Великдень для українців є символом надії та оновлення. У ті важкі часи війни, коли багато родин зазнають втрат близьких, це свято набуває особливого значення.
На превеликий жаль, відчуття болю і суму посилюються саме у великодній період. У той час, коли одні сім’ї збираються разом і радіють світлому святу, інші стримують свій біль і моляться за тих, хто вже не поруч.
Родини, які втратили найрідніших внаслідок війни, відверто поділилися зі «24 Каналом» своїми переживаннями та емоціями у період Великодня. У рамках проєкту «Життя після втрати» вони щиро розповіли, що допомагає їм не замикатися у собі, що продовжує завдавати болю, а також підтримали тих, хто буде вперше переживати це свято без близької людини.
—
### «Великодня метушня дратує»: сім’я загиблого пілота Олексія Месь
Олексій та Юлія Месь зазвичай рідко проводили Великдень разом через специфіку роботи чоловіка — військового пілота. Через це він не завжди міг бути вдома.
Юлія пригадує:
> «Коли ти військовий, служба не зупиняється, навіть коли свято. З 12 років стосунків ми провели разом 2–3 Великодні. Це був особливий час, коли можна було відчути себе «нормальними людьми» і дозволити собі таку розкіш».
Хоча окремих традицій на Великдень у їхній сім’ї не було, цей час вони цінували особливо та завжди намагалися відвідувати рідних — бабусь та дідусів.
Юлія згадує, що вони завжди ходили до церкви освячувати паску, дотримуючись усіх звичаїв.
На щастя, вони провели разом Великдень 2023 року — це стало для сім’ї останнім святкуванням у такому складі. У 2024 році Олексій був у Данії на навчанні з керування F-16. Тож Юлія з донькою Улянкою телефонували чоловікові, ділилися моментами святкування, відчуваючи щиру сум і очікуючи на зустріч.
Коли в них народилася донька, сім’я почала по-новому сприймати всі свята, ретельніше до них готувалась:
– прикрашали оселю;
– готували традиційні страви разом.
Юлія розповідає:
> «Коли Олексій був далеко, ми фотографували кожен свій крок: як обираємо продукти, готуємо, що вийшло. Його дуже радували щасливі очі нашої Улянки — це була його розрада. Ми з донечкою завжди пекли паски разом, декорували їх».
Великдень 2024 року став першим святом, яке Юлія і донька зустрічали без татка. Після втрати чоловіка її важко було знайти радість у справах, а метушня навколо свят дратувала, бо світ святкував, а її найріднішої людини поряд не було.
Водночас Юлія навчилася думати, що Олексій точно хотів би для доньки щасливого дитинства. Вони з Улянкою продовжують готуватися до Великодня: печуть паски, прикрашають їх зайчиками й ідуть освячувати. Проте ціною і основою їхнього свята став похід на кладовище, де вони несуть пасочку та квіти, ділячись із татом тим, що вдалося зробити цьогоріч.
Вона пояснює:
> «Традиція залишилась, але отримала глибоку трансформацію. Знайти сили на це дуже боляче, але я вірю, що Льоша бачить нас, пишається і розділяє свято, хоч і по-іншому».
Серед найцінніших спогадів Юлії — поїздки до рідних із пакунками пасок, кавою і розмовами, які зараз вона дуже цінує і за які б віддала все.
—
### Святкування Великодня в родині загиблої 6-річної Софійки Голинської
Для родини Голинських Великдень був особливим і улюбленим святом 6-річної Софійки, яка з нетерпінням чекала на нього і брала активну участь у підготовці.
Трагедія сталася 19 серпня 2023 року, коли російська ракета обірвала маленьке життя Софії. Ця подія назавжди змінила життя її батьків.
Мама Софії, Ольга Голинська, описує, як вони разом із донькою обирали наповнення великоднього кошика й прикрашали святковий стіл. Для дитини це було свято тепла і сімейного єднання, яке вона дуже цінувала.
Дівчинка пекла паски разом із мамою, мала власну маленьку пасочку. Ольга згадує з усмішкою, як сім’я місила тісто, і Софійка з дитячою безпосередністю казала:
> «Пластилін упав! Ой, тісто впало».
Незмінною традицією було раніше лягати спати, щоб разом з батьками вранці йти до церкви, а після освячення кошиків сім’я вирушала на маленький пікнік у парк.
Однак після трагічної загибелі Софійки Великдень перестав бути таким, як раніше:
– Ольга не пече паски, лише купує і освячує;
– Вони створили нову традицію відвідувати дерево, посаджене в пам’ять про Софійку, де снідають і згадують доньку.
Для Ольги це важкий, але потрібний ритуал, який дає відчуття, що сім’я разом, як колись.
Мати також розповіла, що після освячення великоднього кошика вони обов’язково привозять на могилу донечки пасочку, яйця та солодощі, залишаючи їх на її тарілочці, промовляючи:
> «Софієчко, це мама ходила до церкви. Це тобі, освячене».
Ольга намагається зберегти всі ті традиції, які любила дівчинка, і продовжує їх виконувати з думкою про Софійку.
—
### Великодні свята у сім’ї загиблого військового Володимира Киричука
Володимир Киричук став добровольцем 7 серпня 2022 року, маючи 23 роки без попереднього військового досвіду. На той час його батько був хворий на рак і мав інвалідність, і юнак міг не йти служити, але відчував обов’язок захищати сім’ю та країну.
Володимира направили до 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ і відправили на Херсонський напрямок.
Трагічно, життя Володимира обірвалося 1 жовтня 2022 року через уламок російського танкового снаряду. Під час евакуації автомобіль, що віз його тіло, наїхав на снаряд — через це тривалий час воїна вважали зниклим безвісти. Лише 27 листопада за результатами ДНК встановили особу, а 4 грудня відбулася похоронна церемонія.
Для сестри Юлії цей період був надзвичайно важким, адже у тому ж місяці помер і батько.
Раніше Великдень у їхній родині був справжнім сімейним святом, наповненим традиціями:
– батьки разом пекли паски;
– діти допомагали їм у приготуванні;
– усі разом йшли святити кошики;
– після освячення збиралися всією сім’єю, ходили в гості і приймали гостей.
Зараз Юлії важко відчувати святкову атмосферу, адже втрата брата залишила глибокий слід:
> «Хоч у мене є чоловік, діти — це моя сім’я, все одно велика частина життя втрачена, і свята ніколи не будуть такими, як раніше».
Сім’я щороку на Великдень відвідує кладовище, де поховані батько і брат. Вони приносять паску та крашанки, таким чином символічно продовжуючи традиції.
Уперше після втрат родина спекла паску в 2023 році, роблячи це насамперед задля дітей, щоб вони відчули справжнє Великоднє свято.
Старший син Юлії дуже любив Володимира і часто згадує про нього. Для сестри він був не лише братом, а й найкращим другом, мудрим та безпомилковим порадником.
Попри біль Юлія намагається жити далі:
– прогулянки;
– зустрічі з подругами;
– час із сім’єю, хоча спогади про брата залишаються постійними.
Вона зізнається:
> «Іноді їду в машині, і раптом спогади нахливають знову. Немає дня, щоб я не думала про нього».
Її чоловік також військовий, трохи знає ціну війни, яка забрала Володимира, спричинивши велику втрату родині. Юлії важко змиритися з втратою, однак вона продовжує рухатися вперед із теплими спогадами.
—
### Слова підтримки від священника напередодні Великодня
Отець Михайло Квасюк, священник Української греко-католицької церкви, висловив слова підтримки сім’ям, які втратили близьких.
Він зазначив:
> «Якщо ви переживаєте втрату, відчуваєте смуток і біль — не вимагайте від себе радості і не змушуйте себе бути веселими. Краще довірте цей біль Богові через молитву, сльози і в тиші, відкрийте Йому своє серце. Ваша молитва не залишиться без відповіді».
Священник порадив тим, кого торкнулася втрата, зосередитися на житті в теперішньому моменті, адже Господь говорить:
> «Я — є Сущий», навчаючи жити тут і зараз.
—
Таким чином, Великдень у сім’ях, які втратили рідних через війну, набуває особливого сенсу і трансформується в особистий ритуал пам’яті й продовження традицій, що допомагає зберегти зв’язок із тими, кого вже немає поруч.
