Зростання кількості та точності українських ударів по російських нафтових об’єктах викликало найбільшу паливну кризу в Росії за останні десятиліття. Цей факт також посилив відчуття, що хід війни кардинально змінився. Деякі західні політики вже висловлюють думку про те, що російський лідер Володимир Путін зазнає поразки. Втім, мало хто припускає, що глава Кремля добровільно визнає поразку, тому європейські та американські представники готуються до можливого загострення конфлікту влітку. Основне питання полягає в тому, які саме кроки буде робити Путін. Про це пише оглядач Гідеон Рахман у статті для Financial Times.
Серед західних стратегів нині домінують дві основні точки зору:
-
За першою – війна переходить у вкрай небезпечну фазу, і загнаний у глухий кут Путін, імовірно, вдасться до агресивних дій, щоб змінити ситуацію на полі бою.
- За другою – реальні можливості Путіна для ескалації є відносно обмеженими. У такому разі значну загрозу становить те, що західні політики через страх перед ескалацією з боку Росії можуть почати тиснути на Україну з вимогою відступу.
Аналітики виділяють чотири основні сценарії потенційної ескалації з боку РФ:
- Перший сценарій – це звичайні військові дії на фронті проти українських сил.
- Другий сценарій – застосування тактичної ядерної зброї.
- Третій сценарій – безпосередній напад на країни НАТО.
- Четвертий сценарій – “гібридна війна”, яка передбачає секретні операції Росії проти західної інфраструктури чи окремих індивідів.
Існує ймовірність, що протягом літа Росія збільшить кількість військових сил на фронті, що вже неодноразово характеризували як “м’ясорубку”. Нещодавно Путін повідомив про захоплення міста Костянтинівка – важливої стратегічної цілі Кремля в Донецькій області. Однак ці заяви були спростовані та піддані критиці президентом України Володимиром Зеленським. За оцінками західних чиновників, Росія втрачає свою армію із швидкістю приблизно 35 тисяч загиблих або поранених щомісяця, перевищуючи темпи поповнення. Існують також припущення, що Путін може оголосити загальну мобілізацію, хоча це викличе негативну реакцію російського суспільства.
Після понад чотирьох років інтенсивних боїв немає жодних ознак наближення вирішального прориву для російських військ. Водночас підвищене прагнення Путіна помститись та загострити конфлікт може стати причиною більш хаотичних і масованих ударів, зокрема ракетних і безпілотних атак. Проте, незважаючи на жорстокість такої тактики, вона навряд чи змінить розклад сил у війні.
Протягом усього періоду повномасштабного вторгнення Путін та його оточення неодноразово натякали на можливе застосування тактичної ядерної зброї. Проте наразі загрози сприймаються менш серйозно, ніж на початку конфлікту. Західні політики припускають, що лідер Китаю Сі Цзіньпін попередив Путіна про неприпустимість ядерного удару. Додатково, Кремль усвідомлює ризик прямого залучення західних країн у війну, якщо Росія застосує ядерну зброю. Часте використання ядерних погроз знизило їхній ефект, що, на думку одного з представників Заходу, призвело до “девальвації цієї валюти”.
Деякі західні лідери готуються до можливих провокацій Росії проти країн Балтії чи Польщі. Хоча прямий напад Росії на країни НАТО вважається малоймовірним, стратеги висловлюють тривогу щодо можливих форм втручання, які Москва може подати як відповідь на уявну “агресію” Альянсу або як захист російськомовного населення в цих державах. Мета таких дій – спровокувати військову та дипломатичну кризу, послабити єдність західних союзників і посилити тиск зі сторони США на Київ задля територіальних поступок.
Проте чи готовий Путін йти на такий ризик? За останні чотири роки він уникав прямої конфронтації з НАТО, навіть попри побоювання, що Росія може атакувати лінії постачання зброї чи бази Альянсу, по яких озброєння надходить до України. Ескалація в Балтійських країнах вимагала б перекидання значних російських сил із українського фронту. Крім того, відкриття другого фронту на території НАТО загрожує катастрофічними наслідками з високим ризиком приниження для Росії.
Таким чином найбільш імовірним залишається розвиток “гібридної війни”. За останні роки Росія вже застосовувала подібні методи, демонструючи активний контроль і моніторинг ключової західної інфраструктури, до якої належать підводні комунікаційні кабелі та енергетичні трубопроводи.
Водночас ескалація у форматі гібридної війни, спрямована проти цивільної інфраструктури, є високоризиковим кроком, на який Захід може відповісти відповідними заходами. Представники служб безпеки наголошують, що Росія, США, їхні союзники та Китай, ймовірно, уже інтегрували у критичну інфраструктуру один одного приховані кіберзасоби, які можна порівняти з нерозірваними мінами.
У Путіна дійсно є різноманітні варіанти для посилення конфлікту, проте всі вони пов’язані з ризиками і малоймовірним позитивним результатом. При цьому не спостерігається жодних сигналів, що російський диктатор має намір визнати поразку. Україна та її західні партнери підходять до потенційно небезпечного літа з надією, що, пройшовши цей період і посилюючи тиск на Кремль, вони зможуть змусити Путіна і його найближче оточення змиритися з реальністю та відмовитись від максималістських вимог. Це, у свою чергу, може наблизити кінець війни Росії проти України.
Удари по російських нафтопереробних заводах уже перестали бути випадковими успішними операціями і стали частиною комплексної стратегії, здатної вплинути на економіку війни. Так вважає Михайло Гончар, експерт, який у статті для ZN.UA зазначає, що наступним кроком має стати всебічний тиск на всю нафтову логістику Росії, що охоплює трубопроводи, резервуари, танкери і морські порти. У матеріалі "Від палаючих НПЗ до морської блокади: нова стратегія тиску на Росію" він розкриває важливість енергетичного напрямку як одного з ключових у війні.
