Замість очікуваної перемоги у конфлікті з Іраном Сполучені Штати опинилися на межі того, що експерти називають «образливою стратегічною поразкою».
Наприкінці лютого Дональд Трамп оголосив про намір завдати удару по Ірану, обіцяючи стрімку перемогу та встановлення нового порядку. Проте через шість тижнів реальна ситуація виявилася значно складнішою. Як відзначає редакція The New York Times, президент почав військові дії без належної підтримки з боку Конгресу, без чіткого стратегічного плану і без згоди партнерів по альянсу. Наслідком стала не тріумфальна перемога, а балансування на межі того, що фахівці охарактеризували б як «принизливу стратегічну поразку». Незважаючи на суттєві втрати військових сил Тегерана та його союзників, таких як «Хезболла», самі Сполучені Штати вийшли з цієї сутички помітно ослабленими в чотирьох ключових напрямах.
Насамперед, найболючішим був удар по світовій економіці. Іран звів Ормузьку протоку до статусу своєї головної зброї. Якщо раніше іранські керівники лише обережно натякали на можливість блокування цієї «життєвої артерії», через яку проходить приблизно п’ята частина світового обсягу нафти, побоюючись відповідної реакції, то в умовах війни вони просто замкнули пастку. Виявилося, що для паралічу світової торгівлі зовсім не потрібні авіаносні групи — достатньо армії недорогих безпілотників і ракет. The New York Times підкреслює:
– «Війна довела іранському керівництву реальність контролю над водними шляхами».
На сьогодні влада Тегерану фактично диктує умови, встановлюючи тарифи за прохід суден, а Дональд Трамп визнав власну нездатність очолити коаліцію, здатну розблокувати протоку.
Другий критичний удар було завдано через стрімке виснаження американських військових запасів. Виявилося, що сучасний виснажливий конфлікт є неймовірно дорогим навіть для такої наддержави, як США. За півтора місяця Пентагон витратив понад 25% світового резерву ракет Tomahawk. Американські військові застосовували високотехнологічні снаряди вартістю мільйони доларів для знищення дешевих безпілотників, що призвело до серйозного виснаження матеріальної бази. Наразі Сполученим Штатам доведеться роками відновлювати арсенали, а цей період робить їх вразливими. Також довелося перекидати системи протиповітряної оборони з Південної Кореї, залишаючи важливі регіони без захисту. Це відзначено як жорстокий урок: країна, яка витрачає на оборонний бюджет у сто разів менше, змогла вистояти, застосовуючи стратегію «дешево і ефективно».
Третій удар стосується тривалих і міцних альянсів. Дональд Трамп тривалий час ігнорував інтереси союзників, через що у вирішальний момент вони повернулися до інших орієнтирів. Японія, Австралія, Канада та більшість європейських країн відмовилися втягуватися у цю ризиковану авантюру. Як зазначає аналітик Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) Деніел Байман, найсерйозніша шкода полягає у тривалому руйнуванні довіри до США. Навіть арабські монархії, які не раз конфліктували з Іраном, почали ставитися до Вашингтона з обережністю. Вони переконалися, що Білий дім може розв’язати хаос безпосередньо у регіоні, а згодом раптово укласти перемир’я, залишаючи сусідів на самоті з наслідками.
Останнім, четвертим, ударом стало підривання так званого «морального авторитету» Сполучених Штатів. Америка завжди відігравала роль чогось більшого, ніж багатої держави з потужною армією — вона була уособленням цінностей і ідеалів. Проте рішучі погрози Дональда Трампа знищити «іранську цивілізацію», а також агресивні заяви міністра оборони Піта Хегсета про намір «не знати пощади», викликали шок у міжнародної спільноти. Автори матеріалу відзначають, що такі кроки межують з військовими злочинами і завдають шкоди образу США як провідника свободи та лідера вільного світу.
Підсумовуючи, поки Білий дім намагається видавати нинішнє нестабільне перемир’я за досягнення, головними вигодонабувачами виявились Москва та Пекін. Ослаблена, імпульсивна і ізольована Америка — саме те, на що сподіваються автократичні лідери. The New York Times робить сумний висновок: не потрібно підтримувати режим в Ірані, проте неможливо бажати краху власній країні. Щоб мінімізувати наслідки, президенту варто визнати, що тактика «одинокого вершника» зазнала поразки, і почати відновлювати те, що було зруйновано за ці напружені тижні.
