Поляки підрахували, що українські біженці внесли до їхнього ВВП додаткові +2,7%, однак 47% респондентів опитування журналу Wprost все ж вважають винним у погіршенні польсько-українських відносин Володимира Зеленського. Виникає своєрідний когнітивний шторм 2026 року, коли економічні показники зростають, а в інформаційному просторі одночасно поширюються штучні інтелектуальні діпфейки про Українську повстанську армію (УПА), що виробляються Федеральною службою безпеки Росії (ФСБ).
Як пише видання «Цензор.НЕТ», якщо й існує одне слово, яким можна охарактеризувати нинішній стан українсько-польських відносин, це слово — «шкода». Причому шкода розглядається в обох основних значеннях. Політики з обох сторін, переважно польські, свідомо руйнують добросусідські зв’язки, маніпулюючи історичними образами та минулим задля власних політичних рейтингів. За кілька місяців було знищено багато з того, що роками вибудовувалося як символ взаєморозуміння між народами обох держав. Цей спільний спадок кількох поколінь українців і поляків є вкрай цінним.
Від щирості-2022 до «Східної Малопольщі-2026»: суспільний дискурс у Польщі перехоплений правими та ультраправими
Щодня у хроніках шкоди з’являються нові слова і дії, ініціатива належить польським правим і радикальним угрупованням. Очолює їх президент Польщі Кароль Навроцький, який критикує ухвалений Верховною Радою України закон про національний пантеон українського народу та звинувачує Київ у перевищенні меж добросусідських відносин у своїй історичній політиці.
В грудні 2025 року Навроцький приймав у Варшаві свого українського колегу — Володимира Зеленського. Вже тоді у двосторонніх зв’язках відчувалося очевидне охолодження через гострі теми: Волинська трагедія, питання біженців і митний контроль української сільськогосподарської продукції. Тим не менш, президент назвав цей візит «позитивною новиною для Варшави і Києва та поганою для Москви».
Офіційна канцелярія Навроцького підтверджує, що він мав рацію, критикуючи українське керівництво, і навіть висловлював намір відкликати в Зеленського орден Білого Орла. Голова канцелярії Збігнєв Богуцький, використовуючи термін «Східна Малопольща» щодо західних областей України в історичному контексті, наближається до риторики, властивої нацистській верхівці 1930-х років. Така публічна іронія та глузування не мають прецедентів у взаєминах українських політиків по відношенню до Польщі. Прикро, що це додається до практики внесення у «чорний список» «Миротворця», що тепер має ще один «контраверсійний» кейс.
Інформаційний тиск на Україну від польського президента та його союзників безперервний. Іноді здається, що Навроцького «покусав» Віктор Орбан, залишаючи посаду, через аналогії з угорською політикою — така ж одержимість Україною та її «зловісними планами», схожі формулювання з російської пропаганди. Збігнєв Богуцький в ролі «польського Сіярто». Окрім того, ситуація пов’язана з виборами. На відміну від Орбана, рейтинг Навроцького зростає, що стимулює його грати в політичні «ігри патріотів».
Польські політики змушені реагувати на штучно підживлюваний сплеск суспільного обурення: прем’єр Дональд Туск традиційно стримано заявив, що Варшава припиняє політику односторонніх поступок та «дружнього ставлення» в умовах напруження у двосторонніх відносинах з Україною.
Для ілюстрації настроїв достатньо навести цитату лідера правої партії «Право і Справедливість» Ярослава Качинського:
- «Україна не може бути прийнята до Європейського Союзу, якщо вона не відмовиться від сьогоднішнього курсу… Польща, в інтересах своїх, європейських країн і християнської цивілізації, не допустить, щоб у спільноту увійшов бандеризм — одна з найбільш злочинних і нелюдських ідеологій, що формує свідомість української нації».
Тут можна припустити два мотиви — або внутрішнє переконання, що Україна ніколи не відмовиться від власного історичного наративу, що послужить приводом для відмови у вступі до ЄС, або бажання спровокувати Україну подібно до того, як Петере Мадяр домігся поступок щодо угорської меншини в Україні в обмін на підтримку інтеграції України в ЄС.
Звісно, не всі польські політики підтримують таку риторику. Проти антиукраїнської істерії виступають спікер Сейму Влодзімеж Чажастий, економіст Лешек Бальцерович та колишній президент Польщі Олександр Кваснєвський.
Наразі ж суспільний дискурс в Польщі фактично перебуває під контролем правих і ультраправих сил, а інформаційна війна між Варшавою і Києвом триває паралельно з воєнними діями України проти РФ.
Про роботу з польськими журналістами й суспільними настроями
Народний депутат України розповідає, що польські журналісти найчастіше цікавляться, чи буде в українському національному пантеоні Степан Бандера. Польські ЗМІ прискіпливо аналізують українські заяви, публікують колонки з різним тональним забарвленням.
Наприклад, у виданні «Політика» Адам Шосткевич критикує обидва політичні табори, пригадуючи часи, коли влада обох країн була прагматично налаштована на співпрацю і орієнтувалась на майбутнє.
У «Газеті виборчій» Ярослав Курський наголошує, що антиукраїнську карту навмисно розігрують для здобуття політичних балів — це вигідно саме Кремлю. Він додає, що настрої багатьох поляків відображають інші реалії.
Опитування Wprost показує, що 47% поляків вважають Зеленського винним у погіршенні стосунків, натомість лише 16,4% покладають на нього відповідальність щодо Кароля Навроцького. Інше опитування «Rzeczpospolita» фіксує, що 33,6% поляків вважають ставлення до українців погіршеним через історичний спір про роль УПА й позбавлення Зеленського ордена Білого Орла, 1,8% вважають, що воно покращилось, а 60,7% — що не змінилось.
Як працювати з напруженістю у відносинах? Погляд журналістки Маргарити Ситник
Маргарита Ситник, журналістка і співзасновниця ГО «Голка», яка сім років прожила в Польщі і повернулася в Україну після повномасштабного вторгнення, пояснює:
- Історичний аспект, особливо Волинська трагедія, лишається чутливим. В родинах поляків досі живуть пам’яті і перекази тих подій, часто суперечливі, але здатні співіснувати з добрим ставленням до українців.
- Консервативний уряд Польщі почав прищеплювати цю тему як ключову для політики, залучаючи її в електоральні ігри.
- Після приходу партії «Право і Справедливість» у 2015 році була ухвалена резолюція Сейму про визнання Волинських подій геноцидом польського народу.
- З початку війни в Україну приїхало понад мільйон біженців, – Польща стала другою після Німеччини країною за кількістю прийнятих, однак на початку трималося суспільне табу на критику українців.
- Але праві сили почали роздмухувати хвилю антиукраїнських протестів, включно з кампанією «Стоп українізації Польщі» під керівництвом Гжегожа Брауна і демонстраціями з відповідними гаслами.
- Російська пропаганда, співпрацюючи з польськими крайніми правими, поширює фейки — про «захоплення» польської влади українцями, нібито змову України з іншими державами, штучно створювані діпфейки проти українських активістів у Польщі.
- Антиукраїнські наративи найбільше впливають на пенсіонерів у селах і невеликих містечках.
- Відбуваються випадки булінгу українських дітей у польських школах та напади на українців у громадському транспорті.
- Через це українська громада в Польщі починає обмежувати прояви своєї ідентичності, перестають відкрито говорити українською.
Щодо «втоми польського суспільства» від відсутності закінчення української війни
Ситник пояснює, що поява великої кількості українців у Польщі, з її історично мононаціональним складом, стало для багатьох поляків психологічним викликом. Хоча рівень зайнятості серед українців дуже високий (до 80%), факти ігнорують, натомість поширюють наративи про «утримання невдячних».
Російська пропаганда активно працює в польському інформаційному просторі, використовуючи глибоке розуміння місцевого контексту.
Чи має місце провина української влади?
Значний резонанс викликав виступ Зеленського в ООН 2023 року, тоді він зауважив, що деякі друзі України в Європі готують «сцену для московського актора». Це було сприйнято негативно політичними колами Польщі.
Також інцидент із ракетою в Пшеводуві посилив напругу та породив суперечки, які активно розвивали політики і пропагандисти.
Ці фактори сприяли тому, що зараз польсько-українські відносини перейшли в свій найгірший етап за часів незалежності України.
Проте всупереч цьому продовжується співпраця у сфері історії, наприклад, відновлення роботи форуму українських і польських істориків, ексгумації на Волині, з польським доступом.
Пропозиції щодо розв’язання конфлікту
- Потрібно враховувати важливу роль Польщі як стратегічного партнера і військового хабу.
- Необхідно шукати союзників серед польських політиків, схильних до конструктивного діалогу.
- Зусилля варто зосередити на двосторонніх зустрічах think tanks для пошуку спільних рішень.
- Важливо уникати нових приводів для нагнітання інформаційних війн, враховуючи вплив російської ФСБ на вигадування контроверсійних тем.
- Варто популяризувати позитивні міждержавні аспекти, у тому числі спільну культуру, традиції та зв’язки.
- Потрібно підкреслювати спільні історичні моменти співпраці, наприклад, взаємодію Армії Крайової та УПА у 1946 році проти НКВС.
Погляд нардепа Миколи Княжицького щодо загострення відносин
Княжицький, співголова групи ВРУ з міжпарламентських зв’язків з Польщею, звертає увагу, що:
- Загострення доволі масштабне, але історично не є унікальним — це вже шостий такий прояв за останні десять років.
- Внутрішньополітична кон’юнктура в Польщі, зокрема очікувані парламентські вибори, стимулює ультраправі партії використовувати українську тематику для мобілізації електорату, нагадуючи методи нацистської Німеччини.
- Центристські партії теж починають підтримувати ці наративи задля збереження виборців.
- Попри це, більша частина польського суспільства симпатизує українцям і підтримує їх.
- За відсутності підтримки Польщі Україна зможе знайти партнерів у інших країнах ЄС, а Польща ризикує ізолюватись.
- Тому Україні необхідно співпрацювати з адекватними польськими політиками, боротися з російською дезінформацією і не допустити посилення антипольських настроїв.
Княжицький також зазначає, що військова співпраця поки що не піддається загрозам, а чинний польський уряд зацікавлений у її продовженні.
Щодо ролі української та польської влади у порозумінні
- Потрібно активізувати мистецькі, культурні, наукові, громадські ініціативи для поглиблення діалогу.
- Важливо «роззброїти» мову ворожості, про що закликають представники греко- і римо-католицької церков, а також Патріарх Святослав.
- Історію потрібно залишити історикам і зосередитись на сучасних спільних інтересах і майбутньому, створюючи політичні та економічні домовленості щодо вступу України до ЄС.
- Польща має брати активну участь у процесах відновлення України, підтримці в європейській інтеграції та співпраці у спільній оборонній сфері.
- Необхідно зменшувати конфронтаційні настрої в аграрній та митній сферах, які знову загострюються.
Виклики й перспективи
Польсько-українські відносини переживають складний період, коли політичні інтереси і внутрішньополітичні гасла правих і ультраправих в Польщі перекривають раціональні прагнення до співпраці. Водночас частина польського суспільства демонструє дружнє ставлення до українців, що зберігає надію на майбутній діалог.
У суспільстві відбувається ескалація звинувачень і відрази, посилена медійному впливом і соціальними мережами, де поширюються крайні та часто маніпулятивні тези.
Виклики включають:
- Поширення фейків та дезінформації.
- Підтримку антиукраїнських настроїв частинами політичного спектра.
- Булінг і насильство стосовно українців у Польщі.
- Проблеми з історичною пам’яттю.
- Загострення економічних протиріч.
Для пом’якшення наслідків і стримування конфлікту необхідні зусилля на рівні політиків, медіа, громадськості, а також розширення особистої взаємодії та спільних культурних і суспільних ініціатив.
Автор: Євген Кузьменко
Опубліковано у виданні «Цензор.НЕТ»
