Ми часто розмірковуємо про те, коли і як завершиться нинішній військовий конфлікт, які трансформації він уже приніс і які ще очікують Україну та світ. Проте дедалі очевидніше, що настав час спрогнозувати не лише те, яким буде мир після війни, а й якою постане війна у період після миру, адже ймовірність її повторення залишається високою.
Сучасна війна є унікальною за багатьма критеріями. Зокрема, це перша колоніальна війна за участі держави — постійного члена Ради Безпеки ООН, що володіє ядерною зброєю. Хоча війна Росії проти Грузії стала своєрідним «першим дзвіночком», вона не мала колоніального характеру: окуповані території не були інтегровані до складу РФ. Аналогічно, війни США проти Іраку і Ірану не мали характеру колоніальних конфліктів. Найсуттєвішим є те, що саме під час цього конфлікту радикально трансформувалися не лише засоби ведення бойових дій, а й стратегічні підходи до організації військових операцій.
Цей досвід швидко втілюється в життя, охоплюючи різні цифрові платформи — від американського Palantir до китайських та навіть північнокорейських систем. Росія в режимі реального часу здійснює модернізацію власної ракетної техніки та дронів, намагаючись подолати наявні в ЗСУ системи захисту. Наразі Україна лідирує в цих технологічних перегонах, проте супротивник не збирається здаватися.
Майбутні війни, найімовірніше, розпочинатимуться не з традиційних танкових колонах та артилерійської підготовки, а зі масштабних кібернетичних атак на системи управління у сфері оборони, комунікацій та ключових об’єктів інфраструктури. Чим вищий рівень цифровізації, тим більш руйнівною буде ця стадія. Новітня кіберзброя базуватиметься на штучному інтелекті (ШІ), який буде:
– або повністю автономним,
– або спеціально навчатися на унікальних даних про потенційного ворога,
– особливості його збройних сил,
– вразливі точки інфраструктури,
– досвід проведення навчань та реальних бойових операцій.
Друга хвиля — це тисячі різновидів дронів, також підпорядкованих ШІ, завданням яких стане руйнування протиповітряної та протиракетної оборони, критичної інфраструктури, а також об’єктів цивільного значення — наприклад, лікарень. Одночасно відбуватимуться атаки на логістичні коридори, склади з продовольством, медикаментами та паливом. Лише на заключному етапі — за потреби — задіюватимуться традиційні види озброєння.
Навіть базове математичне моделювання моделі сучасної війни із застосуванням як людськи керованих, так і автономних систем (дронів, робототехніки) демонструє, що використання автономних інструментів сприяє збереженню людських життів. Однак для цього необхідно досягти високої ефективності бойового застосування таких засобів.
Варто підкреслити, що кіберінструменти і безпілотні апарати великої дальності:
– ефективно знижують стратегічну глибину оборони противника,
– і саме їх у найближчому майбутньому слід очікувати як пріоритетні розробки та засоби ведення бойових дій.
Можливість вести агресію на відстані, без фізичного контакту, а також правові й етичні невизначеності щодо класифікації таких дій — наприклад, перетину повітряного простору третіх країн дронами або складність точно визначити джерело кібернападів — радикально змінить уявлення про бойову територію та лінії фронту.
Це ще не враховуючи можливість апокаліптичного розвитку подій, коли штучний інтелект із людськими можливостями самостійно визначатиме як тактичні кроки, так і стратегічні цілі. Що вважати перемогою у такій війні та які вигоди з цього отримає більш розвинений ШІ — наразі залишається відкритим питанням. Однозначно можна прогнозувати, що:
– цифровий суверенітет стане таким самим основоположним атрибутом державності, як і класичний суверенітет;
– дата-центри й обчислювальні потужності перетворяться на пріоритетні цілі як для ураження, так і захисту;
– цифровий шпигунство та кібердиверсії, спрямовані на знищення баз даних, які підтримуватимуть ухвалення рішень ШІ, стануть новим інструментом терористичної діяльності та упереджувальних атак.
Досвід конфліктів за участю США та Ізраїлю проти Ірану демонструє, що мережеві методи управління, на відміну від централізованих, дозволяють зберегти керованість та організувати спротив, навіть за умови відсутності можливості вищого командного складу для видачі наказів. З огляду на це важливо впровадити радикальні трансформації у системі державного та військового керівництва, а також провести відповідні тренування й налагодити горизонтальні зв’язки з чітким визначенням повноважень керівників другого і третього рівнів.
Навіть якщо такі плани нині здаються передчасними, робота над ними має виконуватися у реальному масштабі часу. Сподівання на те, що Росія розпадеться на демократичні держави і в Євразії запанує вічний мир, мають підставу хіба що в жанрі фантастичних романів. Звертаючись до традицій Японії, можна згадати принцип, яким керувалися самураї: жити так, наче ти вже помер, що у кризових ситуаціях означає керуватися найгіршими сценаріями.
Ми стали свідками найдовшого в історії людства періоду — майже 80 років — без масштабних війн, наче заради того, аби побачити повернення ідеології фашизму, домінування, геноциду та колоніалізму. І це, незважаючи на всі досягнення в технологіях, усвідомлення важливості спільних зусиль і прагнення підтримання порядку, заснованого на чітких правилах.
Період стратегічної невизначеності, початком якого стала війна Росії проти України, іронічно повертає нас до концепції «кінця історії» Фукуями. Однак завершилася інша історія — про те, що спроба побудови справедливого світового порядку через глобалізацію торгівлі, транспортних шляхів, інтеграцію освітніх і культурних просторів, обмеження деяких видів озброєнь і запобігання конфліктам перетворилася на тотальний хаос.
Передчасна ілюзія стабільності супроводжувалась:
– відсутністю попиту на стратегічне планування,
– уповільненням реакцій через відчуття ситості,
– втратою орієнтирів та перспективи розвитку через нерівномірний розподіл багатства,
– біфуркацією світового гегемона на «прототип» і «антипод»,
– відродженням політичних рухів, де домінує сила як мірило істини, а брехня — інструмент досягнення цілей.
Ревізіоністи, хоч і не хотіли б початку воєн, адже їх мета — влада й власний добробут, зумовлюють, що радикальна зміна політичних орієнтирів неминуче провокує конфлікти. Ці зіткнення типово виникають у період між руйнуванням старого та формуванням нового світового порядку. Більш того, надзвичайно низький рівень лідерства не просто є гіпотезою, а стійкою реальністю, що ускладнює навіть формування нових правил.
Українське суспільство, що історично перебувало у стані горизонтальної самоорганізованості, багаторазово демонструвало здатність до мобілізації і єдності у критичних обставинах. Водночас відсутність традиції побудови стабільних інституцій неодноразово призводила до передачі владних повноважень особам, які не змогли сформувати чітке бачення успішної, безпечної та стабільної держави.
Прикладом може служити непохитна віра в власну обраність, на кшталт Дональда Трампа, якій не однаково. На прикладі невдалих операцій, таких як іранська кампанія, дедалі чіткіше проявляється розрив між голосними погрозами і скромними практичними результатами. Коли професійний аналіз переваг і недоліків противника, досконале планування варіантів ведення бойових дій і вибір найефективніших засобів ураження замінюються самовпевненістю та пошуком простих, швидких рішень, успіх стає малоймовірним.
Обговорення виборів, які набрали обертів попри те, що війна ще не завершилася, свідчить про те, що вони неодмінно відбудуться у найближчому часі. Українська горизонтальна організація суспільства, скоріш за все, не дозволить провести вибори з наперед відомим переможцем. Водночас слід усвідомлювати:
– ім’я кандидата не матиме значення, якщо він не формує нового бачення країни,
– і не розуміє необхідності такого бачення.
Повага до історичних постатей і подій ніколи не замінить необхідності фундаментальної розмови про майбутнє, що стосується як внутрішнього розвитку України, так і її зовнішньої інтеграції.
Принцип детермінізму або ідея «єдиного правильного шляху» втратив чинність не лише для України, а й у глобальному масштабі.
Свобода вибору визначає життєвий шлях людини з моменту народження, але з кожним наступним кроком розмаїття опцій звужується. Сьогодні формується новий світ, у якому постане нова Україна. Широта можливостей нині широка, проте кожне прийняте рішення звужує майбутній спектр виборів.
При цьому слід мати на увазі:
1. Необхідність плану «Б» на випадок зміни політичного курсу у провідних європейських країнах.
2. Вразливість договорів і зобов’язань, що грунтуються на вигоді, а не на глибокій єдності інтересів і цінностей.
3. Залежність успіху України від ступеня зацікавленості еліт сусідніх держав у її стабільності та від уміння довести свою конкурентоспроможність.
4. Пріоритетності стратегічного бачення і передбачення наслідків, що цінують більше за інші якості.
Опираючись на цей комплекс факторів, Україна та її суспільство повинні формувати свій шлях із урахуванням складних викликів сучасності й майбутнього.
