12 років волонтерства в ім’я сина та вільної України: історія Дарії Ільїної з Кіровоградщини
Загибель сина — початок безмежної допомоги
Дарія Ільїна з міста Світловодська керує громадською організацією «Іволга», яку вона заснувала на честь свого сина Андрія. Він загинув 22 січня 2015 року, захищаючи блокпост під Горлівкою на Донеччині. Ця втрата стала рушієм для того, щоб допомагати українському війську протягом багатьох років. Дарія не просто пам’ятає сина — вона перетворює свої біль і спогади на реальну підтримку для захисників.
Після трагічної загибелі Андрія, рідні отримали лише капсулу з невеличким шматочком печінки через складнощі і небажання офіційних структур визнати тіло. Однак, завдяки наполегливості родини та добровольців, батько Андрія зміг підтвердити його особу за допомогою ДНК-експертизи.
«Іволга» — позивний сина та символ пам’яті
Назва організації — це не просто слово, а своєрідний оберіг і пам’ять про Андрія. Для Дарії це її святиня, її душа. Вона зберігає офіцерське посвідчення сина, яке дивом вціліло після прямих обстрілів. Кожен день її життя присвячений допомозі війську:
- постачання бронежилетів, тепловізорів, дронів і генераторів;
- координація волонтерської діяльності;
- збір коштів від небайдужих українців і діаспори за кордоном.
Важкі спогади та втрати, які неможливо забути
Дарія безжально згадує момент, коли син просив купити йому бронежилет. Військові чиновники не сприймали таку потребу всерйоз, а міська влада залишалась байдужою. Самотужки родина перерахувала кошти і замовила екіпірування.
Важко переносити думку, що залишок від сина — це лише маленький шматочок його тіла, упакований у баночку. Втім, саме завдяки цій «баночці» вдалося встановити ідентичність і дати гідне прощання герою.
Волонтерство — справа совісті, яка не має віку
Для Дарії війна почалася у 2014-му, коли її син разом з іншими добровольцями став на захист країни. Вона не зважає на власний вік та здоров’я, адже відчуває глибоке покликання допомагати армії та воїнам на передовій. Її мотивація — не пропустити жодного запиту, жодного прохання, адже кожна допомога — це внесок у спільну перемогу.
- За 12 років вона змогла налагодити взаємодію з меценатами в Україні та діаспорою за кордоном, зокрема у США.
- Регулярно збирає значні суми для придбання сучасного обладнання.
- Забезпечує військових не лише тактичним спорядженням, а й найнеобхіднішим для виживання та ефективної боротьби.
Проблеми офіційного визнання і біль розподілу
Дарія гостро відчуває розподіл часу та уваги, коли загиблі до 2022 року не мають такого статусу і підтримки, як ті, хто загинув уже під час повномасштабної війни. Суспільство часто розділяє ці трагедії на «до» й «після», що є несправедливим стосовно всіх загиблих воїнів і їхніх сімей.
Навіть такі елементи пошани, як Алеї Слави, іноді відмовляються встановлювати для героїв попереднього періоду. Але для матері пам’ять залишається вічною незалежно від офіційних рішень.
Волонтерство як стрижень волі та боротьби
Війна тримається не лише на армії чи державних структурах — передусім вона існує завдяки непохитній підтримці волонтерів і народної солідарності. Люди, як Дарія Ільїна, щодня вкладають душу та сили у захист свободи та незалежності.
Це боротьба за право жити на своїй землі, зберігати свою культуру й ідентичність. І поки є ті, хто не зламався горем і смутком, а продовжує діяти, є шанс на перемогу і світле майбутнє.
Залишайтеся на зв’язку з історіями реальних героїв України:
Підписуйтеся на спільноту Суспільне Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok, щоб не пропустити нові надихаючі розповіді.
