Війна між США та Ізраїлем проти Ірану, хоч і відбувається далеко від кордонів Росії, поставила Москву у складне становище. З одного боку, військові дії на Близькому Сході відволікають увагу та ресурси західних країн від конфлікту в Україні. Водночас Володимир Путін втратив союзника в особі аятоли Алі Хаменеї та поки що обережно підтримує Тегеран — свого ключового партнера — лише декларативними заявами, очевидно уникаючи конфронтації з Дональдом Трампом. Журналісти ВВС розглянули, чи можна стверджувати, що Росія отримує вигоду від цієї війни, а також як усе це позначиться на її відносинах зі США та іміджі в глобальному контексті.
"Москва виявилася безсила"
Президент Росії Володимир Путін у жовтні 2024 року на саміті БРІКС заявив: "Щодо Ірану, у нас із ним лише союзницькі відносини". Тоді офіційний Тегеран приєднався до цього клубу держав, який Росія тривалий час позиціонувала як альтернативу західним коаліціям. Через кілька місяців після цього в Кремлі радушно підписали договір про "всеохопне стратегічне стратегічне партнерство" між Путіним та президентом Ірану Масудом Пезешкіаном. Західні уряди тривожно сприйняли зміцнення двосторонніх зв’язків, особливо у військовій сфері, дедалі частіше називаючи союз Москви і Тегерана новою "віссю зла".
Однак реальність виявилася іншою: партнерство виявилося недостатньо міцним, щоб Москва могла допомогти Ірану у критичний момент. Минулого літа, коли США та Ізраїль атакували іранські військові об’єкти у ході 12-денної війни, Росія обмежилася лише риторичною підтримкою Тегерану, не втручаючись у конфлікт. Аналогічна ситуація повторилась і у лютому, коли після масштабної війни Кремль різко засудив дії США та Ізраїлю, але не зробив подальших кроків.
Путін жорстко розкритикував вбивство аятоли Алі Хаменеї, але навіть у своїй телеграмі не назвав відповідальних за цей інцидент.
У стриманій позиції Москви є ширший контекст. У грудні 2024 року Росія спостерігала зі сторони за падінням сирійського диктатора Башара Асада. А кількома місяцями раніше військові США захопили та вивезли до Сполучених Штатів венесуельського лідера Ніколаса Мадуро, давнього союзника Росії.
Ці події змусили ЗМІ і політологів знову замислитися над надійністю партнерства з Росією.
Такий стан справ ставить під сумнів ідеологію Кремля, який від початку вторгнення до України оголошував про створення нового світового порядку і намагався розширити вплив у країнах Глобального Півдня. Як зауважує дослідник Близького Сходу Руслан Сулейманов з NEST Centre, події у Венесуелі та Ірані означають поразку московської ідеології:
- Росія на словах підтримує країни Глобального Півдня,
- але в реальності виявляється безсилою перед "триклятим Заходом" — США, які здатні викрадати дружніх лідерів та навіть їх усувати.
За словами Ханни Нотте, директорки євразійської програми Американського центру з питань нерозповсюдження зброї масового ураження, події в Ірані ставлять Росію у невигідне становище:
- Росія не змогла перешкодити початку війни,
- Дональд Трамп робить, що хоче,
- у цьому сенсі Росія виглядає безсила.
Проте, на думку Нотте, це не завдасть значної шкоди репутації Москви серед її союзників:
- У значній частині Глобального Півдня, тобто не-західного світу, Росію бачать не просто як учасника війни в Україні, а як державу, що протистоїть колективному Заходу.
- Це формує більш поблажливе ставлення, адже інші розуміють обмеженість можливостей Росії.
Водночас російські військові партнери в Африці (наприклад, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер) часто не мають альтернативних союзників. Відвернення від Москви наразі малоймовірне, але при цьому усвідомлення того, що Росія не стане "лицарем у сяючих обладунках" у кризових ситуаціях, поступово зростає.
Варто нагадати, що Росія, попри критику нападів на Іран і співпрацю у військовій сфері, ніколи не зобов’язувалась вступати у війну на боці Тегерана. Договір про стратегічне партнерство, підписаний у Кремлі, не містить жодних положень про взаємний військовий захист. За словами Руслана Сулейманова:
- Єдине зобов’язання Росії в угоді — не підтримувати ворога Ірану під час війни,
- що не є повноцінним військовим альянсом і дуже нагадує відносини РФ і Північної Кореї.
"Ситуативне партнерство" з Іраном
Напередодні лютневих подій ЗМІ та аналітики відзначали нарощування Росією військових поставок до Ірану:
- навчально-бойові літаки,
- бронетехніку,
- ударні вертольоти,
- переносні зенітні ракетні комплекси.
Частина цієї зброї, а також російські технології для контролю інтернету, застосовувалась урядом Ірану для придушення січневих протестів, жертвами яких стали тисячі громадян.
Країни також відкрито співпрацювали у космічній та ядерній сферах:
- Росія будувала в Ірані АЕС,
- іранські науковці також неформально відвідували Москву.
Водночас, зазначає Ханна Нотте, Іран просив у Росії більш сучасні озброєння, які могли б ефективніше стримувати конфлікти, такі як сучасні системи ППО чи винищувачі Су-35. Однак ці запити залишились без відповіді.
Як наголошує Руслан Сулейманов, відносини мають і інші розбіжності. Зокрема, Росія не підтримала Іран у територіальній суперечці з ОАЕ щодо островів Абу-Муса, Великий і Малий Тунб в Перській затоці. Пропозиція Кремля вирішити конфлікт дипломатичним шляхом викликала невдоволення Тегерану.
У свою чергу, Іран висловлював підтримку територіальній цілісності України. Відтак, двосторонню військову та економічну співпрацю слід розглядати як ситуативне партнерство, а не глибокий союз, підсумовує Сулейманов.
Доцента Центру міжнародних досліджень університету Sciences Po Ніколь Граєвські погоджується:
- Росія завжди мала "червоні лінії" щодо підтримки Ірану,
- військова співпраця не означає повноцінного союзу,
- дві країни разом воювали в Сирії, і Іран отримав багато досвіду від Росії,
- спільне виробництво дронів "Шахед" стало вигідним для Ірану, а Росія модернізувала деякі іранські системи,
- проте жодних зобов’язань у вступі у війну на боці іншого немає.
Під час 12-денної війни минулого літа, за даними Reuters, іранська влада була незадоволена рівнем російської підтримки. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі, який відвідав Москву, нібито передав Володимиру Путіну лист від аятоли Хаменеї з проханням посилити підтримку, але Кремль заперечував передачу такого документа, хоча й визнавав наявність певних сигналів. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков запевнив, що Росія підтримує Іран чіткою позицією.
Зараз Москва пропонує свою посередницьку допомогу сторонам конфлікту, однак поки що ніхто не скористався цими послугами.
Раніше Росія мала міцні відносини з усіма країнами регіону — від Ірану й Ізраїлю до держав Перської затоки. Після початку війни в Україні баланс змістився: Кремль поглибив співпрацю з Іраном та його проксі-угрупованнями, як-от ХАМАС у Газі і "Хезболла" в Лівані, що суттєво погіршило стосунки з Ізраїлем. Через це Росії стало значно складніше впливати на регіональні процеси, і вона втратила імідж "нейтрального посередника", зазначає Граєвські.
За словами Руслана Сулейманова:
- Колись Кремль міг виступати посередником, особливо з початку кампанії в Сирії (2015 рік).
- Тоді Москва впливала на регіональний порядок денний, а російсько-американські переговори були поширеними.
- Нині навіть неможливо уявити подібний діалог, що підкреслило й ігнорування Росії на мирному саміті в Шарм-ель-Шейху минулого року.
Однією з головних причин небажання Росії втручатися у війну в Ірані, за словами співрозмовників ВВС, є прагнення уникнути погіршення відносин із більш важливими торговельними партнерами — монархіями Перської затоки, які потерпають від іранських атак. Крім того, Кремль не бажає безпосередньо погіршувати стосунки з президентом США Дональдом Трампом.
Ця потреба вибору сторони створює "незручну ситуацію" для Кремля. Володимир Путін демонструє слабкість і неспроможність допомогти союзникам, навіть без офіційних зобов’язань, що створює враження цілковитої безсилості перед західним тиском.
"Те, що відбувається, підтверджує всі побоювання Росії"
Підтримка Тегерану поставила б Москву у пряму протидію з Вашингтоном, якого Кремль намагається схилити на свій бік щодо війни в Україні. Адміністрація Трампа вже кілька місяців виступає посередником між Москвою і Києвом. Хоча значущого прориву наразі немає, Путін уникає жорсткої критики Трампа та США, перекладаючи цю функцію на Міністерство закордонних справ та чиновників нижчих рівнів.
Експерти, з якими спілкувалася ВВС, вважають, що війна в Ірані та усунення її лідера, ймовірно, затягнуть завершення конфлікту в Україні, зроблять зовнішню політику Росії більш агресивною і посилять недовіру Кремля до Заходу.
Як підкреслює Ніколь Граєвські:
- Події підтверджують побоювання Росії ще з часів "кольорових революцій" та американської війни в Ірані,
- демонструють страх Москви перед західними зусиллями, спрямованими на зміну режимів.
Ізраїль та США почали бойові дії проти Ірану, не зважаючи на кілька раундів переговорів, які проводилися за посередництва Омана. Враховуючи, що Кремль сам веде перемовини з Білим домом, це посилить недовіру Москви до США, вважає Ханна Нотте. З російської точки зору, гарантій чесності від американців немає.
Для Путіна важливо зберігати хоч би видимість "дружніх" відносин із Дональдом Трампом, щоб уникнути жорсткої реакції проти Росії. Це змушує його балансувати між жорсткістю і обережністю. З огляду на те, що США потенційно можуть посилювати тиск на союзників Росії (наприклад, Кубу), утримувати цей баланс буде дедалі важче.
Наслідком воєнних дій на Близькому Сході може стати посилення ядерної риторики Росії, звертають увагу співрозмовники ВВС, особливо після заяв президента Франції Емманюеля Макрона про плани збільшити ядерний арсенал у часи війни з Іраном.
У кризовій ситуації на Близькому Сході для Москви стало ще важливішим утримати позиції в Україні, прогнозує Ханна Нотте.
Війна в регіоні продемонструє, наскільки реально Росія може впливати на глобальні події. За словами Нотте:
- Нині Росія виглядає безсилим гравцем,
- що здебільшого є наслідком війни в Україні,
- через яку Москва змушена поставити собі питання: "Чи варто було ж платити таку ціну?" і прагнути перемогти.
"Тимчасове полегшення" для Росії
Опитані ВВС експерти констатують, що в певному сенсі конфлікт на Близькому Сході вигідний Москві, яка зосереджена на власній війні.
Одним із ключових чинників є зростання цін на нафту, що може тимчасово покращити російський бюджет. Водночас існують проблеми, пов’язані з порушенням судноплавства в Ормузькій протоці, через яку світ щодня отримує близько 20% усієї нафти та зрідженого газу з країн Перської затоки.
Крім збільшення доходів від нафтопродажів, перебої у поставках забезпечують Москві можливість перехопити частину імпорту Перської затоки, спрямовуючи його у Китай і Індію.
Ще один чинник — військові ресурси, які США змушені витрачати на операції проти Ірану, що, за оцінками американських чиновників, триватимуть як мінімум кілька тижнів.
Володимир Зеленський відкрито заявляв, що тривала війна в регіоні може вплинути на постачання зброї Україні.
Серед найгостріших проблем для Києва — дефіцит ракет-перехоплювачів для американських систем ППО. Через іранські атаки попит на ці ракети значно зріс у самих США та їхніх союзників у Перській затоці.
Як пояснює Ніколь Граєвські зі Sciences Po, збільшене застосування комплексів "Патріот" та перехоплювачів зменшує можливості України на світовому ринку озброєнь. Цю тенденцію відкрито визнає і українська влада.
Водночас зростання потреби Ірану в дронах, які Росія використовує в Україні, навряд чи вплине на військові можливості Москви, зазначають експерти.
За словами Нотте, Росія залежала від іранських дронів "Шахед" та технологій їхнього виробництва на початковому етапі війни (2022–2023 роки). Але нині РФ здатна самостійно виробляти ці безпілотники — зокрема, у підмосковному "Алабузі".
Військові дії на Близькому Сході вже вплинули на хід тристоронніх переговорів між Росією, Україною та США, делегації яких зустрічалися в Абу-Дабі і Женеві. Запланований новий раунд у регіоні на початку березня наразі не має конкретної дати — це пов’язано з тим, що американські чиновники зосереджені на Ірані, за словами Володимира Зеленського.
Ніколь Граєвські вважає, що події в Ірані навряд чи суттєво вплинуть на хід бойових дій в Україні. Водночас Росія може отримати цінний урок, спостерігаючи за військовими діями в регіоні та сучасними методами ведення війни Заходом.
Ханна Нотте припускає, що Москва у зв’язку з війною в Ірані буде використовувати західні дії як доказ "лицемірства" й порушення міжнародного права, захищаючи собі право на війну в Україні.
Проте, на її думку, це не допоможе Росії. Кремль зіткнувся з реальністю, де, на думку Москви, існує "право сильного", але водночас простежуються серйозні обмеження для російської могутності. Основна причина — участь РФ у катастрофічній війні в Україні, яка поглинає всі ресурси держави.
Автори фотографій: Kremlin Press Office/Handout /Anadolu/Getty Images; Pool/Iranian Supreme Leader Press Office/Anadolu Agency/Getty Images; Getty Images; Morteza Nikoubazl/NurPhoto/Getty Images.
Підписи до фотографій:
- Володимир Путін усміхається та тисне руку президенту Ірану Масуду Пезешкіану, а на задньому плані — Сергій Лавров. Путін заявив у жовтні 2024 року: "Щодо Ірану, у нас із ним лише союзницькі відносини".
- Путін і аятола Хаменеї під час зустрічі в Тегерані (листопад 2015 року).
- Квіти та портрет покійного аятоли Алі Хаменеї перед посольством Ірану в Москві. Президент Росії засудив убивство Хаменеї як "цинічне порушення" моралі і закону.
- Руїни поліцейського відділку у Тегерані після ударів США та Ізраїлю по Ірану, 3 березня 2026 року.
- Фрагмент дрона "Герань-2", створеного на базі іранських "Шахед" і використаного після однієї з російських атак.
