79-й Каннський кінофестиваль наближається до свого завершення. В програмі залишилося переглянути лише кілька конкурсних стрічок. Уже зараз очевидно, що однією з ключових тем фестивалю стала війна, насамперед – Друга світова війна. Декілька відзначених претендентів на нагороди картин присвячені цьому періоду європейської історії, а в окремих фільмах звучать мотиви російсько-українського конфлікту.
У стрічці російського режисера Андрєя Звягінцева «Мінотавр» дія розгортається восени 2022 року, в час оголошення Путіним часткової мобілізації. Головний персонаж, Глєб, керує підприємством, звідки за наказом міської адміністрації мають мобілізувати 14 осіб. Саме ця кількість співпадає з кількістю жертв, що за древньогрецьким міфом «пожертвували» Мінотавру. Тут і криється основна алегорія фільму: у пащу ненаситного Мінотавра, яким символізується влада, відправляють невинних людей.
Сцена мобілізації викликала у глядачів в Європі огиду, майже фізичне відчуття нудоти, разом з тим – щире співчуття до тих, кого змушують іти на війну (при цьому у самому фільмі слово «війна» не вживається). Звягінцев багато в чому повторює сюжет французького фільму Клода Шаброля «Невірна дружина». Однак якщо картина Шаброля є яскравим антибуржуазним висловлюванням, то Звягінцев залишає своїх персонажів у буденному комфорті, де більшість байдужі до чужого горя, дбаючи лишень про власні інтереси.
Цей опозиційний російський кінематограф вирізняється боягузтвом, породжуючи маску любові до прекрасного життя під виглядом антивоєнних меседжів. Водночас, технічно стрічка виконана на високому рівні, що дозволяє вводити в оману західну аудиторію, яка вже назвала «Мінотавра» «потужним антивоєнним висловлюванням».
Зйомки проходили в Латвії, при цьому більшість акторів, задіяних у фільмі, не проживають у Росії. За кулісами ходять чутки, що російські актори спочатку проходили кастинги, проте через страх відмовилися від участі. Тим не менше, низка російських медіа розмістила позитивні рецензії на стрічку, що свідчить про відсутність у ній гостроти.
Про фільм «Весна» режисера Ростислава Кирпиченка вже повідомляв ZAXID.NET. В цій стрічці події названі своїми іменами, однак в основному переважають фільми, присвячені Другій світовій війні.
Серед них – фільм «Мулен» угорського режисера Ласло Немеша, який раніше здобув визнання завдяки картині «Син Саула» – одній із найсильніших стрічок про Голокост. Тепер головним героєм фільму є Жан Мулен – видатний діяч французького Опору, якого глибоко шанують у Франції: його ім’я носить багато вулиць, шкіл і навіть університет у Ліоні.
Фільм зосереджений на арешті й катуваннях Мулена. Цікавим є той факт, що одним із правовласників стрічки стала компанія «Дісней», що викликало загальний сміх у залі. До того ж, антагоністом фільму є начальник ліонського гестапо на прізвище Барбі, що викликало ще більшу іронію. Однак жодного жарту у цьому немає: Клаус Барбі особисто катував Мулена багато днів поспіль, а сам Жан помер 8 липня 1943 року у поїзді в околицях міста Мец, прямувавши до концентраційного табору.
Смерть Мулена режисер залишає за кадром, але його віртуозна режисура дає глядачам уявити трагічний кінець героя навіть без знання біографії. Утім, у французьких медіа картина спричинила неоднозначну реакцію, оскільки постать Мулена нині використовують в передвиборчих кампаніях ультраправі політики.
Набагато однозначніше ставляться до образу генерала Шарля де Голля. Фільм «Битва за Голля. Залізне століття» (що представлений на головному фото) показали поза конкурсною програмою.
Дія відбувається у червні 1940 року. Поки Франція підписує перемир’я, маловідомий генерал де Голль відмовляється визнавати поразку і залишає країну. Без армії і політичної підтримки, він намагається довести – боротьба за Францію ще не завершилася і не програна. Проти нього стоять скепсис союзників та ворожість режиму Віші, проте де Голль шукає однодумців. Роль Шарля де Голля виконав Симон Абкар’ян, а серед інших виконавців – Бенуа Мажімель, Матьє Кассовіц, Анамарія Вартоломеї, Нільс Шнайдер та інші.
Матьє Кассовіц, окрім акторської роботи, відомий послідовною підтримкою України. Після повернення зі Львова він розповів у ефірі BFMTV про свого батька, який народився в Угорщині і пережив події 1939–1945 років.
«Він був того ж віку, що й ті українські діти, коли моїх бабусю та дідуся депортували. Він жив у гетто, а потім утік зі своєї країни в 1956 році, коли російські війська зайшли до Угорщини», – зазначив Кассовіц.
Під час пресконференції він провів паралелі між ситуацією в Україні та подіями Другої світової, закликаючи не залишатися байдужими.
Якщо ж герої двох попередніх фільмів обирали шлях боротьби, то персонаж конкурсної стрічки «Наш порятунок» режисера Емманюеля Марре, який одночасно є і автором сценарію, приймає роль колаборанта. У головній ролі – Сван Арло, що втілив образ Анрі Марре.
Події розгортаються у вересні 1940 року, коли 49-річний Анрі Марре прибуває до Віші з метою опублікувати свій рукопис «Наш порятунок», який, на його переконання, може врятувати Францію від режиму Віші. У творі він викладає свої патріотичні ідеї та інженерний підхід – ефективність понад усе. Заявляючи про бажання допомогти країні, герой робить усе можливе, щоб залишатися корисним і дедалі більше слугувати новим механізмам влади, водночас прагнучи врятуватися від загибелі.
Тема колаборації стає дедалі актуальнішою для світового кінематографу, і французькі митці відкрито досліджують ганебні сторінки власної історії. Хоча картина містить чимало діалогів і деталей, зйомка виконана настільки стильно, що вона має шанси отримати приз на фестивалі, ймовірно – не головний.
Проєкт Культура має партнера – компанію blago, яка прагне допомагати мешканцям відчувати себе повноправними сучасниками, що живуть у місті третього покоління з максимально доступною інфраструктурою та технологіями, що покращують якість міського життя.
Темі Громадянської війни в Іспанії присвячено фільм «Чорна куля» – триптих про життя трьох різних іспанських чоловіків у різні часи. Стрічка створена під впливом творчості Федеріко Гарсія Лорки, хоча цей вплив є добре прихованим. Сам Лорка вважав, що «лише таємниця тримає нас живими».
У фільмі представлено три епохи і персонажі:
1. 1932 рік – Карлос (Міло Кіфес), молодий чоловік із шляхетної родини Гранади, який прагне вступити до елітного клубу «Казино», але не отримує дозвіл через чутки про свою гомосексуальність.
2. 1939 рік – Себастьян (актор і музикант Альваро Лафуенте Кальво), випадково потрапляє до профранкістської армії в часи громадянської війни, де закохується в пораненого військовополоненого-республіканця Рафаеля (Мігель Бернардо, відомий за серіалом «Еліта»).
3. 2017 рік – Альберто (Карлос Гонсалес), студент і драматург, який займається дослідженням квір-ідентичності та трансгресивних тем у популярній музиці 1920-х років. Він отримує несподіваний заповіт від дідуся.
Фільм відзначається високою якістю зйомки, любов’ю до деталей і цілісністю композиції. У ньому мистецьки об’єднані сюжети, а по суті створене зворушливе камео для Федеріко Гарсії Лорки, що передбачає трагічні події війни. У одному із епізодів з’являється Пенелопа Круз у невеликій, але виразній ролі.
І, нарешті, в конкурсній програмі представлено картину «Боягуз» Лукаса Донта, яка розповідає про солдата часів Першої світової війни і любов у окопах.
Перший фільм Донта, «Girl», отримав на Каннському фестивалі «Золоту камеру» за найкращий дебют, а також премії Queer Palm і FIPRESCI. Його наступна робота «Close» принесла йому Гран-прі Канн 2022 року. Нова стрічка переносить події у 1916 рік.
Головний герой П’єр служить у лавах армії на фронті разом з товаришами. Одного разу він зустрічає яскравого і харизматичного Френсіса. Щоб протистояти жорстокості війни і зберегти бойовий дух, вони разом організовують театральну виставу. Цей живий і емоційний фільм є претендентом на призові місця.
Оголошення переможців 79-го Каннського кінофестивалю відбудеться 23 травня.
