Іранська війна і перспектива завершення конфлікту
Іранська війна за часів Трампа стала безпрецедентною аномалією у всіх аспектах, суттєво спростувавши більшість прогнозів на цей рік, у тому числі й мої. До спонтанного і суїцидального рішення Трампа, процес війни йшов цілком передбачувано до свого завершення. Ключовими факторами, що створювали складну ситуацію для російських еліт, були:
– масштабний бюджетний дефіцит;
– вторинні санкції проти російської нафтової галузі;
– відмова Індії від закупівлі російської нафти.
Газета New York Times опублікувала колонку Зигаря з інформацією про те, що у лютому в Кремлі почали серйозно готуватися до стабілізації лінії фронту. Однак несподівано в цю ситуацію втрутився Іран.
Фактично, іранський конфлікт не докорінно змінив економічний стан Путінського режиму. Війна стала джерелом додаткових надходжень, які тимчасово допомогли закрити фінансові дірки та зупинити стрімке падіння. Водночас, якщо стан справ значно покращився б, навряд чи Путін вдавався б до позичок у своїх олігархів. Тимчасове латання дірок не забезпечує достатнього ресурсу для нарощування масштабних військових операцій. Тому нині Путін уважно стежить за розвитком подій у Ірані та можливим завершенням конфлікту.
Логіка подальших дій Путіна залежатиме безпосередньо від результатів війни в Ірані:
1. Якщо Іран укладе угоду, яка фактично означатиме капітуляцію та дозволить США вийти з конфлікту переможцями, це стане сигналом для Путіна терміново завершувати війну в Україні.
2. Якщо ж війна завершиться поразкою США, це стимулируватиме Путіна продовжувати військові дії.
Цьому другому сценарію надає значення й те, що поразка Сполучених Штатів майже напевно стане каталізатором для Китаю розпочати воєнні дії проти Тайваню у 2027 році. У такому разі Путін та російські еліти вважатимуть, що послаблені США не зможуть надати ефективну підтримку Україні в майбутньому конфлікті, що ставить під загрозу українську державність. Тому вони прагнутимуть максимально затягнути війну.
Однак подібний сценарій має суттєві труднощі для Росії:
– по-перше, війна на виснаження вже вразила російську економіку та суспільство, які стрімко вичерпують свої ресурси;
– по-друге, Путін не має змоги оголосити загальну мобілізацію через фізичний брак людських і матеріальних ресурсів для формування нової величезної армії.
Варто також зазначити, що роль США в підтримці України часто переоцінюють. В реальності, головне забезпечення ресурсами, озброєнням та матеріалами надає Європейський союз, який покриває ключові потреби української армії. Зокрема, є залежність від деяких критичних оборонних систем, таких як PAC-3, але в цілому Україна вже здійснює виробництво середньої та глибокої дальності ударної зброї власними силами. Перелом у ході бойових дій став можливим передусім завдяки українським технологіям та зусиллям.
Прогнозується, що після завершення війни в Ірані протягом 3–5 місяців війна в Україні тимчасово заморозиться. Путін, перебуваючи у складній ситуації, може розглядати це як найбільш раціональне рішення, оскільки будь-які спроби ескалації дають йому мало шансів на успіх, водночас різко підвищуючи ризики економічного та політичного краху. Ілюстрацією цих процесів є статистика бойових дій на фронті:
– у квітні російські війська здійснили близько 5 000 штурмів, захопивши 140 квадратних кілометрів;
– у травні кількість штурмів зросла до 7 000, але захоплено лише 14 квадратних кілометрів.
З огляду на ці тенденції Путін має намір застосовувати психологічний тиск, погрожуючи ядерною зброєю та завдаючи авіаударів по Києву. Водночас завдавання ударів ракетами є дуже дорогим задоволенням, і коли ресурси стрімко виснажуються, є потреба пріоритезувати їх використання.
Отже, наразі варто слідкувати за розвитком подій в Ірані та продовжувати підтримувати стійкість у війні, що триває в Україні.
