Багато років українська мисткиня Олена Харахулах відкладала свою творчість, віддавши перевагу стабільній роботі дизайнерки скляних виробів у приватній компанії. Однак ситуація кардинально змінилася, коли неподалік від її оселі, всього за 300 метрів, російська ракета влучила у житловий будинок на сході України, внаслідок чого загинуло 45 людей.
Стримуючи сльози, Олена зізналася, що саме в той трагічний момент вона прийняла рішення повністю присвятити себе мистецтву. За її словами, «зручного моменту для початку ніколи не буде, тому треба діяти і робити те, чого прагнеш, саме зараз». Їй 36 років, і вона є лише однією з багатьох українських художників, чиє сприйняття життя і творчість кардинально змінилися через російське вторгнення.
Харахулах підкреслила в розмові з AFP у київській галереї «Лавра», що для духовного відродження кожен повинен відмовитися від чогось внутрішнього — не фізично, а на рівні особистості, «зруйнувати чи навіть вбити щось у собі». Її новітні колажі, представлені на другій виставці Kyiv Art Fair, демонструють класичні статуї з роздробленими обличчями, із зображеннями гострих лез і зловісного диму, що символізують процес її особистої трансформації.
Інша художниця, Влада Лобус, роботи якої також експонуються на тому ж ярмарку, була змушена покинути своє рідне місто Дніпро та тимчасово перебратися до Польщі. Влада закінчила факультет політичної економії, проте звернулася до живопису, а згодом — до аналогової фотографії як способу подолати психологічний шок війни та втечі з дому. Один із її автопортретів складається з численних фотографій, зроблених методом ціанотипії, розкиданих у хаотичному порядку — окремі зображення ока, рук, ліктя та вигинів тіла.
Про свій творчий досвід Лобус зазначає: «Після травматичних подій у людини змінюється сприйняття реальності, відбувається деконструкція та подальша реконструкція власного “я”». Тривалий конфлікт, що триває вже п’ятий рік, забрав життя сотень тисяч людей і змусив мільйони українців покинути свої домівки. За офіційною статистикою України, внаслідок бойових дій загинуло щонайменше 346 діячів культури.
Водночас, за словами Анни Аветової, директорки Art Kyiv, масове російське вторгнення не лише не зупинило розвиток української арт-сцени, а й навпаки — привернуло увагу міжнародної спільноти до українських митців, допомогло художникам і галереям здобути широку популярність за кордоном, особливо у перші роки війни. Вона наголосила, що, хоча війна вже не завжди є безпосередньою темою творів, вона залишається своєрідною «спільною ниткою», що пронизує усі проєкти, усіх художників і всі нові роботи.
На задній стіні київської галереї «Лавра» розташовано колаж Юлії Шульги із серії, яку вона називає «любовним листом» до власного міста — Києва. На ньому зображений готель «Салют» з його характерною радянською архітектурою, що розташований на кораловому рифі на фоні яскраво-рожевого неба. На даху будівлі стоїть космонавт, а замість місяця блищить диско-куля. Для Юлії цей готель асоціюється з дитячими прогулянками в сусідньому парку разом з батьком.
Шульга, яка займається управлінням персоналом і не має формальної мистецької освіти, почала створювати колажі через кілька місяців після початку російського вторгнення як спосіб «склеїти» свій розбитий світ. Відтоді її життя поділилося між Великою Британією та Україною, між творчістю і професійною діяльністю. За її словами, колаж є «чесним засобом вираження нашої реальності», він відображає фрагментарність життя, а мистецтво допомагає збирати себе з розбитих частин. Роботи Юлії демонструвалися навіть у Японії, ставши для неї способом «спілкування зі світом».
Особливе місце в своїй творчості відводить рідній країні й 45-річна Ірина Черемісіна. Її пріоритет — показати свої роботи саме в Україні. У 2014 році, коли підконтрольні Москві сепаратисти захопили частину Донбасу, включно з Донецьком — її рідним містом, Ірина разом із родиною змушена була переїхати до Києва, а у 2022 році тимчасово виїхала до Іспанії задля безпеки дітей.
Вирощена в переконанні, що мистецтво — це не «серйозна» професія, вона працювала у сфері міжнародної торгівлі, і своє хобі — художню діяльність — раніше не сприймала як щось більше. Однак у 2022 році все змінилося: війна забрала у неї батька, роботу і дім. Її будинок в Україні було зруйновано та спалено.
Допомогою пережити втрату і горе для Ірини стала фотографія. Деякі з її робіт були відібрані для участі у виставці Art Kyiv. До своїх автопортретів вона додає фігурки, вирізані з паперу, колажі та елементи вишивки. За її словами, глядачі можуть побачити текстури, шари, відчути присутність рук автора. Її творчість експонувалася у різних куточках світу, зокрема в США, Франції та Іспанії, але найважливішим для неї залишається виставлятись на батьківщині.
Ірина підкреслює: «Для мене дуже важливо залишити частинку себе в Україні. Через це я показую людям, як можна вижити».
