Україна поступово набирає перевагу в ході війни, і на Заході дедалі частіше заговорюють про можливість припинення вогню. Втім, британський парламентарій Майк Мартін у своєму матеріалі для видання Telegraph закликає не сприймати цю обставину винятково як привід для оптимізму. На його думку, встановлення миру може принести Європі не лише полегшення, а й комплекс нових викликів.
Зокрема, Мартін зазначає, що саме після досягнення переломного моменту починається не менш складна фаза конфлікту.
Якщо українська сторона закріпить здобутки, або ж війна буде фактично заморожена на нинішній лінії фронту, це не обов’язково гарантуватиме Заходу відчуття довготривалої безпеки. Натомість припинення бойових дій може відкрити шлях для низки нових ризиків — від внутрішньої нестабільності в Росії до посилення тиску на держави-члени НАТО.
Україна змінює хід війни
Попри масовані удари Кремля по українських містах, реальна ситуація, на переконання Мартіна, виглядає інакше:
- Російська логістика регулярно неспроможна витримувати атаки.
- Втрати серед мобілізованих і строковиків сягають тисяч.
- В суспільстві Росії посилюється невдоволення через інфляцію, податкові навантаження й економічні труднощі.
Автор називає цей розвиток подій результатом цілеспрямованої української стратегії, ключові складові якої такі:
- Технологічна перевага. Україна стала одним із лідерів у сфері використання безпілотних літальних апаратів, у той час як Росія в основному покладається на війну ресурсів.
- Удари по глибоких тилових об’єктах Росії, зокрема:
- нафтопереробних заводах,
- портах,
- залізничній інфраструктурі,
- мостах,
- інших ключових вузлах, які підтримують функціонування російської військової машини.
Таким чином, Україна послаблює російську економіку, скорочуючи нафтові доходи Кремля й підвищуючи "вартість" продовження військової агресії, підсумовує Мартін.
Подібні тези озвучує і журналістка та історикиня Енн Епплбом у публікації для видання The Atlantic. Вона констатує, що Україна не програє, а Росія — не перемагає. Це пояснюється не лише незламністю українських військових, але й трансформацією самої природи війни з розгортанням високотехнологічних систем, у яких безпілотники, радари, сенсори, штучний інтелект та оператори об’єднані в єдину мережу. Український аналітик Андрій Загороднюк називає це «мережевою ситуаційною обізнаністю», що дозволяє майже миттєво виявляти і знищувати російську техніку, яка пересувається вздовж фронту.
Чому мир може бути небезпечним?
Однак стаття в Telegraph звертає увагу не лише на військовий перелом, а й на потенціал небезпек, які можуть настати після його настання.
Майк Мартін акцентує, що для президента РФ Володимира Путіна ця війна — питання не тільки зовнішньополітичної стратегії, але й особистого політичного виживання. У історії Росії поразки у війнах часто згубно позначались на долі правителів, іноді навіть фатально.
Автор стверджує, що ослаблений і принижений Путін може виявитися не менш загрозливим, ніж той, хто впевнений у власній перемозі. Навіть якщо російський режим похитнеться, це не буде гарантією стабільності — враховуючи статус Росії як найбільш озброєної ядерної держави світу. За словами Мартіна, «хаотичні процеси всередині такої країни — це далеко не те, що слід бажати світові».
Існує також інший аспект загрози, на який Захід, на думку автора, не звертає достатньої уваги. Припинення вогню зовсім не означатиме автоматичної демобілізації російських військ. Навпаки, це може звільнити величезний людський ресурс, який наразі залучений до війни.
За оцінками Мартіна, чисельність збройних сил РФ становить близько 1,32 мільйона військовослужбовців, із яких приблизно 700 тисяч знаходяться на території України. Серед них — колишні ув’язнені, люди з бойовим досвідом, психологічними травмами, радикалізованими поглядами та звичкою до застосування насильства.
Як ілюстрацію він згадує випадок Азамата Іскалієва — засудженого за вбивство чоловіка, якого звільнили для участі у війні, після чого він убив власну колишню дівчину, завдавши їй численні ножові поранення. Цей інцидент, на думку Мартіна, є не просто кримінальною історією, а попередженням про можливі наслідки повернення великої кількості таких осіб із фронту.
Раніше міністр закордонних справ Естонії Маргус Тсахкна також попереджав, що Кремль може використати таких людей для посилення тиску та конфронтації. При цьому Естонія серйозно сприймає ці ризики, активно будуючи оборонні споруди вздовж кордонів із Росією та Білоруссю, а також виділяючи на оборону понад 5% ВВП.
На цьому тлі Майк Мартін критикує Велику Британію і ширше — західне суспільство за надмірну самозаспокоєність. Він підкреслює, що стримування російського наступу Україною фактично дає Європі час для переозброєння. І якщо цей час буде змарновано, мир може настати раніше, ніж Захід буде готовий до нього.
Європа готується до переговорів
Водночас, як інформує Politico, європейські лідери готуються взяти на себе провідну роль у мирних перемовинах.
Речник канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, Штефан Корнеліус, назвав дипломатичний процес на новому етапі розвитку. Він зазначив після зустрічі лідерів України, Німеччини, Франції й Великої Британії в Лондоні, що Європа бере на себе значну частину переговорної роботи, яку раніше переважно вели Сполучені Штати, при цьому триває тісна координація з Вашингтоном.
У спільній заяві Володимир Зеленський, Фрідріх Мерц та лідери Франції і Великої Британії закликали до прямих перемовин між Україною і Росією за активного залучення США і Європейського Союзу. Основні умови, які вони окреслили, включають:
- негайне й повне припинення вогню;
- використання поточної лінії фронту як базової точки для переговорного процесу;
- надійні гарантії безпеки для України;
- утримання заморожених російських активів доти, доки Кремль не припинить агресію та не відшкодує завдані збитки.
Корнеліус визнав, що шлях до реальних переговорів може зайняти «тижні, а можливо, і місяці». Він підкреслив: «Тільки сильна Україна та тиск на Росію можуть змусити Путіна відступити».
Що відбудеться після завершення війни
Публікація Енн Епплбом у The Atlantic додає до дискусії більш широкий контекст. На її думку, навіть якщо лінія фронту трансформується у фактичну демілітаризовану зону, це не буде повною перемогою України. Проте це означатиме поразку Путіна, оскільки його головна мета — знищення української державності — залишатиметься недосяжною.
Це призводить до нового питання для Європи, яке дедалі більше турбує зовнішнього спостерігача:
- Через неспроможність Росії досягти військових цілей вона, імовірно, спробує компенсувати це іншими засобами — тиском на сусідні країни,
- проведенням гібридних операцій,
- атаками на європейську безпеку,
- а також випробовуванням готовності НАТО захищати своїх союзників.
Таким чином, не варто сприймати близьке припинення вогню як кінець кризи. Скоріше можна очікувати, що це стане стартом нового, не менш складного етапу. Україна, за словами Telegraph, вже сама по собі дала Європі потрібний час. Тепер головним питанням залишається: чи використає Захід це вікно можливостей, чи мир настане тоді, коли Європа буде до нього недостатньо підготовленою.
