27 липня 2026 року, 20:57
Військовий конфлікт в Україні триває понад чотири роки, і незабаром настане чергова, четверта річниця повномасштабної фази бойових дій. За цей період у воєнних операціях на фронті, в повітрі, а також на дипломатичному рівні сформувалися певні закономірності, які дозволяють проаналізувати поточний стан справ і передбачити потенційний розвиток подій. Незважаючи на часте вживання терміну «перелом» українською стороною, військовий аналітик Сергій Ауслендер закликає до об’єктивної оцінки ситуації, зауважуючи, що про справжній перелам на даному етапі говорити зарано. Наразі жодна зі сторін не володіє абсолютною перевагою, а необачні сподівання можуть обернутися небезпекою.
Міжнародні зусилля щодо встановлення миру, зокрема ініційовані колишнім президентом США Дональдом Трампом, не досягли бажаного результату та не зупинили бойові дії. Російська сторона демонструє наполегливу одержимість у завоюванні Донецької області, що є ключовою причиною продовження наземних зіткнень. Водночас, в українському військовому командуванні відбулися істотні кадрові зміни: генерала Валерія Залужного замінив генерал Олександр Сирський, а наступним на посаді Головнокомандувача Збройних Сил України став генерал Андрій Дропатий. Призначення Дропатого, який пройшов шлях від командира батальйону до командувача сухопутних військ, викликало неоднозначну реакцію, проте реальна ефективність його керівництва стане очевидною лише з часом.
На полі бою нині спостерігається стійкий «позиційний тупик»: жодна сторона не здатна здійснити прорив оборонних рубежів супротивника. Війська РФ практикують тактику поступового «просування силою», що супроводжується значними втратами особового складу та техніки. Український літній наступ 2023 року не досягнув поставлених завдань через недостатню концентрацію сил для прориву російської оборони. Аналогічно, спроби російських агресорів забезпечити прорив, зокрема нещодавня механізована операція в районі Добропілля, завершилися провалом з масованими втратами техніки. Вирішення цієї воєнної стагнації потребує переходу до маневреної війни, подібної до українського контрнаступу на Харківщині восени 2022 року.
Враховуючи ситуацію на землі, обидва противники нарощують активність у повітряній кампанії, що проявляється у широкому застосуванні безпілотних літальних апаратів, крилатих та балістичних ракет. Росія веде так звану «війну міст», завдаючи масованих ударів по великих населених пунктах, зокрема по Києву, з метою виснаження системи протиповітряної оборони України. Проте, цей стратегічний «ракетний терор» навряд чи забезпечить їм перемогу або спричинить повне знищення українських міст, оскільки подібні доктрини терору цивільного населення історично не були дієвими.
Українська сторона, своєю чергою, зосередила зусилля на завданні максимальних економічних збитків противнику. Удари по нафтопереробним заводам, логістичним хабам та складах, таких як «Вайлдберріз» і порт Новоросійськ, свідчать про ефективність цієї стратегії. Це призводить до гострого дефіциту пального в Росії, змушуючи агресора шукати альтернативні джерела, зокрема китайський дизель на Далекому Сході, а також обмежувати експорт бензину. Подібні дії стрімко підвищують вартість ведення війни для Росії, роблячи її все менш прийнятною.
Основні тенденції сучасної війни і перспективи розвитку конфлікту:
-
Зростання значення повітряних операцій: Кампанії у повітрі, особливо з використанням ударних дронів, набувають вирішальної ролі в порівнянні з традиційними наземними діями. Безпілотники, завдяки доступності та численності, ефективно доповнюють або навіть замінюють крилаті і балістичні ракети, особливо при нанесенні ударів на великі відстані.
-
Величезна роль протиповітряної оборони і нестача протиракет: Ефективність систем ППО, особливо у боротьбі з балістичними ракетами, стає критичною. Хронічний дефіцит засобів для протидії створює значні труднощі, адже виробництво балістичних ракет є більш економним порівняно з виготовленням засобів їх перехоплення.
-
Промислова потужність та швидке нарощування виробництва: Можливість оперативно збільшувати виробництво нових видів озброєнь, зокрема дронів, є ключовим фактором забезпечення стійкості. Гнучка, розгалужена виробнича система України демонструє більшу ефективність порівняно з жорстко централізованою моделлю РФ.
- Збереження позиційного характеру бойових дій: Фронт лишається стабільним, з незначними переміщеннями позицій обох сторін. Українські війська успішно стримують наступальні зусилля противника, в той час як російські сили повільно просуваються, але без суттєвих стратегічних здобутків.
Незважаючи на тривалість конфлікту, залишається висока невизначеність щодо його можливих шляхів завершення. Позиції сторін суттєво відрізняються: Україна бореться за збереження своєї державності, у той час як Росія орієнтується на окупацію Донбасу. Виглядає маловірогідним, що найближчим часом буде досягнуто компромісу, що свідчить про потенційне затягування війни. Історичні приклади, як-от Корейська війна, демонструють, що вирішення подібних конфліктів зазвичай пов’язане з глибинними політичними змінами, а не лише зі зменшенням інтенсивності бойових дій за відсутності домовленостей.
