19 століття».
Відшукати ці листи було непросто — їх розкидано по архівах у різних містах України та Росії. Перед 2014 роком дослідниця подорожувала навіть у Луганськ і Москву аби знайти унікальні документи і світлини.
«Всього вона знайшла понад 140 листів, багато з яких не друкувалися раніше. Особливо цінним є листування з Сергієм Єфремовим — близько 30 листів з Національної Академії наук України. Також є 19 листів у місті Брно, Чехія, які наразі залишаються недослідженими».
Іван Карпенко-Карий — зразковий сім’янин у словах і вчинках
Завдяки листам можна глибше відчути теплоту і відданість цієї великої людини своїй родині. Він вірив у силу сімейного єднання та оберігав ідеали добра і честі.
«Ніяке щастя не зрівняється з радістю справді доброї, чесної родини, в якій окрім щоденних турбот пам’ятають і про високі ідеали», — писав він у листі сину Назару у 1900 році.
У листах до доньок Ярини і Марії Іван висловлював бажання працювати наполегливо і з поміркованістю, бо вірив, що поступові зусилля врешті приносять великі результати.
«Діти мої любі, я кожного дня відчуваю нові сили для праці, щоб втілити плани, які з Юрком обмірковуємо. Найголовніше — це робити крок за кроком, не поспішати, але з осмисленням і рішучістю. Бажаю нам усім міцного здоров’я».
Спадок і дослідження: книга та меморіальні матеріали
Світлана Бронза стала авторкою книги «Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи, п’єси», а також співавторкою унікальної збірки листів «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи до тебе»?. Ці видання допомагають краще збагнути не тільки творчість, а й душу великого митця.
Слідкуйте за новинами та подіями через соцмережі Суспільного Кропивницького — Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok
