Війна між Сполученими Штатами, Ізраїлем та Іраном триває всього три дні, але вже охопила регіональну площину після того, як Іран здійснив напади на арабські країни — союзників США, а також на держави Перської затоки, які є його сусідами. До ситуації долучилася Велика Британія, надавши американським військам доступ до своїх баз.
Конфлікт дедалі загострюється, а стрічка новин безупинно насичується новими повідомленнями. Нещодавно було оприлюднено пресреліз Центрального командування США, у якому повідомляється, що три винищувачі F-15E Strike Eagle були збиті системами протиповітряної оборони Кувейту, ймовірно, у результаті інциденту дружнього вогню. Як тільки текст буде завершено, очевидно, відбудуться нові ракетні удари, і, за жаль, багато людей, які зараз живі, можуть загинути.
Поки зарано визначати, коли і як ця війна завершиться — керувати подіями у воєнний час надзвичайно важко. Проте можна виділити кілька потенційних сценаріїв, які прагнуть реалізувати сторони, що ведуть боротьбу.
Визначення перемоги за версією Трампа
Президент Дональд Трамп, як звичайно, демонструє впевненість у військовій могутності США. У своєму відеозверненні, записаному на резиденції Мар-а-Лаґо у Флориді, він оголосив про початок війни. На відміну від інших лідерів, які зазвичай обирають урочисте звернення в Овальному кабінеті біля історичного столу Resolute, Трамп з’явився у розстебнутій сорочці та білій бейсболці. У своєму виступі він виклав тривалий перелік звинувачень, наголошуючи, що Іран представляє невідворотну загрозу для США з часів Ісламської революції 1979 року.
Сам Трамп може змінити позицію, але у своєму зверненні він окреслив чітке бачення перемоги, що включає:
- Знищення ракет та повне руйнування ракетної індустрії Ірану.
- Уничтоження іранського військово-морського флоту.
- Забезпечення того, щоб терористичні проксі в регіоні більше не могли дестабілізувати обстановку чи нападати на сили США та союзників.
- Запобігання використанню вибухівки, якою калічать та вбивають тисячі людей, включно з багатьма американцями.
Трамп висловив ствердження, що Іран розробляє ракети, спроможні долетіти до США, хоча розвідувальні оцінки цієї інформації не підтримують. Він також заявив, що Іран наблизився до створення ядерної зброї, що суперечить його попередній заяві минулого літа про те, що США "стерли з лиця землі" ключові ядерні об’єкти Ірану.
Президент вважає, що США разом із Ізраїлем можуть паралізувати режим у Тегерані. У разі, якщо влада не здасться, він передбачає такий ступінь руйнування режиму, що іранський народ матиме унікальну за останні покоління можливість повстати й захопити владу. Своїм зверненням він фактично покладає відповідальність за зміну режиму на самих іранців, надаючи їм можливий "вихід" у майбутньому.
Така риторика може розглядатися як моральне зобов’язання для США довести справу до логічного завершення, проте залишається нез’ясованим, наскільки це вплине на політика, який сподівається завжди знайти якусь угоду.
Не існує прикладу зміни режиму або перемоги у війні проти добре озброєного супротивника виключно за допомогою авіаційних ударів. Для усунення Саддама Хусейна в Іраку у 2003 році союзники, зокрема США і Великобританія, залучили значні сухопутні війська. У 2011 році лівійського лідера Муаммара Каддафі повалили підтримані зовнішніми силами повстанські формування, совісно прикриті силами НАТО та інших країн Перської затоки. Трамп сподівається, що іранський народ здійснить подібне завдання самостійно.
План Трампа – це значна авантюра. Шанси, що лише бомбардування призведе до зміни режиму, дуже малі. Внутрішній переворот із прозахідним ухилом не можна повністю відкидати, однак, враховуючи, що війна триває лишень три дні, це все ж видається малоймовірним.
Набагато ймовірніше, що чинні правителі в Ірані сховаються в укриттях і продовжуватимуть запускати ракети. Їх підживлюватиме ідеологія та переконання у здатності витримати більше труднощів, ніж США, Ізраїль чи держави Перської затоки.
Основний тягар війни ляже на іранський народ, який, втім, не має реального голосу у цих подіях.
Розрахунок Нетаньягу
Подібно до Трампа, прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу також неодноразово закликав іранців взяти владу у власні руки. Однак, якщо силові структури режиму залишаться безперешкодними, його пріоритетом є розгром військового потенціалу Ірану та підрив здатності режиму відновлювати вплив у регіоні через підтримку міліцій, небезпечних для Ізраїлю.
Протягом десятиліть Нетаньягу вважав Іран найсерйознішим ворогом Ізраїлю, переконаний, що правителі Ісламської Республіки мають на меті створити ядерну зброю для знищення єврейської держави.
Другого дня війни він виступив із промовою на даху будівлі в Тель-Авіві, де зауважив, що Ізраїль зі США спільними зусиллями можуть досягти того, чого він прагнув 40 років — повного знищення режиму терору. За його словами, це обіцянка, яку він візьме на себе й докладе максимум зусиль для її виконання.
У війні завжди присутній внутрішньополітичний контекст. На відміну від Трампа, чия політична позиція виглядає доволі стійкою, Нетаньягу ризикує втратити владу, адже багато ізраїльтян дорікають йому за провали безпеки, які дозволили організації "Хамас" здійснити напад 7 жовтня 2023 року.
У разі успішної військової кампанії і заяви про перемогу над Іраном prem’єр може отримати важливу політичну перевагу, що стане кроком до відновлення підтримки виборців і можливою гарантією беззаперечної перемоги на майбутніх виборах.
Виживання як форма перемоги
Убивство Верховного лідера Ірану та його провідних військових радників стало дуже серйозним ударом для режиму, але не означає неминучий крах влади у країні. Інституції Ісламської Республіки, створені аятолою Рухоллою Хомейні та іншими засновниками майже пів століття тому, були збудовані таким чином, щоб витримувати військові зіткнення та замахи.
На відміну від сирійського чи лівійського режимів, які будувалися довкола правлячих династій і падали одночасно з їх усуненням, іранська система складається зі складної мережі політичних і релігійних інститутів із перехресними повноваженнями, що утворюють стійку структуру влади.
Нині Ісламська Республіка проходить найсерйозніше випробування за всю свою історію, проте вона була підготовлена саме для таких викликів.
Перемога для режиму — зберегти владу. Для цього він покладається на потужну багато рівневу систему захисту, що складається з:
- Режимного апарату безпеки, репресій і примусу, який у січні жорстоко придушив протести в країні.
- Збройних сил і поліції, добре оснащених та численних.
- Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), який має єдиний мандат — захищати режим усередині країни й за її межами.
КВІР тісно пов’язаний з ідеологією велаята-е факих, що легітимізує владу шиїтських релігійних лідерів. Цей корпус має орієнтовно 190 тисяч військовослужбовців на активній службі та близько 600 тисяч резервістів. Крім цього, КВІР контролює значну частину іранської економіки, через що командування має не тільки ідеологічну, але й матеріальну зацікавленість у збереженні режиму.
Підтримує КВІР добровольча парамілітарна організація Басідж, чисельність якої оцінюється у приблизно 450 тисяч осіб, відома своєю жорстокістю та вірністю владі. У 2009 році вони брали участь у придушенні протестів, діючи як перша лінія оборони режиму.
Трамп вимагав від КВІР і Басідж скласти зброю, погрожуючи "неминучою смертю" з приголомшливими наслідками, але реальний вплив цих заяв на стабільність режиму залишається під сумнівом.
Ісламська традиція твердо пов’язує ідею мучеництва з релігійною та політичною ідеологією. Заява державного телебачення про смерть Хаменеї як "солодкий, чистий ковток мучеництва" відображає цю концепцію. Деякі експерти припускають, що аятола навмисно пішов на зустріч зі старшими радниками у момент можливого нападу, прагнучи до мученицької смерті.
Крім силового апарату, режим має ядро цивільних прихильників. Після вбивства керівника країни тисячі людей вийшли на вулиці Тегерана, беручи участь у перших із 40 днів жалоби, попри стовпи диму від американських та ізраїльських авіаударів.
Невдалі приклади втручання
Американська сторона гадає, що цього разу спільна військова могутність з Ізраїлем зможе змінити режим у Ірані, не спричинивши великої катастрофи. Однак існують сумнівні прецеденти.
- Усунення Саддама Хусейна в Іраку у 2003 році призвело до багаторічної війни та появи джихадистських рухів, які діють і нині.
- Лівія, багата на нафту країна, яка могла забезпечити своїх громадян високим рівнем життя, досі роздроблена і зубожіла навіть через 15 років після усунення Каддафі. Західні держави, які підтримали його повалення, фактично відмовилися від подальшої відповідальності за країну.
Іран — велика країна з населенням понад 90 мільйонів, що втричі перевищує Ірак за територією. Якщо режим у Тегерані справді впаде, найстрашнішою перспективою стане хаос, безлад і кровопролиття, зіставні зі сирійською та іракською громадянськими війнами, що забрали сотні тисяч життів.
Військові дії США та Ізраїлю суттєво ослаблюють військовий потенціал Ірану і змінюють баланс сил на Близькому Сході, навіть якщо режим все ж збережеться.
Багато іранців зраділи б падінню режиму, але заміна його силовим шляхом на стабільну, мирну та цілісну альтернативу становитиме величезний виклик.
Адже авантюризм Трампа полягає у вірі, що ця війна може кардинально покращити безпекову ситуацію на Близькому Сході, хоча шанси на це залишаються вкрай невисокими.
Головне фото: AFP via Getty Images
