Кіровоградщина прощається з трьома героями, що загинули в боротьбі за Україну
Пам’ять про Євгенія Саранчу: від Зоринівки до 56-ї мотопіхотної бригади
Євгеній Саранча народився 1 березня 1982 року в селі Зоринівка Луганської області у великій, дружній сім’ї. Саме тут він провів своє дитинство, навчаючись у місцевій школі. У 2017 році його життя змінилось – він підписав контракт зі Збройними силами України і відважно служив у 56-й окремій мотопіхотній бригаді.
За час служби Євгенія було відзначено почесними нагородами: медаллю Президента України «За оборону України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Молодший сержант загинув 23 червня, отримавши поранення під час виконання бойового завдання в Краматорському районі Донеччини.
Церемонія прощання відбулася у палаці культури «Світлопільський». Поховали героя на військовому кладовищі. У нього залишились дружина, двоє синів та сестра — найрідніші люди, які будуть берегти пам’ять про нього. Детальніше про це розповіла речниця Олександрійської міськради Юлія Марюхно.
Степан Горбенко: воля до боротьби та жертовність для рідної землі
Степан Горбенко з’явився на світ 10 серпня 1975 року у селі Турія Новомиргородського району. Спершу навчався у місцевій школі, а пізніше оволодів професією тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, що здобув у Оникієві. Працював на цукровому заводі в селищі Капітанівка — трудився щиро для своєї громади.
У 2014 році Степан пішов добровольцем на фронт, беручи участь в антитерористичній операції на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення у 2022-му він мобілізувався до ЗСУ. Війна залишила слід на його здоров’ї: отримане поранення, проте після одужання Степан повернувся на службу.
29 червня 2024 року 50-річний боєць загинув у Запорізькому напрямку. Поховали його у рідному Турії, де залишились найближчі — дружина, дочка, син, онучки, сестра та племінники. Про це повідомили у відділі організаційної роботи Новомиргородської міськради.
Ярослав Видайко: від мирного життя до мужнього захисника
Ярослав Видайко народився 5 липня 1991 року. У рідній Малій Висці закінчив школу в 2006 році та отримав фах маляра-штукатура. Спершу він обрав мирний шлях – після служби повернувся додому, але війна внесла свої корективи.
У 2015 році Ярослав став солдатом ЗСУ, а від 31 травня 2024 року знову став на захист країни як командир 1-го кулеметного взводу 2-ї штурмової роти «Шквал» 225-го окремого штурмового полку. Мав звання молодшого сержанта.
30 жовтня 2024 року він загинув поблизу села Любимівка на Курщині (РФ) внаслідок влучання боєприпасів, скинутих з безпілотника. Довгий час вважався зниклим безвісти, а визнання смерті підтвердила ДНК-експертиза. Ярослава поховали у Великій Висці.
У нього залишились найрідніші: син, мати та сестри. Про це повідомила Великовисківська громада на своїй сторінці у Facebook.
Пам’ять і шана нескореним героям
- Євгеній, Степан та Ярослав — це приклади мужності, самовідданості та любові до Батьківщини.
- Їхні родини втратили найдорожче, але пам’ять про них житиме в серцях усієї України.
- Кожен із них залишив по собі світлу пам’ять, справжній приклад для майбутніх поколінь.
