Кропивницький в жалобі: місто провело в останню путь чотирьох героїв, котрі загинули, захищаючи Батьківщину

23 червня Кропивницький поринув у скорботу — містяни зібралися у центрі та на Алеї Слави Далекосхідного кладовища, щоб провести в останню путь чотирьох воїнів, які віддали життя за Україну. Солдати Олександр Божко, Віталій Желіхівський, Костянтин Терентьєв та Микола Ніколенко навіки залишаться у пам’яті рідних та краю.

Життєвий шлях Олександра Божка (1981–2025)

Олександр народився в Полтаві, здобув професію електрозварювальника і більшість життя працював на будівельних об’єктах. У 2025 році, коли країна потребувала захисників, він вирішив приєднатися до лав Збройних Сил. Там він служив старшим стрільцем-вогнеметником у штурмовому відділенні. Серце героя зупинилося під час виконання бойового завдання поблизу Новоекономічного на Донеччині 25 березня 2025 року. Тривалі місяці очікувань і надії змінювалися болем для його родини, адже Олександр довгий час числився як безвісти зниклий.

Пам’ять про Віталія Желіхівського (1977–2024)

Віталій — корінний кропивничанин, вихованець гімназії “Інтелект” та будівельного коледжу. Він мав різносторонній досвід роботи на підприємствах Кіровоградщини. З початком масштабного вторгнення добровільно вступив до оборонних сил країни, виконував обов’язки помічника-гранатометника. Віталій загинув у зоні бойових дій поблизу села Вербове на Запоріжжі 25 березня 2024 року. Близькі і друзі пам’ятають його як надзвичайно життєрадісну та доброзичливу людину, котра завжди знаходила час для підтримки інших.

Бойовий шлях Костянтина Терентьєва (1982–2024)

Костянтин виріс у Кропивницькому, навчався в ліцеї “Сучасник”, а з дитинства грав у футбол за місцеву дитячу команду “Зірка”. Здобув юридичну освіту, але більшість життя працював далекобійником, курсував дорогами України та Європи. У 2024 році основою своєї відваги став службі Збройним Силам. Завдяки багатому водійському досвіду був призначений водієм протитанкового взводу. 5 квітня 2024 року Костянтин прийняв свій останній бій. Понад два роки його родина перебувала у невідомості, адже воїн вважався безвісти зниклим.

Життя та служба Миколи Ніколенка (1973–2023)

Микола здобув освіту у ліцеї “Лідер” та аграрному коледжі за технічним напрямом. Після служби у лавах військових тривалий час обслуговував Інгульську шахту. Улітку 2022 року добровільно пішов на фронт, де працював водієм-механіком. Микола пройшов через найгарячіші ділянки фронту, включно з Мар’їнкою, Бахмутом, Роботиним та Новоданилівкою. З листопада 2023 року 50-річного солдата вважали безвісти зниклим, аж поки експертиза ДНК не підтвердила його загибель.

Як проходила прощальна церемонія

Під час жалобного зібрання присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання у супроводі ритму метронома — символу невпинного часу та втрати.

Після панахиди рідні отримали Державні Прапори України, які стали символом честі та вдячності за жертву їхніх близьких. Поховання відбулося на Алеї Слави під звуки тужливого сигналу “Пам’ять” і Державного Гімну.

Основні моменти скорботного дня:

• Збір містян у центрі міста та на Алеї Слави;
• Панахида з молитвами за упокій душ;
• Передача державних прапорів родинам Героїв;
• Поховання на Алеї Слави з почесними почестями.

Світла пам’ять та вічна слава тим, хто віддав найцінніше за свободу і мир у нашій країні.