Фото: Суспільне
Волинянин Олексій, відомий за позивним «Dark», є бійцем 12-ї бригади спеціального призначення «АЗОВ» Національної гвардії України. Наразі він проходить реабілітацію після поранення.
Про свій шлях від строкової служби до участі у бойових діях на сході України, про прийняття рішення підписати контракт та про службу в армії військовослужбовець розповів Суспільному.
Початок військової служби
Олексій потрапив до війська у 2017 році за мобілізацією, розпочавши зі строкової служби. Через деякий час він підписав контракт та поїхав до Золочева на навчання, щоб отримати сержантське звання і стати командиром відділення. Тоді йому було двадцять років, і з того часу служба продовжується безперервно.
До армії Олексій працював на будівництві, проте отримавши повістку, вирішив залишити роботу і присвятити себе військовій службі. Наприкінці 2021 року він потрапив у зону бойових дій на сході країни. До того ж проходив службу у патрульній роті, забезпечуючи громадський порядок.
Ротація роти відбулась 4 лютого 2022 року – саме тоді вони виїхали із зони Операції об’єднаних сил (ООС). Уже 24 лютого почалася повномасштабна війна.
Враження від строкової служби
Олексій розповідає, що очікував серйозної служби з фізичною підготовкою, однак реальність дещо відрізнялася від уявлень. Відбувалися внутрішні наряди, виконання службових обов’язків – все відповідало чинній армії, хоч і трохи відрізнялося від очікувань.
Армія навчила його самоконтролю. Він визнає, що став більш агресивним – по відношенню до себе і до світу – оскільки служба змушувала мати справу з різним контингентом, а це потребувало утримувати себе у контролі.
Рішення підписати контракт прийшло під час проходження строкової служби, за пів року до її закінчення. Воно було ретельно обдумане й спрямоване на покращення особистого становища.
Перед війною
Наприкінці 2021 року про події у світі і в країні були лише чутки, конкретної інформації не було. Олексій відзначив, що під час перебування у зоні ООС спілкування з колегами породжувало підозру, що загострення подій відбудеться, але навіть тоді не очікували масштабної війни настільки рано. Зараз він вважає, що був до неї готовий.
Перший досвід на сході
Для Олексія це був перший виїзд на схід країни. Він згадав великі поля та терикони, які його здивували своїми масштабами. Люди там такі ж, як і на Волині.
У лютому 2022 року, коли починалась повномасштабна війна, він проходив службу в Луцьку у місцевій частині Національної гвардії. Оголошенням повної бойової готовності стало повідомлення чергового посеред ночі. Речі були вже зібрані, лишалося чекати дзвінка.
Спочатку Олексій служив у патрульній роті, підтримуючи громадський порядок. Проте після початку бойових дій тривалий час прагнув перевестись у бойовий підрозділ, щоби брати участь у безпосередніх бойових діях.
У Луцьку в лютому 2022 року панували хаос і нерозуміння того, що відбувається. Олексій зізнається, що переживав за родину.
Рідні були здивовані його вибором залишитися в армії, оскільки сподівалися, що він повернеться до будівельної справи. Вони намагались його переконати змінити рішення, але безуспішно.
Перевід у бойовий підрозділ і перші бойові виходи
У 2023 році Олексій потрапив у штурмову роту, адже у 2022 переводи були сильно обмежені. Він пройшов злагодження, що полягало у формуванні бойового взводу, спільному проживанні та пізнанні один одного. Враховувалися як слабкі, так і сильні сторони, щоб ефективно працювати під час боїв.
Найважчим, за словами Олексія, було подолання морально-психологічного бар’єру, адже міцна психіка значно полегшує адаптацію у бойових умовах.
Перша бойова операція відбулася у селі Ягідне Бахмутського району. Через завантаженість техніки їхній підрозділ сумлінно йшов пішки до позицій, де замінили колег. Завдання полягало у штурмі передових позицій ворога.
Олексій підкреслює, що на пам’ять яскраво закарбувалися навички контролювати емоції та швидко ухвалювати рішення, адже від цього залежить виживання. Під час штурму поблизу нього вибухнула міна, внаслідок чого він отримав контузію: перестали працювати навушники, в вухах дзвеніло. Незважаючи на це, він закликав себе не панікувати і виконувати бойове завдання.
Висновком першого бою стала ключова роль характеру – готовність йти до кінця та відповідальність перед побратимами.
Позивний «Dark» Олексій отримав через свій інтерес і схильність працювати вночі.
Поранення і реабілітація
Під час першого бою він також отримав осколкові поранення у спину, після чого був направлений на лікування.
Друге поранення – травма ноги – сталося вже в іншому підрозділі під час виходу на перезмінку. Рухаючись швидко по кам’янистій місцевості, Олексій наступив на вибухівку, що вибухнула. Внаслідок цього отримав поранення всією лівою ногою, включно з розривом підошви взуття.
Через народження сина він перевівся у тилову частину, де провів деякий час із дружиною та новонародженим. Потім було прийняте спільне рішення повернутися на схід.
Одружилися вони з дружиною ще до повномасштабного вторгнення, рішення про шлюб було ухвалене під час повернення Олексія на фронт.
Третє поранення отримав у листопаді 2022 року під час операції з підриву ворожого дрона неподалік позицій. Виконував завдання разом з побратимом. Під час підходу спрацював вибуховий пристрій, від якого Олексій отримав серйозну травму ноги – стопу повністю розірвало.
Професійна медична допомога була надана менш ніж за дві години, що є коротким терміном для фронтових умов, враховуючи складні погодні умови.
Сім’ї він розповів про поранення без зайвих драм, намагаючись заспокоїти рідних. Дружина з гумором відреагувала на його повідомлення.
Особисте життя під час війни
Відносини з дружиною зберігали, хоч і було важко через розділеність: майже весь час дружина в тилу, а Олексій на фронті. Спілкування вели переважно через повідомлення і відеодзвінки, зустрічі були поодинокі.
Народження сина стало для Олексія додатковим стимулом жити і боротися далі.
Про реабілітацію
Хоча Олексій міцний духом, травма є викликом. Він не вважає себе інвалідом і має в своєму житті підтримку – молоду дружину і маленького сина. З Краматорська його швидкою доправили до реабілітаційного центру SuperHumans, де він провів близько 20 днів.
Під час лікування була проведена реампутація – додаткова операція, спрямована на обрізання частини ноги. Паралельно займався фізичною реабілітацією — виконанням вправ для спини та ніг. Мав регулярні перев’язки у Моршині через проблеми із загоюванням.
Протезування — тривалий процес, що починається з виготовлення тимчасового протезу, який підлаштовується під людину для комфортного пересування та відновлення ходьби.
Перший час пересувався на милицях, відчував фантомний біль – бажання почухати п’ятку, якої немає. Це відчуття виникає декілька разів на день.
Водить автомобіль на автоматичній передачі, хоча зниження чутливості у стопі заважає керувати механікою.
Перший раз ставши на протез, відчув незвичність – наче не має опори, але все ж таки спирається. Швидко перейшов від милиць до ходьби без них завдяки наполегливій допомозі фізіотерапевтів.
Фізіотерапевт для Олексія – це партнер, який не лише дає вправи, але й контролює, підтримує й адаптує процес реабілітації.
На даний момент він завершив військово-лікарську комісію і очікує рішення щодо статусу. Планує продовжувати реабілітацію через залишкові проблеми з ногою.
Одягнути протез займає не більше 1-2 хвилин, що включає зняття бинта, одягання лайнера, шкарпетки і самого протезу.
Про протез він розповідає сину, який грається з ним. Крім того, вдома у родині є капібара – мила тваринка, подарунок дружини, яку син неабияк полюбив.
У публічних місцях люди іноді дивляться на нього з протезом, проте він ставиться до цього нейтрально.
Військова справа і бачення цивільного життя
Безпосередньо перед пораненням Олексій займався управлінням бойовими дронами, що сучасною зброєю і тепловізійними камерами дає великий внесок у розвідку.
Що найбільше захоплює в роботі з дронами – це відчуття пілота, наче летиш і розглядаєш місцевість з висоти пташиного польоту.
Втрати дронів були, але без них не обходиться.
Він визнає, що іноді дратується від спокійного життя на Волині, яке відрізняється від фронтових буднів.
Планів на цивільне життя поки що не має, рівень боєздатності обмежений, проте за наявності освіти інструктора розглядає можливість залишитися працювати в інструкторському корпусі.
Реакція рідних на це рішення коливається, інколи бажає покинути службу, інколи прагне повернутися і зробити ще більше.
У зоні бойових дій найбільше жадає тиші, хоча в тилу її довго сприймає непросто: звуки птахів викликають флешбеки.
Втрати і емоції
Втрати побратимів і друзів доводиться приглушувати в собі. Залишаючись на службі, Олексій бореться з синдромом вцілілого – почуттям провини за тих, хто загинув.
Найкращим виходом із цього стану він вважає виїзд на полігон і звільнення емоцій через стрільбу.
Повсякденне життя і настрої
За межами служби Олексій віддає перевагу цивільному одягу через особисті переконання.
Попри війнові будні, знаходяться моменти радості, наприклад, можливість поїсти смачного бургера після повернення з позиції.
Повернувшись у цивільне життя, найперше прагне більше часу проводити з сім’єю.
Щодо перемоги він висловлює надію, але не береться точно описати її образ.
Якщо син забажає стати військовим, підтримуватиме його свідомий вибір без перешкод.
Джерело: Суспільне
Відеоінтерв’ю з Олексієм «Dark»
