Журналістка «Громадського радіо» та представниця Інституту масової інформації (ІМІ) Валентина Троян розповідає про процес верифікації інформації з окупованих територій та наголошує на темах, які українське суспільство досі уникає в публічних обговореннях.
Наприкінці квітня на YouTube-каналі «Громадського радіо» з’явився блог Валентини Троян під назвою «Пані Троян: викриття з окупації». У цьому проєкті авторка висвітлює проблеми індоктринації і мілітаризації дітей України, перебої з водопостачанням, насильницьку паспортизацію населення на окупованих територіях, екологічні катастрофи та інші суспільні виклики.
В інтерв’ю «Детектору медіа» Валентина Троян ділиться своїм досвідом перевірки даних без прямого доступу до цих територій, розглядає етичні межі гумористичного висвітлення окупації, а також окреслює ті питання, які ще належить гідно обговорити українському суспільству.
Про те, як українські ЗМІ подають інформацію про окупацію, вже розповідали журналіст Денис Казанський, голова ГО DII-Ukraine Любов Раковиця, а також було висвітлено роботу низки регіональних медіа — «Східний варіант», «Трибун», «Фарватер.Схід», «Кавун.city», SD.ua та інших.
## Особистий контекст і унікальність проєкту
Для Валентини тема тимчасово окупованих територій є дуже близькою, оскільки вона сама родом із Луганська. Проєкт «Пані Троян: викриття з окупації» відрізняється від попередніх робіт тим, що це авторський блог без гостей, в якому вона викладає свої власні спостереження, аналізи та моніторинг діяльності колег і правозахисних організацій. Валентина сама з’являється в кадрі, хоча раніше уникала такого формату, віддаючи перевагу роботі на радіо.
## Гумор у темах окупації: межі і тонкощі
Валентина часто зазначає, що любить жартувати, однак теми, які вона порушує, дуже далекі від гумористичних. Вона вважає, що в питанні жартів про окупацію існують певні межі, які для кожного різні. Зокрема, вона готова іронізувати над загибеллю окупантів і колаборантів, а також над внутрішніми конфліктами серед них. Проте не готова жартувати про життя мирних мешканців, особливо дітей, які виросли в окупації, адже це — їхні спотворені війною долі.
Також Валентина звертає увагу на триваючі пропагандистські «виховні» заходи для дітей, організовані окупантами, що мають тривалий, фактично цілорічний, характер.
## Колаборація: хтось виїхав, хтось залишився
В українському суспільстві недостатньо обговорюють питання, хто є колаборантом, адже не кожен, хто залишився на окупованій території й працює за новими документами, робить це з ідеологічних мотивів. Це стосується лікарів, рятувальників, педагогів та інших людей. Часто їх переслідують звинуваченнями у колаборації, але багато хто з них залишається на місці, часто через фізичні чи соціальні обставини, або через небажання покидати дім і нажите майно.
Для прикладу, деякі колаборанти після 2022 року почали активно затримувати, однак деякі з них, навпаки, втекли з окупації, навіть у Київ, що викликає іронічне сприйняття.
Валентина підкреслює, що багато людей, які залишилися, розуміють ситуацію й навіть в умовах окупації намагаються підтримувати українську армію, що змушує по-іншому дивитися на питання пенсій та соціальних виплат, які окупаційні органи чи Росія намагаються надавати. Вона вважає, що отримувати такі кошти — це право тих, хто змушений жити в цих умовах, і це не завжди свідчить про співпрацю.
## Спілкування з мешканцями окупації: складнощі та безпека
Валентина продовжує комунікацію з людьми в окупації через різні месенджери, використовуючи тактичні заходи безпеки. Спілкування відбувається обережно, часто з обмеженням тем, здебільшого щодо здоров’я співрозмовників. Зв’язок нестабільний через посилені атаки та інші технічні перешкоди.
Моніторинг чатів, зокрема публічних та напівзакритих, допомагає зрозуміти соціальну атмосферу на окупованих територіях — як місцеві жителі обговорюють одне одного, іноді навіть з погрозами.
## Верифікація інформації: нові виклики
Для підтвердження фактів Валентина має кількох надійних джерел, з якими зв’язується особисто, уникаючи поширення неперевіреної інформації. Хоч методи верифікації залишилися схожими на ті, які застосовувалися в період АТО/ООС, тепер з’явилися додаткові ускладнення — складніше підтримувати зв’язок і більш високий рівень небезпеки для джерел інформації.
## Контент і аудиторія
Валентина не розділяє контент на аудиторії в окупації й поза нею, прихильна до використання стриманої мови по відношенню до цивільних. Одночасно вона не виключає іронічного ставлення до окупантів і колаборантів.
Вона не проводить систематичного моніторингу аудиторії свого блогу, проте вважає, що переважна частина слухачів і читачів — це переселенці, оскільки в окупації часто відсутній стабільний доступ до інтернету і цифрових платформ.
## Відсутність популярності теми і проблеми висвітлення окупації
З огляду на специфіку теми, висвітлення подій на окупованих територіях є досить нішевим і пов’язаним з розслідувальною журналістикою, що працює з відкритими джерелами. Не всім ця тема є цікавою або комфортною, вона вимагає внутрішньої мотивації та глибокого занурення в контекст.
Журналісти та медіа часто обмежені у доступі до інформації та джерел, що ускладнює створення повноцінного репортажу та новин. Фінансування, безпека та психологічна підтримка є нерідко критично важливими факторами для фахівців, які працюють з такими темами.
## Головні проблемні теми через обмеження доступу
– Затримання, ув’язнення та полон зі сторони окупантів.
– Відсутність або складність отримання інформації про зниклих безвісти.
– Обмеженість можливостей збору фотоматеріалів та перевірки екологічної ситуації.
– Складність оцінки якості водопостачання через відсутність на місці.
– Неможливість значного відновлення інфраструктури окупованих територій у найближчій перспективі.
– Унікальні виклики для дослідження територій, що можуть бути замінованими чи покинутими.
Валентина констатує, що потрібно усвідомлювати реальний стан цих територій і пов’язаних із ними ризиків, а також те, що деокупація — питання часу, але ціна буде дуже високою.
## Обговорення чутливих тем у суспільстві
Журналістка звертає увагу на те, що складні теми, пов’язані з наслідками війни, іноді викликають гостру реакцію, як на прикладі публікації «Реальної газети» про обстріл у Старобільську, унаслідок якого загинули мирні мешканці. Вона розглядає важливість відкритого діалогу на такі теми, незважаючи на емоції й можливі протестні настрої.
## Персональний досвід і оцінка аудиторії
Валентина зазначає, що не має ресурсів для глибокого аналізу аудиторії, проте орієнтується на те, що велика частина її слухачів і читачів — це внутрішньо переміщені особи.
## Популяризація теми окупації
Говорячи про популяризацію інформації щодо окупованих територій, Валентина вважає, що це радше нішова й болісна тема. Вона періодично з’являється в інформаційному полі, особливо у зв’язку з бойовими подіями, але потребує спеціальної підготовки та зацікавленості журналістів.
Порівнюючи ситуацію із сусідніми регіонами з конфліктом, наприклад Придністров’ям, Валентина наголошує на важливості внутрішньої мотивації, на тому, що для якісної журналістики потрібне особисте залучення.
## Потреби журналістів на фронті інформаційної війни
За словами Валентини, журналістам, які працюють у гарячих точках, необхідні:
– Захисне спорядження (бронежилети, каски).
– Технічні засоби для якісної роботи.
– Курси з OSINT-технологій для поліпшення верифікації даних.
– Психологічна підтримка та допомога у питаннях безпеки, зокрема тренінги з самооборони.
– Психологічна допомога для подолання травми, що часто не є широко доступною.
Вона також висловлює занепокоєння щодо власної безпеки в умовах можливих нападів з боку колаборантів чи інших небезпечних осіб навіть у контрольованих Україною містах.
—
Фото матеріалу надані Валентиною Троян.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль наглядача українських медіа, аналізуючи якість контенту та заохочуючи медіа дотримуватися професійних і етичних стандартів, щоб інформація була правдивою та повною. З нагоди 22-річчя видання було відновлено Спільноту — коло активних людей, готових підтримати проєкт, брати участь у генерації ідей і отримувати ексклюзивну інформацію про стан справ у журналістиці України.
Якісна журналістика сьогодні залишається надзвичайно важливою допомогою для суспільства.
