Економіка України демонструє ознаки скорочення, а інфляція продовжує прискорюватися. Чому стагфляція, хоч і викликає серйозне занепокоєння економістів, не є найбільшим викликом для відновлення країни?
Війна у Ірані за участі США та уповільнення темпів глобального економічного зростання кілька місяців поспіль підігрівають розмови про ймовірність стагфляції - явища, що поєднує економічний спад із високими темпами зростання цін. Для урядовців, керівників центральних банків і аналітиків стагфляція - «страшний сон», оскільки традиційні економічні методи та політики в таких умовах стають неефективними.
На відміну від США та Європейського Союзу, де ще тільки обговорюють ризики стагфляції, в Україні цей процес уже розпочався. Згідно з оцінками Державної служби статистики, за третій квартал 2026 року вітчизняна економіка скоротилася на 0,7%, а за прогнозами Національного банку її падіння за підсумками року сягне 0,4%. Водночас НБУ прогнозує пришвидшення інфляції до 12,5% і відзначає охолодження на ринку праці.
Втім, стагфляція не є головною загрозою для української економіки, яка бореться за виживання під постійними атаками російських дронів і ракет. Навіть після завершення активної фази війни залишається великий ризик, що країна не зможе ефективно відновитися, якщо фундамент для цього не буде закладено вже сьогодні.
Поняття «ідеального шторму»
Термін «стагфляція» виник у 1965 році й здобув широке визнання у 1970-х. Це слово поєднує “стагнацію” - стан економічного застою - з “інфляцією” - зростанням цін. Ситуація стагфляції характеризується одночасним падінням економічної активності, скороченням зайнятості та високою динамікою росту цін.
Особливість цього явища полягає в тому, що воно суперечить усталеним економічним теоріям. Згідно з ними, під час економічного спаду інфляція, як правило, уповільнюється - це описує так звану криву Філліпса.
У разі «звичайної» економічної кризи держава має надійний інструмент підтримки - збільшення споживчих витрат і бізнес-інвестицій через зниження облікової ставки. Люди менше заощаджують і більше витрачають, підприємства активніше залучають кредити. Зазвичай це сприяє економічному зростанню, супроводжуваному незначним зростанням інфляції.
Проте стагфляція ускладнює ситуацію: спроби стимулювати економіку шляхом зниження процентних ставок можуть лише ще більше підвищити і без того високі ціни.
Експерт із макроекономічного аналізу KSE Institute Дмитро Круковець пояснює: «Основна проблема стагфляції полягає в ризику застрягання в режимі одночасного затяжного падіння ВВП і високої інфляції. У таких ситуаціях традиційні інструменти монетарної політики перестають ефективно працювати».
Класичним прикладом стагфляції стала криза в США 1970-х років, коли країни ОПЕК ввели ембарго на постачання нафти через підтримку Штатами Ізраїлю під час Війни Судного дня. Цей крок викликав багатократне зростання цін на нафту у світі. Внаслідок цього підскочили не лише споживчі ціни, а й виробничі витрати компаній, що призвело до втрати прибутків і банкрутств, особливо у промисловості.
Наслідки тієї кризи відчувалися ще довгі роки, навіть після скасування ембарго у 1974 році. Федеральна резервна система підвищила ключову ставку до рекордних 20% (порівняно з нинішніми 3,75-4%). У 1980-х роках за президенства Рейгана США стимулювали економіку податковим зниженням для бізнесу, дерегуляцією та стримуванням зростання зарплат через обмеження впливу профспілок.
Навесні 2026 року у США активізувалися дискусії про можливість нової стагфляції. Ці розмови базувалися на подібності теперішніх економічних умов до кризового періоду 1970-х. Так само, як і тоді, Білий дім суттєво підвищив мита на імпорт (1971 року це зробив президент Ніксон), а через конфлікт на Близькому Сході у світі утворився дефіцит нафти, що стало причиною швидкого зростання її цін.
Втім, на цей момент американська економіка не перейшла у стан стагфляції і демонструє позитивну динаміку. Натомість українська економіка вперше за останні чотири роки демонструє падіння з одночасним зростанням інфляції.
Друга економічна криза в умовах війни
Кожен візит представників МВФ або Світового банку до України в період війни супроводжується відзначенням стійкості та адаптивності української економіки. Незважаючи на часткову окупацію, дефіцит електроенергії та браку робочої сили, ВВП упродовж усіх років війни (за винятком 2022-го) зростав, хоч і повільними темпами.
Однак навіть найстійкіша економіка не витримує тиску постійних обстрілів. Влітку Україна втратила можливість експортувати товари через порти у Великій Одесі. Згодом Росія посилила удари по промислових підприємствах та логістичній інфраструктурі, а восени до цього додався традиційний енергетичний тероризм. Унаслідок цього незначне зростання ВВП змінилося спадом.
За макропрогнозом НБУ жовтня, за підсумками 2026 року ВВП країни впаде на 0,4%, а інфляція підвищиться до 12,5%. Ці показники формально відповідають ознакам стагфляції, і це визнає і регулятор.
Як зазначають в НБУ: «Прискорення інфляції на фоні слабкої економічної активності формально є однією з ознак стагфляції. Однак у випадку України ці процеси мають суттєві особливості, пов’язані насамперед з наслідками повномасштабної війни».
Уповільнення економіки Нацбанк пов’язує не з циклічними коливаннями, а безпосередньо з руйнівними наслідками російських атак. Водночас там сподіваються на стабілізацію ситуації у 2027 році: прогнозують помірне зростання ВВП та поступове зниження інфляції.
У НБУ додають: «Поєднання високої інфляції з низькою економічною активністю не варто розглядати винятково як класичний макроекономічний дисбаланс. Воно значною мірою відображає масштабні воєнні шоки, які стримують виробництво, скорочують потенціал економіки та посилюють інфляційний тиск. Після тимчасового падіння активність почне відновлюватися у 2027 році, а інфляція знижуватиметься».
Не всі дотримуються такого оптимізму. Наприклад, аналітики Dragon Capital прогнозують, що у 2027 році падіння ВВП збільшиться до 1%.
Вони зазначають, що оцінки базуються на припущенні про успішність української протиповітряної оборони у боротьбі з реактивними дронами, але прогнозують, що нестача перехоплювачів для балістичних ракет залишатиметься суттєвою проблемою. Значна частина української території, зокрема, де розташовані великі промислові активи, перебуває у зоні досяжності балістичних ракет.
Подальше зниження ВВП у 2026-2027 роках також передбачають у KSE Institute. Там очікують падіння на 0,3% у 2026-му та на 0,6% у 2027 році. Однією з причин є прогнозоване сповільнення приватного споживання, що пов’язане з охолодженням на ринку праці та меншим ростом реальної заробітної плати.
Це не перший випадок поєднання економічних потрясінь із високою інфляцією. В перші роки незалежності ВВП країни падало двозначними темпами на тлі гіперінфляції карбованця. Під час світової фінансової кризи 2008-2009 років економіка скоротилася більш ніж на 15%, при цьому інфляція сягала 12-22%.
Ще більшим було падіння у 2022 році - ВВП України впав майже на третину, а ціни зросли на 26,6%. Проте і цей шок вдалось подолати, переважно завдяки масштабній міжнародній фінансовій підтримці, яка допомогла втримати стабільність гривні, зберегти споживання та підтримати оборонну промисловість.
Десятки мільярдів доларів міжнародної допомоги, яка вливається в українську економіку, і надалі залишатимуться гарантією її виживання. Навіть більше, роль міжнародного фінансування лише зростає. Стагнація посилює цей тренд, адже в умовах економічного падіння знижуються податкові надходження, які Україна змушена компенсувати за рахунок запозичень. Цей процес уже йде.
За даними голови бюджетного комітету Верховної Ради Роксолани Підласи, за січень-жовтень бюджет недоотримав більше доходів, ніж очікувалось за весь 2026 рік: податкові надходження виявилися на 73,7 млрд грн меншими за плановані. У 2027 році ситуація може погіршитися ще більше.
Навіть за попередніми урядовими оцінками, які не враховували посилення ракетних ударів по бізнесу й логістиці та блокування портів, дефіцит бюджету у 2027 році перевищуватиме 32 млрд доларів США. Окрім цього, потреби Збройних Сил складають близько 45 млрд доларів, а уряд наразі шукає шляхи їх покриття.
Фінансові проблеми залишаться з Україною навіть після завершення активної фази війни. До того ж зруйнована інфраструктура і економіка стануть суттєвим стримуючим чинником відновлення, хоча не єдиним.
Перспективи відновлення економіки
Закінчення війни саме собою не гарантує економічне відновлення. Головною перешкодою стануть не лише зруйновані будівлі й інфраструктура, а й демографічні виклики.
Від початку великої війни Україну покинуло близько 6,5 млн осіб, а смертність переважає над народжуваністю на 1,2 млн. Крім того, змінилася структура населення: зменшилась кількість працездатних, тоді як частка людей старше 65 років перевищує 20%.
За оцінками KSE Institute, на початок 2026 року на неокупованій території проживало 29,37 млн людей. При оптимістичних сценаріях (завершення війни у 2027-му, повернення частини біженців і зростання народжуваності) чисельність населення скоротиться до 26,7 млн до 2041 року. За песимістичними сценаріями (тривала війна і продовження міграції) населення зменшиться до 22,3 млн. При цьому кількість працездатних осіб зменшуватиметься у будь-якому випадку.
Дмитро Круковець наголошує: «В умовах нинішніх демографічних тенденцій Україні потрібно підвищувати продуктивність праці утричі швидше, ніж у період 2011-2021 років, тобто на 6% щороку, для виходу на відновлювальні темпи економічного зростання».
Інакше кажучи, через скорочення населення тим, хто залишиться, доведеться працювати ефективніше або створювати більшу додану вартість для підтримки економіки.
З огляду на це альтернатив розвитку небагато, адже після активної фази війни міжнародне фінансування, ймовірно, зменшиться. Відповідно, видатки на оборону, обслуговування воєнних боргів, соціальні виплати ветеранам і пенсіонерам доведеться покривати переважно з внутрішніх ресурсів.
Підвищення продуктивності праці можливе завдяки інвестиціям, що надійдуть на тлі інтеграції України з ЄС. Іноземні інвестиції - це не лише фінанси, а й знання й технології, необхідні для розвитку виробництва з високою доданою вартістю.
Деякі інвестори з Європейського Союзу вже втілюють проєкти в Україні, навіть не чекаючи завершення бойових дій. Однак багато хто стримується через проблеми з верховенством права та відсутність прогресу в проведенні відповідних реформ.
Крім цього, інвестиційній привабливості шкодять численні корупційні скандали за участю представників влади та держбанків. Відновлення економіки після війни у значній мірі залежатиме від того, чи вдасться подолати корупційні «Карфагени», особливо коли країна найбільше потребуватиме міжнародного капіталу.
