Україна тримає позиції, Росія не досягає успіху: інший розвиток подій змінює всю ситуацію — Енн Епплбом

Американсько-польська історикиня, публіцистка та журналістка Енн Епплбом у статті для видання The Atlantic спростовує поширений російський наратив про неминучу поразку України у військовому конфлікті. Завдяки значним технологічним проривам українські збройні сили фактично стабілізували лінію фронту, при цьому щомісяця виводячи з ладу десятки тисяч російських військовиків. Редакція Texty.org.ua надає український переклад цієї статті.

У полях за межами Києва минулих вихідних непомітно стояв фургон, замаскований деревами. Усередині нього не було пасажирських сидінь — натомість розташовані довгий стіл, два офісні крісла, два ноутбуки та додаткові екрани. Неглянувши на його непримітний вигляд, можна не здогадатися, що це — мобільний пункт управління безпілотниками-перехоплювачами, один із сотень подібних комплексів, розосереджених по всій території України. Цей комплекс є частиною значніших технологічних досягнень, які назавжди трансформували не лише цю війну з Росією, а й, можливо, майбутнє військових дій загалом.

В одному з ноутбуків солдат демонструє зображення з висоти пташиного польоту української сільської місцевості на відстані понад 160 кілометрів. Його головне завдання — розпізнавання повітряних об’єктів, зокрема вміння відрізняти птахів та кажанів від бойових російських безпілотників. При виявленні ворога він за допомогою іншого ноутбука наводить безпілотник-перехоплювач — невеликий пристрій, схожий на миниатюрну ракету, щоб відслідкувати та знищити ворожі повітряні цілі до їх удару.

З першого погляду відео з екранів може нагадувати комп’ютерну гру, проте йдеться не про примітивну операцію. Безпілотні перехоплювачі, обладнані штучним інтелектом, працюють у тісному зв’язку зі складною мережею радарів, акустичних сенсорів та інших приладів, які сотні українських технологічних компаній — від великих до малих — щодня розробляють й удосконалюють, отримуючи безпосередній зворотний зв’язок від військових, з якими мала змогу поспілкуватися авторка статті.

Чотири роки тому практично жодна з цих компаній не існувала. Вони виникли з активного, технологічно підкованого громадського середовища, члени якого змінили роди діяльності, щоб підтримати оборону країни. У спілкуванні з керівниками українських оборонних компаній виявляється, що їх попередній досвід був у сферах фінансів, архітектури чи політики. Минулого вікенду авторка познайомилася з одним таким лідером, котрий того ж дня повернувся з передової. Він наголосив на важливості інформації про використання солдатами його продукції та пропозицій для її вдосконалення.

Постійно оновлювані інформаційні системи пов’язані і з іншими підрозділами по всій Україні, і не лише в подібних фургонах. Торік журналістка відвідала підземний центр, де команда з десятків фахівців слідкувала за сотнями кілометрів лінії фронту за допомогою численних екранів. Український оборонний аналітик Андрій Загороднюк називає таку систему, що поєднує дрони, відеомонітори, навігацію на основі штучного інтелекту, бойових роботів і інтегрованих між собою солдатів, «мережевою ситуаційною обізнаністю». Саме цей комплекс технологій пояснює, чому сприйняття війни значно змінилося на міжнародній арені.

Спостерігати за стрімким розвитком українських військових технологій можна було ще з перших років військового конфлікту. Проте лише зараз міжнародні спостерігачі — у Європі, Сполучених Штатах, Перській затоці та, звісно, в Росії — починають усвідомлювати масштаби цієї трансформації. З 2022 року слизьке сприйняття війни, яке переважало навіть у Європі та США, часто включало в себе непомітне прийняття російського пропагандистського наративу: що Україна, поступаючись у чисельності особового складу та озброєнні, врешті-решт програє, а допомога їй — лише запобіжник катастрофі. Коли адміністрація Трампа в 2025 році припинила надавати військову та фінансову підтримку Києву, у Вашингтоні покладалися на швидкий кінець конфлікту, деякі навіть бажали цього.

Проте допоміжні ресурси надала Європа. Українське суспільство створило унікальну мережеву ситуаційну обізнаність. Наприкінці березня президент Володимир Зеленський під час візиту до країн Перської затоки підписав низку угод про безпеку. Це спричинило зміну міжнародного наративу: лідери Катару, ОАЕ та Саудівської Аравії почали вести переговори з Україною не через жаль до жертв війни, а через зацікавленість у придбанні дронів-перехоплювачів, аналогічних тим, що діяли під час недавнього візиту журналістки. Нагадаємо, що Іран використовує подібні технології безпілотників, що Росія, і українці, озброєні передовими засобами боротьби з ними, мають найкращий досвід.

Лідери держав Перської затоки не є винятком. Одразу багато експертів і політиків усвідомили хибність російського наративу: українці не поступляться, а росіяни не перемагають і, що найважливіше, не мають чіткого плану на перемогу. Аналітики з України та інших країн виділяють три основні театри цієї війни:

1. Наземний театр бойових дій:

   • Останні два роки характеризувалися повільним, виснажливим наступом Росії. Однак цього року ситуація змінилася — з початку весни російські сили втратили більше територій, ніж здобули.

   • Лінія фронту тепер є фактично не лінією, а широкою зоною завширшки близько 32 кілометрів, що стала небезпечною для окупантів через постійне реагування з боку українських безпілотників.

   • Будь-яка спроба просування ворожих вантажівок, танків чи піхоти миттєво виявляється і призводить до ураження.

   • Російські командири продовжують атаки, що призводить до щомісячного виведення з ладу приблизно 30 тисяч військовослужбовців. Українські захисники ставлять за мету знищувати більше ворогів, ніж вони можуть замінити, і, можливо, вже майже досягли цієї цілі.

2. Далекобійна війна:

   • Росія не може просунутися на фронті, але залишається здатною використовувати дрони й ракети для нанесення ударів по мирних жителях і цивільній інфраструктурі українських міст, що сталося знову минулого тижня.

   • Апетити президента Володимира Путіна до таких атак зростають, бо це є для нього одним із небагатьох способів завдати шкоди Україні. Україна все ще не має достатньо засобів протиповітряної оборони для знищення балістичних ракет, хоча може ефективно перехоплювати більшість безпілотників.

   • Українська ППО покладається, зокрема, на американські системи, особливо боєприпаси для батарей Patriot. З цією метою створено європейський фонд закупівлі таких ракет, хоча аналітики побоюються дефіциту.

   • За словами Зеленського, у перші три дні американо-іранського конфлікту було використано більше ракет Patriot, ніж за весь час війни між Росією та Україною.

   • Путін не визнає, що Росія сама має гострий дефіцит засобів ППО, що послаблює її оборону.

   • Це зумовило успішні дрони-атаки українських сил на російську нафтову й газову інфраструктуру, спричинивши масштабні вибухи та знизивши нафтопереробні потужності Росії щонайменше на 20 відсотків.

   • Практично всі великі нафтопереробні заводи в середній частині Росії або зупинили роботу, або значно знизили виробництво, деякі – були піддані повторним ударам.

   • Часті та менш помітні удари українських безпілотників по складах боєприпасів, логістичних центрах і ланцюгах постачання на окупованих територіях призвели до дефіциту палива в Криму і ускладнили забезпечення російських військ на сході та півдні України.

3. Психологічна війна:

   • Протягом останніх чотирьох років Кремль неодноразово переконував російське суспільство, що війна йде успішно, що справжньої України немає, а перемога Росії неминуча.

   • Цей наратив став суперечити паніці, що охопила Москву минулого місяця, коли традиційний військовий парад було скорочено через побоювання нападів українських дронів.

   • Масштабні вибухи і чорний дим над Петербурзьким нафтопереробним заводом у день відкриття Кремлівського економічного форуму стали черговим свідченням зміни ситуації.

   • Кирило Буданов, колишній очільник воєнної розвідки і нині керівник Офісу президента України, зазначив, що росіяни починають зіткнутися з неправдою чинної державної пропаганди.

   • За словами Буданова, російських військових збентежило те, що їм зараз завдають удари, тоді як їм говорили про неминучу перемогу і нічого не значущу Україну.

   • Не усі вірять у швидке завершення війни. Наприклад, одна молода українська держслужбовиця поділилася роздумами, що війна може тривати вічно, і що колишнє «нормальне» життя не повернеться.

Натяки на можливе наближення нового статус-кво також зростають. Не так давно були оприлюднені документи з офісу Сергія Кирієнка, колишнього прем’єр-міністра Росії і чинного високопосадовця в адміністрації Путіна. Вони містять план «презентації» завершення війни: оголосити «перемогу», назвати російську армію «найкращою у світі», виставити незначні територіальні здобутки у світлі великого тріумфу, заявити про тяжкі економічні втрати Європи і передбачити розпад України.

Кирило Буданов вважає, що рішення Кремля заблокувати Telegram — найпоширеніший месенджер в Росії — було превентивним заходом, який дозволить контролювати офіційний наратив і уникнути альтернативних думок під час зміни позиції.

Він також прогнозує, що переговори, розпочаті адміністрацією Трампа, можуть призвести до припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту вже цьогоріч. Далі буде можливо розглянути інші політичні питання.

Володимир Зеленський у четвер звернувся безпосередньо до Путіна з пропозицією про негайне припинення вогню за супроводу особистих переговорів двох президентів, але Путін публічно відхилив цю ідею, заявивши про відсутність сенсу в такій зустрічі.

У Росії є й інші варіанти розвитку подій. Президент, який ніколи не визнавав Україну легітимною державою і Зеленського — її законним лідером, може продовжувати бомбардування українських міст, намагаючись зруйнувати енергетичну інфраструктуру та зробити країну нежиттєздатною. Також можливе оголошення масової мобілізації і подальші спроби розтоптати оборону, жертвуючи тисячами життів.

Існують побоювання, що Кремль може розпочати розширення конфлікту, напавши на країну-члена НАТО, аби перевірити реакцію Сполучених Штатів та союзників. Нещодавно латвійський генерал заявив, що хоча російські безпілотники не змогли забрати перемогу в Україні, вони мають технологічні переваги над обороною НАТО, яка ще не адаптувалася до стрімких інновацій.

Незважаючи на відсутність переговорів, Росія і Україна можуть поступово рухатися до нового статус-кво. Сьогодні ширина фронтової зони становить близько 32 кілометрів, але з удосконаленням безпілотних технологій вона може збільшитися до 48 чи навіть 64 кілометрів. Зрештою, лінія фронту перетвориться не просто на «нічию» територію, а частково демілітаризовану зону, подібну до тієї, що розділяє Північну і Південну Кореї, яку будуть регулярно патрулювати і підтримувати безпілотники.

У майбутньому ця зона може стати неофіційним, тимчасовим кордоном, який не буде визнаний офіційно жодною зі сторін, але по суті виконуватиме роль фактичної межі, подібної за значенням до природної перепони, як річка або гірський хребет: нерухомої і складної для перетину.

Це не означатиме однозначної перемоги для України, але стане серйозною поразкою для Путіна, адже головна його мета — знищення України як держави і викреслення її з політичної карти — залишиться нереалізованою.