Старший експерт програми демократичної стійкості в Центрі аналізу європейської політики (CEPA) Девід Каган акцентує увагу на тому, що Росія веде проти Європи систематичну та приховану війну. Ця війна розгортається через скоординовану кампанію диверсій, кібератак, руйнування інфраструктури та операцій із навмисно прихованим авторством. Головна ціль такої діяльності — підірвати єдність і рішучість НАТО та Європейського Союзу, утримуючись при цьому трохи нижче межі, яка могла б спричинити військову відповідь.
За його словами, досі союзники реагують на кожен інцидент як на окрему подію, замість того щоб ідентифікувати єдину стратегію та відповідати їй комплексною системою стримування. Без політичної волі й консолідованої відповіді наступна катастрофа — це вже не питання «якщо», а лише «коли».
Уявімо ситуацію, в якій невідомий об’єкт перетинає литовський повітряний простір із Калінінграда і швидко виявляється радарними системами НАТО. Цей об’єкт малий, стрімкий і не має реєстрації. Незабаром до нього приєднуються ще три подібні безпілотні апарати.
У відповідь підіймаються бойові літаки НАТО, комерційні рейси відміняють або перенаправляють, а наземний рух повністю припиняють. Протягом кількох напружених годин усі перебувають у стані підвищеної готовності. Однак інцидент завершується — дрони лишаються в литовському повітряному просторі лише кілька хвилин. Проте це лише один із тривожних епізодів у зростаючому переліку таких випадків.
Тепер уявіть, що ця сама послідовність подій розвивається за найгіршим сценарієм:
1. Пасажирський літак, який заходить на посадку у Вільнюсі, раптом опиняється на колізійному курсі з кількома невідомими дронами.
2. Авіадиспетчерська служба стикається з перевантаженням.
3. Об’єкти або неправильно класифікують, або виявляють надто пізно.
4. Змінити напрямок літаку просто неможливо.
Далі Европа прокидається не після чергового невдалого інциденту, який вдалося уникнути, а після масштабної катастрофи з великою кількістю загиблих серед цивільного населення.
Варто зазначити, що описаний сценарій не виглядає перебільшеним чи гіперболізованим. Умови для такої трагедії вже існують. Як приклад — події в аеропорту Дубліна у грудні, коли сідала авіачастина президента Зеленського. Ця реальність є свідченням сьогоднішньої тіньової війни Росії проти Європи.
Існує безліч варіацій тактики російської прихованої війни, в тому числі такі, які передбачають катастрофічніші наслідки. Прикладами є:
– Закладена агентом-маріонеткою бомба, що веде до аварії пасажирського потяга в Польщі.
– Перерізані підводні кабелі в Балтійському морі, що спричиняють відключення електроживлення в відділеннях інтенсивної терапії в Естонії.
Ці приклади далеко не вичерпні і базуються на реальних подіях останніх років.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року Кремль систематично поширює війну глибше у Європу. Неможливість вести пряме протистояння з НАТО та ЄС призвела до розгорнення розкиданих операцій із навмисно прихованим авторством на землі, морі та в повітряному просторі Європи. Цілі таких операцій:
– Послабити згуртованість,
– Порушити готовність,
– Підірвати рішучість ЄС та НАТО підтримувати обороноздатність України за допомогою атак, що тримаються трохи нижче порогу силового реагування союзників.
Водночас ефективне стримування такої тіньової війни лишається викликом через низку факторів. Серед них варто виділити:
– Нерівномірне сприйняття загроз серед союзників,
– Внутрішньополітичні розбіжності,
– Різні пороги ескалації.
Москва добре усвідомлює ці розриви і майстерно використовує їх.
Проте існує ще глибша проблема, що посилює існуючі обмеження. Здебільшого союзники хибно тлумачать природу російської прихованої війни. Замість цілісного бачення комплексної кампанії, різні тактики розглядають окремо:
– Диверсії вважаються справою правоохоронних органів,
– Кіберінциденти — технічними збої,
– Пошкодження підводної інфраструктури — морськими інцидентами.
Додаткову складність становить питання авторства. Російські приховані операції навмисно спроектовані так, щоб приховувати свою відповідальність. Через це союзникам надзвичайно складно швидко пройти юридичні процедури та вчасно реагувати. Москва дедалі більше використовує агентів-маріонеток, кримінальні угруповання та посередників, що дає змогу заперечувати офіційну причетність та розмиває межу між державними діями і злочинністю. Ця невизначеність є не побічним ефектом, а стратегічним інструментом. Відсутність чітких доказів — «зброї, що димить» — уповільнює ухвалення рішень, руйнує консолідацію та закріплює модель стриманості.
Останній рік Центр аналізу європейської політики (CEPA) провів ґрунтовне дослідження російської прихованої війни. Аналітики:
– Відстежували, яким чином ця війна розповсюджує кремлівську ідею нескінченного протистояння з Заходом,
– Досліджували основних гравців, методи й систему управління такими операціями,
– Визначали ключові вразливості НАТО та ЄС.
Результати свідчать, що стримування зазнало поразки не через брак обізнаності, а через відсутність узгодженості у діях. Для посилення стримування необхідні важливі кроки, серед яких найбільш пріоритетним є створення єдиної системи реагування:
– Кібератаки,
– Пошкодження підводних кабелів,
– Вторгнення безпілотних літальних апаратів,
– Насильство через проксі-активістів.
Це не ізольовані загрози, а складові скоординованої кампанії. До моменту, коли союзники не зможуть відповідати так само консолідовано, синхронізуючи військові, розвідувальні, правові та економічні інструменти в межах єдиної системи стримування, бажаного ефекту досягнути не вдасться.
Додатково питання авторства та стримування мають базуватися на визнанні сукупної ситуації, а не на традиційних судових стандартах доказів. Парафразуючи класичне формулювання Райлі: якщо ситуація має всі ознаки, подібні до «качки» — виглядає як «качка», пересувається як «качка» і поводиться як «качка», тоді союзники не повинні чекати офіційного судового вердикту для ідентифікації Росії як винуватця та реагування відповідно.
Відновлення стримування також потребуватиме політичної мужності витримати неминучу ескалаційну риторику Москви. Сильні та узгоджені відповіді на тіньову війну Росії супроводжуватимуться погрозами та демонстративним брязканням зброєю. Такі залякування спрямовані на паралізацію ухвалення рішень союзниками ще до початку дій. Водночас союзники не повинні дозволяти російському блефу диктувати пороги та строки реакції. Навпаки, їм слід завчасно встановити сталий і передбачуваний набір наслідків, які можна застосувати швидко, рішуче й послідовно. Цей спектр відповідей може включати:
– Кібероперації,
– Розвідувальні заходи,
– Економічний тиск,
– Розширення підтримки України.
Головна мета — не провокувати конфронтацію, а забезпечити, щоб кожен акт прихованої агресії мав чітку та незворотну ціну.
Час відіграє вирішальну роль. Кожен день без об’єднаної стратегії стримування російської прихованої війни залишає відкритими двері для катастрофи на кшталт описаної вище. Чи потрібно чекати на подію масштабу «Лузитанії», щоб нарешті реагувати рішуче?
Джерело: Центр аналізу європейської політики (CEPA)
