Президент США Дональд Трамп заявив, що утримається від нових військових ударів по Ірану за умови швидкого досягнення угоди, яка:
– припинить ядерні амбіції Тегерана;
– забезпечить відновлення безперешкодного судноплавства в Ормузькій протоці.
Про це повідомляє Reuters.
Іран та інші країни Близького Сходу звернулися з проханням надати час для укладення угоди, яка б призвела до «негайного, повного та остаточного» відкриття протоки. Водночас вона мала б «покласти край ядерній загрозі з боку Ірану», зазначив Трамп на своїй платформі Truth Social.
Президент США підкреслив: «З огляду на це звернення я погодився, заради майбутнього блага світу, а також для збереження процвітання Ірану, скасувати попередні атаки за умови, що відразу вдасться укласти угоду».
Зі слів Дональда Трампа, Ізраїль підтримує його в цьому зобов’язанні. Водночас офіційних публічних заяв з цього приводу з боку Ізраїлю наразі не надходило.
Зі свого боку, Іран попередив США про неприпустимість будь-яких «авантюрних дій» і заявив, що рішуче відреагує, якщо американські війська здійснять заявлені погрози щодо нових воєнних ударів.
Коментарі міністра закордонних справ Ірану Аббаса Аракчі пролунали 1 серпня в рамках окремих телефонних переговорів із високопоставленими представниками Туреччини, Пакистану та Саудівської Аравії. Вони відбулися лише кількома годинами після того, як збройні сили Кувейту повідомили про збиття безпілотних літальних апаратів, запущених Іраном.
Під час розмов із головнокомандувачем армії Пакистану генерал-лейтенантом Асімом Муніром та міністром закордонних справ Туреччини Хаканом Фіданом Аббас Аракчі наголосив, що Іран рішуче відреагує на будь-яку проявлену «агресію».
Пізніше він повідомив міністру закордонних справ Саудівської Аравії Файсалу бін Фархану, що будь-які військові операції зі сторони США та Ізраїлю або участь регіональних країн у таких діях призведуть до «адекватної та пропорційної відповіді».
Окрім цього, саудівський наслідний принц Мухаммед бін Салман у суботу провів телефонну розмову з Дональдом Трампом, під час якої «висловив занепокоєння та попросив подати пояснення» щодо американських планів стосовно Ірану. Про це повідомляло агентство Axios, посилаючись на власні джерела.
Іранські засоби масової інформації інформували, що будь-які американські удари по енергетичній інфраструктурі країни спровокують контрзаходи Тегерана, які передбачають удари по нафтових родовищах Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів, а також по газових родовищах Катару й Ізраїлю.
31 липня Дональд Трамп висловив думку, що американські переговорники, серед яких були його зять Джаред Кушнер, спецпредставник Стів Віткофф і державний секретар США Марко Рубіо, здатні досягти угоди з Іраном. Водночас президент зізнався, що втрачає довіру до іранської сторони, наголошуючи, що ті «часто порушують свої обіцянки». Трамп також попередив про можливість нових військових ударів.
Варто зазначити, що нафтовий ринок перебуває у стані дестабілізації з моменту, коли 28 лютого американські та ізраїльські війська розпочали удари по Ірану. Президент США стверджує, що його ключова мета – недопущення створення Іраном ядерної зброї – виправдовує нинішнє підвищення цін на паливо в короткостроковій перспективі. Втім, економічні складнощі та зростаючий політичний тиск змушують його шукати способи припинення конфлікту.
Ризик атак з боку Ірану стримує більшість судноплавства через Ормузьку протоку – важливий транспортний коридор для експорту енергоресурсів. Додаткову тривогу у енергетичній галузі викликав той факт, що союзники Ірану, єменські хусити, нещодавно почали погрожувати судноплавству в Баб-ель-Мандебській протоці, яка є ще одним ключовим маршрутом для вивезення саудівської нафти.
Американський новинний канал CNN повідомляв, що Дональд Трамп опинився у глухому куті у військовому конфлікті з Іраном. Серед потенційних варіантів дій, які могли би змінити ситуацію, розглядають:
1. Ризикнути життями сотень американських військових у разі проведення наземного вторгнення.
2. Визнати контроль Тегерана над Ормузькою протокою.
Обидва сценарії наразі вважаються неприйнятними. Деякі аналітики припускають, що вихід із кризи може полягати в компромісному рішенні, яке:
– дозволить США уникнути визнання стратегічної поразки, пов’язаної з фактичним контролем Ірану над Ормузькою протокою;
– дасть Ірану змогу стверджувати, що він зберіг своє ключове досягнення у цьому конфлікті.
Однак політичне та дипломатичне прокладання шляху до такої угоди виявляється надзвичайно складним. Процес деескалації конфлікту вимагатиме розробки плану подальшого управління протокою, а також, ймовірно, залучення міжнародних сил, які гарантуватимуть безпеку цивільного морського судноплавства.
