Під час війни міста втрачають не лише свої архітектурні споруди, а й унікальні знання про їх будівництво та ремонт. Матеріали, такі як камінь або дерево, можна відновити, але ремесло майстрів — каменярів, теслярів, штукатурів — передається з покоління в покоління. Тож справжнє відновлення міст розпочинається з відновлення людського ресурсу та збереження традиційного ремесла, наголошують експерти ArchDaily.
Видання детально проаналізувало процеси відбудови в таких країнах, як Сирія, Ірак, Ліван, а також розглянуло досвід Сектора Гази і Румунії — країни, яка не перебуває у зоні збройних конфліктів, але має цікаву практику охорони культурної спадщини.
—
### Сирія: від цифрової документації до реабілітації мурування
Сирія є показовим прикладом того, як збереження знань і традицій відбувається в умовах тривалого конфлікту та після природних катастроф. У 2018 році, коли бойові дії ще тривали, група архітекторів започаткувала проєкт «Бібліотека спадщини Дейр-ез-Зора». За допомогою смартфонів, ноутбуків і фотограмметрії вони задокументували історичну головну вулицю міста, зафіксувавши будівлі османської епохи, ринки, церкви та мечеті.
Після землетрусу 2023 року ці цифрові архіви стали єдиним повним свідченням архітектурного вигляду міста. Крім геометрії будівель, команда опитала місцевих мешканців, власників магазинів і майстрів-деревообробників, зібравши інформацію не лише про конструктивні особливості, а й про соціально-матеріальні технології, які формували міську культуру. Подібні ініціативи, як AMASyria та фонд Turathuna, наразі діють у різних регіонах країни, створюючи цифрові репозиторії задля збереження цінної інформації, поки оригінали ще не зникли остаточно.
> «Креслення чи скановані копії не відображають повністю, як готують вапняний розчин, пристосований до місцевого клімату, або як адаптують старовинні методи ремонту. Історична архітектура ґрунтується на „неявних знаннях“, що передаються через наставництво. Саме ці ланцюжки перериває війна», — зазначають автори дослідження.
В Алеппо під час процесу реставрації стало очевидно гостре бракування спеціалістів, які володіють традиційними будівельними техніками. Внаслідок цього відбудова поєднувалася із програмами навчання майстрів-каменярів, теслярів та металургів. Відновлення споруд нерозривно пов’язано із підготовкою фахівців, які зможуть підтримувати їх у майбутньому.
—
### Ліван: інтеграція реставрації і наставництва
Подібну проблему пережив Бейрут після катастрофічного вибуху в порту 2020 року. Місто потребувало термінового відновлення, однак відчутно бракувало місцевих ремісників, які володіють традиційними знаннями та навичками роботи з автентичними матеріалами.
У відповідь на це проєкти реконструкції довелося суттєво переосмислити. Відновлювальні роботи невід’ємно поєднали з навчанням молодих спеціалістів, для яких наставництво стало способом збереження ремесляних традицій.
> «Проєкти реставрації включали консерваційні роботи, поєднувавши їх із навчанням каменярів, теслярів і металургів. Таким чином відновлення будівель було нерозривно пов’язане з підготовкою тих, хто в майбутньому продовжить їх ремонт», — відмічають аналітики.
Головним здобутком стало те, що навички й експертиза залишаються у межах місцевих спільнот і не виїжджають разом із закордонними консультантами.
—
### Ірак: залучення місцевої молоді та відновлення автономії
Програма ЮНЕСКО «Відродити дух Мосула», започаткована у 2018 році, прагнула перетворити реставрацію пам’яток на освітню і економічну платформу.
Досягнення програми:
– Відновлення ключових пам’яток Мосула, зокрема мечеті Аль-Нурі та мінарету Аль-Хадба, а також християнських святинь — монастиря Аль-Саа та церкви Аль-Тахіра.
– Організація навчання місцевої молоді традиційним будівельним методам.
– Створення тисяч робочих місць для жителів міста.
– Залучення знань та експертизи в межі громади, що дає змогу зберігати їх у довгостроковій перспективі.
—
### Сектор Гази: ризики відбудови як безликої механіки
Аналогічні виклики постають у контексті відновлення інфраструктури в Секторі Гази. ArchDaily підкреслює, що документація, розвиток ремесел, професійна освіта та ефективне управління процесом реконструкції — це не другорядні завдання або суто культурні питання, які можна залишити на потім. Вони закладають сам фундамент для успішного відродження міських просторів.
Без повернення і виховання власних майстрів, здатних працювати з локальними матеріалами та традиційними архітектурними формами, будь-яка відбудова ризикує перетворитися на одноманітний ремонт, позбавлений історичної тяглості і духу місця.
—
### Румунія: стратегія «екстреної допомоги» для пам’яток архітектури
Хотілося б також зазначити досвід Румунії, яка, перебуваючи поза зоною військових дій, демонструє актуальний підхід до збереження культурної спадщини в умовах руйнувань та занепаду.
Ініціатива «Ambulance for Monuments» передбачає мінімальне підтримувальне втручання, щоб споруди не зруйнувалися. Паралельно зі збереженням архітектурних об’єктів у рамках цієї ініціативи проводять навчання студентів, майстрів та місцевих жителів практикам консервації, укріплюючи тим самим потенціал громад зберігати свою спадщину.
