У 1946 році, менш ніж через рік після завершення Другої світової війни, британський політичний лідер воєнного часу виголосив тривожне попередження щодо радянської загрози для західних країн. Вінстон Черчилль, у своєму знаменному виступі, декількома словами окреслив нову геополітичну реальність: “Від Шецина на Балтійському морі до Трієста на Адріатиці опустилася залізна завіса”. Цим реченням він символічно відзначив суттєвий розрив між двома ідеологічно протилежними світами: капіталістичним Заходом і комуністичним Сходом.
Промова, підготовлена Черчиллем з нагоди вручення почесного звання доктора Вестмінстерського коледжу у місті Фултон, штат Міссурі, згодом отримала назву «Фултонська». П’ятого березня 1946 року він звернувся до Сполучених Штатів із закликом активно дивитися на світ і не повертатися до політики ізоляціонізму. Метафоричною лінією він провів поділ Європи — від кордону Німеччини з північно-західною Польщею до межі Італії з територією нинішньої Словенії, колишньою частиною Югославії.
Цей виступ став очевидним позначенням переходу від післявоєнного оптимізму до усвідомлення нових, потенційно небезпечних викликів. Багато хто тоді ще не до кінця усвідомлював масштаб майбутнього протистояння, але він вже зазирнув у завтрашній день — початок Холодної війни, протистояння між новими наддержавами США та СРСР, яке розділило світ на десятиліття.
Хоча Черчилль виступав не як офіційний глава британського уряду, а як приватна особа, його слова мали величезний резонанс. У той же час у Великій Британії, менш ніж через два місяці після святкування Дня Перемоги, він зазнав поразки на загальних виборах 1945 року. Розчарований, але з певними планами, 71-річний політик продовжував аналізувати ситуацію. З наближенням кінця війни він помітив, що радянська армія не відступає з окупованих територій Східної Європи, утворюючи там режим, який підтримує Москва і через який вона демонструє свої амбіції з поширення впливу.
Водночас після руйнівної глобальної війни небагато країн, особливо Сполучені Штати, бажали відкрито протистояти своєму колишньому союзнику, побоюючись початку Третьої світової війни. Черчилль не поділяв цієї позиції і навіть розглядав варіанти агресії проти СРСР у рамках секретної “Операції Немислиме”. Однак британські військові експерти швидко відкинули цю ідею, розуміючи її нереальність.
Незважаючи на втрату посади прем’єр-міністра, вплив Черчилля залишався значним. У жовтні 1945 року він отримав несподіване запрошення виступити у Вестмінстерському коледжі у місті Фултон (штат Міссурі). Підпис президента Гаррі Трумена супроводжував це запрошення, у якому той висловив сподівання на успішний виступ і взяв на себе зобов’язання представити колишнього лідера: “Це чудовий навчальний заклад у моєму рідному штаті. Сподіваюся, ви погодитесь. Я вас представлю. З найкращими побажаннями, Гаррі Трумен.”
Президент США розглядав цю промову як засіб краще розуміти настрої в американському суспільстві, яке з початком демобілізації йшло до внутрішньої стабілізації та зосереджувалося на відновленні. Однак деякі американці почали відчувати загрозу з боку Радянського Союзу, і Трумен вирішив скористатися авторитетом Черчилля для формулювання зовнішньої політики.
### Створення “особливих відносин”
Черчилль скористався цією можливістю і протягом кількох тижнів готував промову, у якій узагальнив своє бачення нового світового порядку, що формувався на уламках війни. Разом із президентом Труменом він вирушив до Міссурі. Трумен навіть прочитав промову в поїзді до місця проведення заходу. У листі Клементу Еттлі, своєму наступнику, Черчилль описав схвалення промови Труменом: “Він вважав промову блискучою і впевнений, що вона принесе користь, навіть якщо викличе хвилювання.”
Президент представив Черчилля як “видатного громадянина світу”. Подія пройшла у спортзалі коледжу, оскільки він був єдиним приміщенням достатнього розміру на кампусі. Промова отримала назву «М’язи миру» — варіація на відому римську фразу Цицерона “м’язи війни”.
У своїй промові Черчилль закликав США відіграти вагому роль у післявоєнному встановленні миру, наголосивши, що:
– Захист від “двох великих розбійників — війни й тиранії” неможливий без тісної співпраці.
– Організація Об’єднаних Націй, створена нещодавно, сама не зможе гарантувати стабільність.
– Необхідним є братерське об’єднання англомовних народів.
– Особливі стосунки між Британською Співдружністю і Сполученими Штатами є основою майбутньої безпеки.
Черчилль, сам наполовину американець, надавав великого значення міцним зв’язкам між Великою Британією та США, від яких залежали безпека та добробут Великої Британії. Його термін “особливі стосунки” став широко вживаним для опису взаємозв’язків цих країн, хоча реальна історія їхнього партнерства мала й моменти суттєвих ускладнень.
Найвідоміша фраза промови — “залізна завіса” — стала крилатою і закріпилася в політичній мові. Черчилль зазначав, що стародавні столиці й держави Центральної та Східної Європи опинилися під посиленням радянського контролю:
– Радянські сателіти перетворюються на “поліцейські уряди”.
– Комуністичні партії прагнуть встановити тоталітарний режим.
Цікаво, що фраза “залізна завіса” не була новинкою Черчилля: її використовували ще з часів більшовицької революції, і сам Черчилль вживав її неодноразово в Палаті громад. Проте саме після Фултонської промови цей уривок набув глобальної уваги і став символом розділу світу.
Черчилль підкреслив хисткість миру, досягнутого ціною грандіозних жертв, і закликав до нової єдності в Європі задля безпеки Заходу, нагадуючи про те, що:
– Безпека світу вимагає більш тісної інтеграції Західної Європи.
– Стародавня доктрина балансу сил втрачає сенс, оскільки радянський режим поважає лише міць і зневажає військову слабкість.
Він зауважив, що раніше, у 1930-х роках, попереджав про небезпеку умиротворення Гітлера та нацистської Німеччини, однак його застережень не почули, що призвело до страшного світового конфлікту. Черчилль закликав запобігти повторенню подібної трагедії. Хоч він не вважав, що СРСР прагне нової війни, політичні амбіції Москви були очевидними — радянський режим планував використати плоди війни для розширення власної могутності та ідеології.
Особливу увагу він звернув на необхідність захисту Статуту Організації Об’єднаних Націй, попереджаючи, що без об’єднаних зусиль західних демократій “катастрофа може вразити всіх нас”.
Як згадував через півстоліття ведучий програми BBC «Лист з Америки» Алістер Кук, реакція західної громадськості на виступ Черчилля була неоднозначною. У перші місяці після капітуляції нацистів настав не найкращий час для таких попереджень — більшість сприймала їх або із сумнівом, або навіть із роздратуванням. У багатьох Черчилль асоціювався зі старим сварливим духом, який нібито розпалює війни, але, як визнавали згодом, його наше передбачення виявилося пророчим.
### Виникнення НАТО
Реакція радянського лідера Йосипа Сталіна на це звернення була жорсткою. Він образився на свого колишнього союзника, порівнюючи його з нацистами. У великому інтерв’ю офіційній газеті “Правда” Сталін заявив, що якщо Гітлер розпалював війну, проголошуючи расову теорію панування німецькомовних народів, то Черчилль теж розпалює вогонь війни, стверджуючи, що англомовні нації мають право вирішувати долі світу.
Спочатку влада США та Великої Британії стримувала реакцію на промову Черчилля, уникаючи ескалації напруженості. Проте вже за рік президент Трумен офіційно взяв на себе зобов’язання стримувати розширення СРСР і комунізму, розробивши так звану Доктрину Трумена. Цей курс привів до формування Північноатлантичного альянсу (НАТО) і був передумовою залучення США до воєн у Кореї та В’єтнамі.
Залізна завіса, яку Черчилль описував як метафору, невдовзі стала й фізичним бар’єром: у 1961 році СРСР звів Берлінську стіну, що протягом 28 років розділяла родини, друзів і цілу країну.
У 1989 році, коли Берлінська стіна була зруйнована, Вестмінстерський коледж відвідали лідери обох наддержав — символічний жест, що відзначив завершення Холодної війни. У 1990 році президент США Рональд Рейган відкрив скульптуру онуки Черчилля, Едвіни Сендіс, присвячену подіям того часу. Через два роки колишній голова СРСР Михайло Горбачов, вже не при владі, також відвідав цей заклад. У своїх спогадах він визнав, що промову Черчилля в Радянському Союзі сприйняли як офіційне оголошення початку Холодної війни. Горбачов також відзначив суттєві зміни, які відбулися у світі з того часу, підкресливши тенденції до миру, співпраці та спільної безпеки.
Однак на відміну від далекоглядного виступу Черчилля, його оптимістичні сподівання світу на співпрацю і взаєморозуміння доволі швидко втратили актуальність.
