Понеділок, 29 червня 2026 року, 14:45
«Крок за кроком. День за днем» (с)
Війна триває, і всім важко переживати цей складний період. Навіть тим, хто перебуває в тилу, має офіційну броню й продовжує відвідувати ресторани. Ззовні може здаватися, що вони не відчувають напруги, проте в душі більшість з них іноді запитує себе:
– Чому я не на фронті? Чому інші йдуть у бій і гинуть, а не я?…
Якщо ви вважаєте, що такі терзання не викликають у багатьох «ухилянтів» почуття тривоги чи депресії, пропонуємо ознайомитися із дописом військового Артема Науменка.
Військовий звертається передусім до тих, хто служить у армії, але його слова мають ширше значення, адже агресивні наміри Путіна означають: воювати доведеться кожному з нас.
Артем відмічає, що останнім часом помічає, як чимало військових навколо поступово втрачають сили та деградують. Причина не у відсутності розуму чи небажанні розвиватися, а у тому, що людина не може тривалий час перебувати у стані постійного стресу без серйозних наслідків.
Автор уже неодноразово пояснював це бойовим побратимам. Й оскільки сам пройшов через подібний досвід та заглибився у цю проблему, ділиться своїми міркуваннями — це його здобутий життєвий досвід, який він оформлював кілька місяців.
Отже, суть проблеми полягає в тому, що через рік-два служби у багатьох солдатів повністю зникає бажання щось робити: немає ентузіазму, інтересу, планів і навіть бажання воювати. Вони просто виконують покладені на них обов’язки. Вільний час витрачають на бездумний перегляд відео, безцільне гортання соцмереж або сон — сил ні на що інше немає. Навіть на написання заяви на відпустку не вистачає енергії. Це – виснаження, яке часто означають професійним терміном «вигорання».
Головним ворогом у цьому процесі є не сама втома, а хронічний стрес. Коли місяцями і роками живеш у постійному напруженні, мозок переходить у режим мінімального енергоспоживання. Відповідно страждають системи, що регулюють мотивацію, задоволення та інтерес до життя. Психіка обирає найпростіший варіант самозахисту — менше думати, менше відчувати, менше прагнути. На початковому етапі це видається як відпочинок, проте з часом стає звичкою та способом існування.
Про це говорять багато військових, і ця проблема серйозніша, ніж здається на перший погляд. Наслідки не тільки у зниженні продуктивності та концентрації, що на війні є смертельно небезпечно, а й у поступовій втраті інтересу до самого життя. Зникає цікавість, з’являються дратівливість, байдужість і почуття безпорадності. Людина прагне ізолюватися від інших і просто перечекати цей період.
Війна колись закінчиться, але існує ризик, що звичка ні до чого не прагнути залишиться з нами й надалі. Саме цього слід боятися найбільше — не заради кар’єрних звершень чи успіху, а щоб після завершення бойових дій залишитися людиною, якій все ще цікаво жити.
Що варто робити?
1. Впершу чергу прийняти просту істину: ваш стан не є проявом лінощів чи слабкості, а є наслідком довготривалого виснаження.
2. Створити умови для відновлення мозку.
Найпростіший спосіб, який допоміг самому Артему, – це фізична активність.
– Фізичні вправи не припинять війну і не змінять зовнішні обставини, але повертають відчуття контролю над ситуацією. Коли контролюєш своє тіло, починаєш контролювати й себе загалом.
– Під час тренувань мозок активує механізми регенерації, що допомагають нервовій системі вийти з виснаження.
Рекомендується:
– Почати бігати. Якщо немає такої можливості, робити будь-які доступні вправи навіть на позиції: віджимання, присідання, планку, ходьбу.
– Головне — регулярність. Поступово збільшувати навантаження і ставити перед собою маленькі цілі.
– Налагодити режим сну, що, мабуть, є найважливішим і найскладнішим для військового завданням. Саме під час глибокого сну нервова система відновлюється найбільше.
– Якщо є можливість, прагнути спати вісім годин, уникати яскравого світла ввечері, мінімізувати користування телефоном перед сном, особливо після 22:00.
– Проводити якомога більше часу на свіжому повітрі. Прогулянки вдень допомагають повернути нормальні біоритми організму.
3. Не варто перебувати наодинці зі своїми думками.
– Спілкування з близькими, друзями та побратимами значно знижує рівень стресу.
– Не обов’язково постійно говорити про проблеми, іноді достатньо просто підтримати контакт.
4. Поступово повертати у своє життя те, що приносило колись радість і наповнювало сенсом.
– Читання книг, хобі, навчання – все, що нагадує про те, ким ви були до війни і ким хочете залишатися після неї.
Не намагайтеся змінити все одразу і не ставте перед собою грандіозних цілей. Починайте з малого. Крок за кроком, день за днем. Згодом ви зрозумієте, що весь цей час боролися не лише за державу, а й не дали війні забрати вашу особистість.
Вигорати мають вороги — від нашого влучання.
Тож усім міцних нервів і вдалого полювання.
Автор: Максим Розенко
Радіо Трек: НОВИНИ
