Президент США Дональд Трамп посилює економічний тиск на Тегеран, однак уряд Ірану навряд чи погодиться на угоду без значного компромісу, який дозволив би йому зберегти обличчя.
Трамп продовжує шукати ефективні методи, здатні принести йому перемогу у протистоянні з Іраном. Його попередні кроки включали:
1. Авіаудари по ядерних об’єктах у червні минулого року.
2. Спільну з Ізраїлем інтенсивну повітряну кампанію, проведену в лютому.
3. Блокаду іранського судноплавства в Ормузькій протоці.
Найновішим заходом став план розблокування суден, які застрягли в протоці. Проте відповідь Ірану у вигляді запуску ракет і безпілотників змушує більшість перевізників уникати транзиту через високі ризики. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на The New York Times.
Незважаючи на упевненість Трампа у тому, що тиск змусить Тегеран капітулювати, експертна спільнота розглядає подібний підхід як помилковий. Аналітики наголошують на спотвореному розумінні психології та адаптивних можливостей іранського режиму, що має на меті витримати економічні труднощі довше, ніж США зможуть терпіти збільшення світових цін на енергоносії через зупинку судноплавства в протоці. Зокрема, Алі Ваез із Міжнародної кризової групи підкреслює, що Трамп постійно шукає «магічний інструмент примусу», не усвідомлюючи, що без пропозиції взаємовигідної угоди та механізму, який би дозволив Ірану «зберегти обличчя», іранська сторона не стане на поступки.
Експерти, зокрема Сюзанна Мелоні з Брукінгського інституту, акцентують увагу на таких аспектах:
– стабільність і відносна стійкість іранської економіки до зовнішнього тиску;
– відсутність внутрішніх політичних стимулів для компромісів у жорстко авторитарній системі;
– ймовірна неефективність блокади в терміни, критичні для світової економіки та виборчої кампанії Трампа.
Сам президент США охарактеризував блокаду як «дивовижну» і заявив, що Іран нібито зацікавлений у досягненні угоди, але при цьому «гриє» позиції.
Існує також проблема глибокого культурного непорозуміння між сторонами. Санам Вакіл із Chatham House зазначає, що в Ірані рішення практично не приймають на основі економічних показників, зокрема ВВП, інакше вже давно була б укладена угода. Крім того, Трамп, ймовірно, переоцінює ступінь критичності стану іранської нафтової інфраструктури. Його твердження, що вона може «вибухнути» вже через три дні без експорту нафти, у багатьох експертів викликає сумнів. Іран має можливість зберігати нафту у танкерах, застосовувати альтернативні маршрути транспортування до Пакистану та в минулому демонстрував здатність значно знижувати видобуток, не погіршуючи стан свердловин.
Огляд історії відносин між США та Іраном свідчить, що тривалі переговори п’ятирічної давнини завершилися підписанням ядерної угоди, яку Іран дотримувався. Однак вихід США з цієї угоди у 2018 році та повернення до політики «максимального тиску» не призвели до створення нового домовленості. Скоріше, навпаки, ці дії стимулювали Тегеран на порушення встановлених обмежень щодо збагачення урану. Нині Іран зберігає резерв у 440 кг високозбагаченого урану, достатнього для виготовлення приблизно десяти ядерних зарядів. Незважаючи на непомітні дипломатичні контакти, керівництво Ірану відмовляється від офіційних переговорів, доки не припиняться бойові дії, оскільки побоюється, що будь-які поступки під тиском лише спровокують додаткові вимоги з боку Вашингтона.
Раніше держсекретар США Марко Рубіо оголосив про завершення бойових операцій, розпочатих у лютому проти Ірану та натякнув, що наразі пріоритетом Америки є відновлення судноплавства в Ормузькій протоці. Він також повідомив, що американські представники працюють над досягненням «певного рівня розуміння» щодо тем, на які Тегеран готовий вести переговори. Водночас початкова угода, можливо, включатиме лише положення про взаєморозуміння на високому рівні.
Рубіо наголосив: «Нам не обов’язково мати письмову угоду, але потрібне дипломатичне рішення, яке чітко визначатиме тематику переговорів і обсяг поступок, на які Іран готовий піти на початку, щоб така дипломатія мала сенс».
