Новий номер журналу Forbes Ukraine — уже доступний у передпродажу з безкоштовною доставкою. Перший випуск 2026 року створений для тих, хто прагне глибоко розуміти напрямок розвитку українського бізнесу. У сороковому випуску видання поєднує традиційні галузі зі свіжими, прогресивними тенденціями. Огляд охоплює сферу агросектору, комерційної нерухомості, а також особисті бренди CEO та перспективи спрощеної системи оподаткування. Тут представлені глибокі аналізи, рейтинги та фактологічні дані, які визначатимуть порядок денний року.
Перед початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну західні розвідувальні служби, зокрема американське Центральне розвідувальне управління (ЦРУ) та британська Секретна розвідувальна служба (МІ-6), здійснили один із найуспішніших зборів інформації останніх десятиліть. Співпраця Вашингтона і Лондона дозволила отримати безпрецедентно точні дані про військові плани Кремля і завчасно попередити про імовірний початок війни.
Ще за два роки до повномасштабного конфлікту експерти з Вашингтона і Лондона почали виявляти тривожні сигнали, серед яких:
– ізоляція Кремля під час пандемії COVID-19;
– радикалізація офіційної історичної риторики;
– масова концентрація військ;
– відважні та провокаційні геополітичні кроки Москви.
Незважаючи на це, більшість європейських країн та українське керівництво ігнорували попередження про неминучу війну. Forbes Ukraine виокремлює ключові положення звіту видання The Guardian.
### Виявлення планів. Як Вашингтон і Лондон дізналися правду
Розвідувальні служби зафіксували перші ознаки підготовки президента РФ Володимира Путіна до широкомасштабної війни ще 2020 року. Тоді російський керівник, в умовах ізоляції через пандемію, заглибився в історичні наративи та почав розробляти свій «великий український гамбіт». Влітку 2020 року Путін підтримав президента Білорусі Олександра Лукашенка під час масових протестів, що пізніше дозволило використовувати Білорусь як плацдарм для військових операцій. До осені 2021-го розвіддані стали особливо тривожними: Путін не планував лише відновлення контролю над Кримом чи Донбасом, а замислювався про захоплення Києва.
У листопаді 2021 року директор ЦРУ Вільям Бернс відвідав Москву, щоб безпосередньо попередити Кремль про катастрофічні наслідки майбутньої агресії. Обговорення по захищеній телефонній лінії із Путіним завершилося для Бернса передчуттям неминучої війни.
Впевненість розвідників базувалася не на розвідданих від агентів у Кремлі, а на комплексі наступних джерел:
– супутникові знімки переміщень десятків тисяч російських військових;
– перехоплені комунікації Головного оперативного управління Генерального штабу РФ;
– інформація про підготовку проросійських угрупувань на території України.
### Тінь Іраку та ілюзія раціональності: чому Європа не повірила
Під час спроб США консолідувати союзників через надання детальних розвідданих, вони зіткнулися зі скептицизмом, який зумовлювали дві основні причини.
1. По-перше, європейські спецслужби не забули події 2003 року, коли США сумнівно аргументували вторгнення в Ірак. Один із європейських міністрів закордонних справ нагадав про ту помилку під час розмови з держсекретарем США Ентоні Блінкеном: «Я достатньо старий, щоб пам’ятати 2003-й, і тоді я один із тих, хто вам повірив».
2. По-друге, західні аналітики керувалися логікою, розглядаючи Путіна як раціонального гравця. За російськими оцінками, яких дотримувався Захід, приблизно 10% українців, тобто близько 4 мільйонів громадян, могли чинити збройний опір. Європейські експерти дійшли висновку, що зібраних російських військ не вистачить для контролю такої великої країни.
У Парижі та Берліні скупчення російських військ розглядали як спосіб тиску на Київ. Навіть Польща, відома жорсткою позицією щодо Москви, вважала посилення військової присутності у Білорусі реактивним маневром — російські війська там були ослаблені, без належного забезпечення і командування, і сприймалися більше як відволікаючий фактор перед ударом на Донбасі.
За словами посла Франції в Україні Етьєна де Понсена, який цитує The Guardian, розбіжності у поглядах пояснювалися різним сприйняттям мотивів і логіки Путіна: «Ми мали однакову інформацію про війська на кордоні, але кардинально різнились у тому, що було у голові Путіна». За словами радника президента США Джейка Саллівана, європейців паралізувало переконання, що такий крок Кремля просто не має сенсу.
### Страх паніки і таємна підготовка в Києві
Найбільш напружена ситуація розгорталася всередині самої України. Президент Володимир Зеленський місяцями публічно відкидав тривожні попередження західних партнерів, побоюючись, що поширення паніки спричинить економічний колапс ще до того, як російські війська перейдуть кордон.
До цього певною мірою призводили й суперечливі сигнали з Заходу: представники Франції та Німеччини закликали Україну не звертати уваги на попередження, тоді як США і Велика Британія наполегливо попереджали про війну.
Водночас, у Кремлі панувала секретність. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков і міністр закордонних справ Сергій Лавров не були поінформовані про плани до останнього тижня перед вторгненням. Зустрічі української влади з російськими офіційними особами, зокрема розмови між екскерівником Офісу Президента Андрієм Єрмаком і колишнім заступником голови адміністрації Володимира Путіна Дмитром Козаком, створювали помилкове враження, що наступу не буде, адже самі російські перемовники не вірили у проведення масштабного наступу.
Водночас українська розвідка та військове командування усвідомлювали загрозу та намагалися діяти. Колишній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний виражав розчарування через відмову влади запровадити воєнний стан. Без офіційних наказів військові таємно проводили командно-штабні навчання та розробляли оборонні плани. Лише в останній вечір перед початком війни генерали взяли на себе відповідальність почати переміщення підрозділів та мінування узбережжя Чорного моря.
### Недооцінка спротиву України
Хоча ЦРУ та МІ-6 змогли виявити сам факт підготовки до вторгнення, їхні прогнози щодо результатів виявилися помилковими. Розвідувальні служби орієнтувалися на вкрай переоцінені дані про російські сили і очікували, що Київ впаде за кілька тижнів.
План Кремля базувався на ілюзіях:
– Москва навіть не знищувала українські електромережі та засоби мобільного зв’язку, розраховуючи використовувати їх для швидкого контролю над територією.
– Такий зв’язок у підсумку став ключовим інструментом для українських сил у координації оборонних дій.
Наслідки цієї помилки були трагічними. За чотири роки війни втрати Росії сягнули приблизно 400 тисяч загиблих військовослужбовців. Росія змогла встановити контроль лише над додатковими 13% української території. Відвага Володимира Зеленського залишитися у Києві приголомшила не лише Москву, а й Вашингтон, зруйнувавши попередні прогнози Кремля щодо швидкої перемоги.
Для західних спецслужб неспроможність передбачити початок війни стала шоком, що викликало запити на внутрішні розслідування з метою виявлення помилок і розробки кращих стратегій. Один із європейських розвідників визнав: «Вся сутність розвідки полягає у здатності передбачати, коли розпочнеться наступна війна. Ми ж повністю провалили це завдання».
Головний урок із подій зими 2022 року чітко сформульований: у сучасному світі, позначеному геополітичною нестабільністю, вкрай ризиковано ігнорувати найгірші сценарії лише через те, що вони здаються надто страшними чи нереалістичними. Зараз країни Заходу активно розробляють стратегії, що враховують навіть найекстремальніші загрози.
