Документальний фільм Крістофа Бесьє відкриває перед глядачем війну через призму звичайного життя, людяності та буденних справ, які все ж тримають країну міцно на плаву.
Французький режисер Крістоф Бесьє, колишній офіцер торгового флоту, фотограф і відеограф, одного разу працював поруч із українцем на борту судна. Саме цей факт став початком його глибокого зацікавлення країною та людьми, які живуть у стані війни. Маючи бажання показати повсякденне життя українців під час війни, він поставив собі завдання змусити аудиторію замислитися: що б ми робили у подібній ситуації? Цей фільм народився з місячного перебування в Києві наприкінці 2025 року.
Перший сигнал повітряної тривоги, що пролунала у вечір приїзду Крістофа, став першим знайомством із реаліями сучасного життя столиці. Протягом місяця він спостерігав, як люди живуть попри постійну небезпеку, долаючи страх і невпевненість. Так народилася робота під назвою «Україна: Життя попри все» — 68-хвилинний документальний фільм, який розповідає про тих, хто тримається і підтримує інших у складний час. Це вихователі дитячих садків, молоді спортсмени, волонтери, люди, що втратили домівки, ті, хто плете маскувальні сітки або готує їжу для військових.
Прем’єрний показ відбувся 24 лютого 2026 року у французькому місті Нант, символічно присвячений четвертій річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Нині режисер шукає нові майданчики для демонстрації своєї роботи. У розмові з «Детектором медіа» Крістоф поділився своїми мотивами поїздки, важливими уроками від українців і перебігом зйомок.
—
### Що могло б статися, якби війна торкнулася кожного з нас?
Крістоф Бесьє розповідає про свій шлях:
– Майже тридцять років він служив офіцером торговельного флоту, що, за його словами, стало необхідним етапом, аби повернутись до мистецтва та бажання розповідати історії.
– Любов до документального кіно й бажання зображати справжнє життя відвідували його з юних років: він часто ходив на спортивні події, мітинги та різноманітні заходи, де вирувало життя.
– Ідея створити фільм з’явилася після того, як він провів шість місяців в Африці, застрягши там через пандемію COVID-19, разом із старшим механіком Олексієм — українцем. Цей період був непростим, адже механік не міг побачити рост свого сина.
– У лютому 2022 року, з початком повномасштабної війни, вони підтримували зв’язок, і лише через кілька тижнів Олексій зміг евакуювати сім’ю до Молдови.
– Саме тоді Крістоф усвідомив, що війна близько до Франції. Він задумався: що, як це трапиться з нами? Вирішив поїхати й зняти фільм про життя країни під бомбами, щоб хоча б трохи привернути увагу французької публіки.
– Підтримку у прийнятті цього рішення йому надав друг-фотожурналіст, який неодноразово відвідував Україну у 2024–2025 роках.
—
### Враження від перебування в країні, яка живе у війні
Прибуття до Києва супроводжувалося складним емоційним досвідом:
– Перша повітряна тривога стала справжнім викликом у вечір приїзду.
– Вибір квартири на першому поверсі з огляду на відносну безпеку від дронів був продуманим кроком.
– Уночі режисер проводив години у ванній кімнаті, кілька ночей поспіль, відчуваючи, наче кожен дрон летить саме за ним.
– Днем він активно працював і під час повітряних тривог ховався у метрополітені, який є надійним укриттям.
– Через кілька днів втома дала про себе знати: він погано спав і не мав змоги відпочити.
– Однак після того, як переключив телефон у авіарежим, зміг виспатися 15 годин поспіль.
– Одна з українських знайомих зауважила, що він “вже наполовину українець”, оскільки почав ігнорувати атаки й жити далі.
– Міська сирена раз у раз будила його, але він продовжував працювати і документувати життя.
—
### Маленькі справи, що тримають країну
Режисер підкреслює важливість буденних дій, які можуть видатися незначними збоку, але становлять справжню силу України:
– Прикладом є приготування їжі, плетіння маскувальних сіток.
– Кожна така дія, на його думку, — це внесок у опір агресору.
– Режисер відзначає, що українці поважають свого президента Володимира Зеленського, проте воюють не за його особу, а за свою країну.
– Контраст із Францією в тому, що там часто критикують політиків, водночас не завжди роблячи щось задля спільного блага.
– Француза вразили:
– Військові, які вчаться ходити після ампутації кінцівок.
– Люди, що йдуть грати в боулінг, щоб на мить забути про жахи війни й полон.
– Спортсмени, які тренуються, щоб зберегти силу та дух.
– Ніжність солдатів із ветеринарного відділення, які дбайливо ставляться до тварин із Київського зоопарку.
—
### Перспективи війни для Європи
Режисер ділиться роздумами про можливі загрози для Франції й Європи:
– Він вважає, що путінська Росія не має меж, її логіка важко передбачувана.
– Ймовірність розширення війни на територію Франції виглядає низькою, з огляду на геополітичне розташування й підтримку з боку сусідніх країн.
– Польща як країна-сусідка активно усвідомлює загрози — з цим особливо резонує особиста історія режисера.
– Вільний світ стикається з політичними викликами: зростає вплив крайніх партій, дедалі частіше лунає дезінформація і маніпуляції, які є елементом гібридної війни.
– Особливу занепокоєність викликає повернення постатей на кшталт Трампа та поширення брехні навіть серед близьких друзів.
– Вдячність Україні за захист спільних європейських цінностей є однією з визначальних тем.
—
### Власне бачення фільму та подальші плани
Крістоф прагне створити простий, правдивий, але емоційний фільм:
– Він відмовився від складних геополітичних аналізів, фокусуючись лише на фактах.
– Мета — доторкнутися до глибинної емпатії глядача, надати можливість поставити себе на місце українців без психологічної дистанції.
– Прямий показ буденного життя — від плетіння маскувальних сіток до реалій життя в окопах — сприяє розумінню масштабу проблеми.
– Фільм надихає режисера вже кілька місяців і надає новий сенс його життю.
– Він планує повернутися в Україну для роботи над новими стрічками, розраховуючи, що вони зможуть зворушити аудиторію.
– Наразі його першочергове завдання — організувати показі фільму у Франції.
– Фінансування повністю особисте, але він сподівається продовжувати знімати і поширювати свій досвід.
—
#### Фото: Крістоф Бесьє
—
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль наглядача за українськими медіа: аналізує якість контенту та мотивує медіагравців дотримуватися професійних і етичних стандартів, аби інформація для аудиторії була правдивою і повною.
З нагоди 22-річчя видання було відновлено роботу Спільноти — кола активних читачів, які готові фінансово підтримати проєкт, долучитися до генерації ідей і отримувати ексклюзивні новини про стан справ у вітчизняних медіа.
Сьогодні якісна журналістика важить як ніколи, оскільки вона зберігає довіру та сприяє інформаційній безпеці суспільства.
