29 березня: В Кропивницькому пройшла щотижнева акція на підтримку зниклих захисників України
На площі Героїв Майдану та вздовж вулиці Великої Перспективної зібралися рідні військовослужбовців, їхні друзі та небайдужі мешканці міста, щоб наочно підтримати полонених та зниклих безвісти захисників.
Учасники тримали державні прапори, плакати, а також портрети військових, які наразі перебувають у ворожому полоні або вважаються зниклими безвісти.
“Чекаємо і віримо, що він повернеться”
Людмила Бочарнікова розповіла про свого чоловіка Олександра Коряка, який пропав безвісти 11 жовтня 2025 року під час бойового завдання у Вовчанську. Відтоді її сім’я не отримала жодної звістки, адже район досі залишається небезпечним через бойові дії.
Жінка поділилася: “Ми щодня чекаємо й молимося, шукаємо хоч найменший знак, що він живий і у полоні. Віримо, що він обов’язково повернеться додому.”
Олександр пройшов через АТО, потім працював далекобійником за кордоном, але після повномасштабного вторгнення повернувся додому, щоб боронити країну.
Вдома його чекають Людмила і їхній 10-річний син, який не змінює звички приходити на такі акції і тримати портрет батька. Саме тому вона відвідує ці акції щотижня — як своєрідний ритуал надії.
“Жодної звістки досі немає”
Ярослава Паво шукає рідного брата Олександра, який зник 5 липня минулого року неподалік села Греківка на Луганщині. Він приєднався до Збройних Сил України у грудні 2024 року та служив у 120-й бригаді, а згодом був прикомандирований до 3-ї штурмової бригади.
У день зникнення Олександр вирушив на бойове завдання з трьома товаришами по службі. Один загинув у лікарні, інший вижив, але про його брата з того часу немає жодних новин.
До служби в армії Олександр був приватним підприємцем і родом із села Гарманівка Компаніївського району. Вдома його вірно чекають дружина, син, мама та сестра.
Цього року, 31 березня, Олександрові мало б виповнитися 42 роки.
Перший раз на акції: мати шукає сина
Ірина Шевченко прийшла на захід уперше, щоб привернути увагу до свого сина Володимира, який пропав безвісти 14 грудня 2022 року в районі села Курдюмівка на Донеччині. Відтоді ні слова, ні звістки про нього сім’я не отримувала.
Жінка чесно зізнається: “Ми нічого не знаємо – абсолютно нічого. Тому прийшла сюди, щоб бути почутими і, можливо, отримати хоч якусь інформацію.” Вона планує і надалі брати участь у таких заходах.
Бабуся шукає онука з Кринок
Валентина Яхніч прийшла з портретом онука Максима, що зник безвісти 21 грудня 2023 року у селі Кринки Херсонської області. Максим служив навідником другого відділення розвідувального взводу, а також виконував роль драйвера, перевозив військових човном.
Під час одного із завдань він потрапив у засідку і зник. З дронів бачили, що він лежав на березі, але через деякий час його там уже не було.
Валентина зазначає: “Ми отримали лише офіційну інформацію, що Максим зник безвісти. Що сталося далі — хтозна…”
Коли Максим долучився до ЗСУ, йому було 26 років, зник — 28. До війни він працював вантажником, а додому його чекають тато і бабуся.
Атмосфера акції: підтримка і пам’ять
- Учасники тримають портрети зниклих безвісти, плакати з патріотичними написами та державні прапори.
- Захід проходить як щотижневий обов’язок, щоб не дати забути про полонених і тих, кому досі не повернулися додому.
- Рідні та однодумці збираються разом у центрі міста, пройшовши вздовж вулиці Великої Перспективної.
Читайте також: У Кропивницькому з’явилася петиція щодо впровадження щоденної хвилини мовчання із зупинкою транспорту на знак пам’яті про загиблих і зниклих захисників.
