24 лютого повномасштабне вторгнення Росії в Україну перетне межу п’ятого року. На сьогодні ця війна дедалі більше нагадує змагання на витривалість: хто швидше пристосується до нових реалій, у кого більший арсенал ресурсів і хто триваліше зможе протистояти постійному тиску.
Американський військовий експерт Майкл Кофман, співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир і спеціаліст із збройних сил Росії та України, у статті для журналу Foreign Affairs детально аналізує перебіг трансформацій військових стратегій у 2026 році, а також виклики, що стоять перед арміями обох країн.
### Стратегії сторін
За думкою Кофмана, Україна вибудовує свою військову стратегію таким чином, щоб зробити війну надзвичайно дорогою для Росії. Ось основні складові цієї стратегії:
– Збереження власних територій і одночасне мінімізування втрат.
– Максимальне збільшення російських втрат до рівня, який на Кремль неможливо компенсувати.
– Удар по економіці Росії, зокрема, зосереджений на енергетичній інфраструктурі.
Головний розрахунок полягає у тому, що якщо вартість війни для Кремля стане непідйомною, Москва буде змушена переглядати свої вимоги під час переговорів.
Натомість Росія діє за іншою логікою. Кремль розраховує, що постійний тиск на фронті рано чи пізно дасть прорив, а удари по українській інфраструктурі підірвуть економіку України та змусять її населення евакуюватись із міст. Крім того, у Москві сподівалися, що західна підтримка України послабне.
Проте, за словами Кофмана, жодна з цих ставак не принесла Кремлю вирішального успіху. Російські наступальні операції розвиваються повільно, їхні ресурси використовуються надто інтенсивно, а західна підтримка Києва виявилась більш стійкою, ніж очікували в Москві.
### Російська армія: наступ без перемоги
Росія продовжує чинити тиск вздовж усієї лінії фронту. Військові навчились діяти невеликими штурмовими групами, обходити оборонні позиції та поступово прориватись. Це дозволяє їм здобувати територіальні поступки, проте стратегії для кардинального прориву бракує.
Вартість кожного кілометра просування для Росії залишається надзвичайно високою:
– До грудня 2025 року кількість непоправних втрат — убитих та тяжко поранених — перевищувала щомісячний поповнюваний контингент новобранців, який, в свою чергу, суттєво зменшився.
– За словами Кофмана, це не свідчить про дефіцит людських ресурсів у Росії, але якщо втрати збережуться на тому ж рівні, Кремль може зменшити інтенсивність наступальних дій або звузити кількість напрямків в операціях у 2026 році.
Без суттєвих змін у військовій тактиці або послаблення української оборони надії Москви отримати прорив усе більше тануть. Цікаво, що Росія, формально виступаючи наступальною стороною, фактично не наближається до політичної перемоги, хоча і контролює додаткові території.
### Україна: без перемог, але й без поразок
Контрнаступ Збройних сил України біля Куп’янська показав здатність українських військ майстерно застосовувати тактичні інновації, відмічає Кофман. Нині армія уникає масових штурмів і доро́гих контратак, натомість активно застосовує сучасні технології, що дозволяє компенсувати нестачу особового складу.
Ключовим завданням для України залишаєься збереження боєздатності на фронті, адже навіть війна з широким використанням безпілотних апаратів вимагає значних людських ресурсів. Втім, тут існують проблеми:
– Військовослужбовці все більше виснажені, багато хто перебуває без ротації та відпочинку.
– Особливо гостро стоять проблеми з поповненням фахівцями сектору БПЛА, оскільки такий персонал потребує поглибленої підготовки та спеціальних навичок.
– Нові підрозділи часто формуються без достатньої кількості офіцерського складу, кадрового ресурсу та технічного оснащення.
– Політика командування, що фактично забороняє відступи, іноді призводить до утворення “виступів” на фронті, що підвищує ризики оточення українських сил.
За словами експерта, для стримування втрат і випередження російських сил Україні необхідно вирішити проблеми з людськими ресурсами й покращити ефективність управління військами. Зараз країна переживає значне виснаження.
Водночас, за словами Кофмана, завершити збройний конфлікт на прийнятних для Києва умовах буде надзвичайно нелегко. Україна потребує подальшої підтримки з боку Заходу, зокрема:
– У сфері розвідки.
– У впровадженні високих технологій.
– В постачанні сучасного озброєння.
– А також посилення економічного тиску на Російську Федерацію.
### Особливості війни у 2026 році
У 2025 році сторони концентрували увагу на морських і повітряних напрямках:
– Удари по торговельному судноплавству в Чорному морі.
– Напади на російський “тіньовий флот”.
– Демонстративні порушення повітряного простору країн НАТО.
Якщо нинішній тренд збережеться, такі операції, імовірно, поширяться, вважає Кофман. Однак, він підкреслює, що навіть невеликі зміни здатні викликати ланцюгову реакцію. Зокрема, блокування мережі Starlink вже негативно впливає на тактичне керування і застосування безпілотників.
На думку експерта, у 2026 році Україна має виконати такі завдання:
– Стабілізувати фронт.
– Знайти економічно вигідні та масштабовані методи захисту критичної інфраструктури.
– Не послаблювати економічний тиск на Москву.
Він також зазначає, що перелом на війні можливий лише у випадку здатності Києва не просто виснажувати ворога, а й контролювати територію значно глибше за лінію фронту, а також відновити перевагу у використанні дронів. Нині Росія домінує у нанесенні дальніх ударів на відстані понад 30 кілометрів, що створює серйозний дисбаланс.
### Невдачі політичних ставок Кремля
У 2025 році президент Росії Володимир Путін робив ставки на те, що тиск зламає українську оборону, а дипломатія знизить підтримку з боку США. Обидві надії виявилися помилковими:
– Сполучені Штати коригували формат військової допомоги.
– Європейські країни взяли на себе частину фінансування збройного протистояння.
Подальший розвиток бойових дій напряму залежатиме від результатів переговорного процесу. Основне запитання залишається: що виявиться витривалішим — російський наступ чи українська оборона?
Події минулого року демонструють, що військові перспективи Москви не покращилися, тоді як економічний тиск на Кремль має тенденцію до зростання. Кофман підкреслює, що війна — це не лише зіткнення армій, а й конкуренція волі та витривалості. Вашингтон демонструє нетерплячість, прагнучи досягнути домовленостей уже влітку, однак нав’язати штучні терміни не вдасться.
Для Москви війна — це не тільки боротьба за території, а й спроба підпорядкувати Україну та зруйнувати її як незалежну державу з власною національною ідентичністю.
Україна втомилася, але залишається незламною. Попереду стоять серйозні виклики, однак час працює дедалі менше на Росію. Головна дилема Кремля залишається без змін — це розрив між реальними військовими можливостями і амбіціями загальних політичних цілей.
