Трагічне прощання: на Кіровоградщині вшанували трьох героїв, які загинули, захищаючи Україну
В’ячеслав Мальцев – від далекобійника до захисника Батьківщини
В’ячеслав Мальцев народився 9 листопада 1975 року в селищі Олександрівка. У дитинстві навчався у місцевій школі №1, а до війни працював водієм-далекобійником, колесив по дорогах України та Європи.
19 липня 2022 року він добровільно став на захист рідної землі, приєднавшись до військової частини А 4123. Там виконував обов’язки водія автомобільного взводу батальйону матеріального забезпечення.
Під час бойового завдання в районі села Басівка Сумської області 12 березня 2025 року В’ячеслав загинув. Тривалий час його вважали зниклим безвісти, допоки ДНК-експертиза не підтвердила смерть героя. Поховали В’ячеслава в рідному селищі, йому було 45 років.
Андрій Михалюк – мужній воїн і надійна опора для своєї родини
Андрій Михалюк з’явився на світ 17 березня 1976 року в селищі Червоногвардійське, що на території нинішнього Криму. З 1990 року мешкав на Кіровоградщині, у селі Панчеве, де й здобув середню освіту.
Свій професійний шлях побудував як машиніст, навчався в училищі міста Червоний Луч, Луганської області. До повномасштабного вторгнення працював у місцевому фермерському господарстві, але з початком війни був мобілізований до лав ЗСУ.
Протягом служби Андрій виконував обов’язки начальника радіолокаційної станції, брав участь у захисті на Херсонському, Донецькому, Сумському та Запорізькому напрямках. Попри численні поранення, не залишав фронт, допоки не помер 25 травня 2025 року у лікарні Запоріжжя.
Поховали його в селі Панчеве, залишились донька, син, сестра, брат та племінники. Краяни згадують його як незламного захисника та люблячого сім’янина.
Владислав Адам – юний патріот, який віддав життя за мирне небо
Владислав Адам народився 6 червня 2001 року в місті Помічна. Його дитинство та юність пройшли у селі Миколаївка Піщанобрідської громади. Після закінчення школи вирушив до Кам’янського, де здобув професію помічника машиніста тепловоза і працював на одному з місцевих підприємств.
Згодом Владислав вирішив служити в армії, вступив до Збройних сил України для захисту своєї країни від агресора.
24 січня 2025 року він загинув під час бойового завдання поблизу села Янтарне, на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти, допоки родина не отримала офіційне підтвердження втрати. Прощання відбулося біля Піщанобрідського Палацу культури, поховали героя на кладовищі «Жовтневе» в Помічній. Владиславу було лише 23 роки.
Пам’ять і шана українським героям
- Трагічні втрати вкотре нагадують про ціну миру і свободи, яку платять наші захисники.
- Кожен із загиблих залишив по собі світлу пам’ять у серцях рідних і громади.
- Їхній подвиг є символом незламності українського духу.
