Жах і страх у військовій М’янмі: життя під постійною загрозою
На вході до Академії оборонних сил М’янми, що багато років перебуває під твердою владою військових, висить напис, який звучить як обіцянка: «Тріумфальна еліта майбутнього». Та зараз серед вихованців цієї та інших військових шкіл у П’їн-У-Лвіні неможливо помітити впевненість чи гордість. Курсанти все частіше замкнені у своїх кампусах, ховаючись від ракетних атак повстанців у горах. За словами військових колег, керівництво вже розробляє плани перемістити академії в безпечніші місця.
Військовий переворот 2021 року і його наслідки
Після перевороту генералів п’ять років тому країна занурилась у кровопролитну громадянську війну. Ця трагедія роз’їла М’янму на численні фракції, створивши одне з найзаплутаніших військових протистоянь у світі. Незважаючи на маскарад цивільного управління, військові правлять країною, керуючись насамперед страхом — страхом, який пронизує всі рівні суспільства.
Протягом тритижневого перебування у центральних регіонах М’янми, фотограф The New York Times Деніел Берегулак і я стали свідками того, як цей паралічаючий страх вплинув на життя звичайних громадян і як він спотворив країну, що ще зовсім недавно здавалася прикладом протилежності авторитаризму.
Життя цивільних під безперервним прицілом
Зараз у М’янмі мирні жителі живуть постійно налякані: військові безжально тероризують їх своїми бомбардуваннями та підпалами, які минулого року зробили цю країну після палестинських територій найбільш постраждалою від конфлікту на планеті за версією A.C.L.E.D. Під прицілом кожен молодий чоловік чи жінка, які згідно з новим законом про призов можуть будь-коли опинитись на лінії вогню. Перевірки на блокпостах викликають паніку через можливе вилучення телефону через жартівливе повідомлення чи політичний мем.
Люди змушені говорити натяками або мовчати зовсім, уникаючи прямих поглядів і запитань, які можуть призвести до небезпеки.
Страх у військових рядах
Незважаючи на усунення обраного уряду та маскування найвищих офіцерів цивільним одягом, страх панує й у самій армії. Про-демократичні сили, які взяли до рук зброю після перевороту, ведуть серію вбивств та замахів, що змушує носити військову форму чи співпрацю з генералами перестати бути безпечним. Колишні підполковники, які раніше виставляли своє оточення як охоронців, тепер зникли з публічного простору, а бізнес-партнери остерігаються ворожої конкуренції й внутрішніх чисток серед генералів, виїжджаючи до Дубаю або шукаючи інші шляхи втечі.
«Вибори» під прицілом
З грудня по січень хунта організувала ряд виборів, на які справжня опозиція не була допущена. Найпотужніша демократична сила, що двічі перемагала армійську партію і керувала країною до 2021 року, ліквідована. Проте генерали залишались настороженими: вибори проводилися менш ніж в половині країни, а державних службовців змушували голосувати заради «патріотизму».
Результат був передбачуваним — перемога проксі-партії військових і підготовка очільника хунти У Мін Аунг Хлаїнга до інавгурації президента. Це мало демонструвати світові, що М’янма відкрита для бізнесу, що військові потребують стабільності та іноземних інвестицій для відновлення економіки.
Розмах насильства в країні
Насправді ж страх і відчай посилюються. За минулий рік бойові дії забрали життя понад 13 700 людей.
- Збільшення кількості авіаударів із застосуванням винищувачів, гелікоптерів, дронів і парапланів;
- Ціллю стають школи, лікарні та культові споруди;
- Жорстокість не відбувається лише з повітря: солдати грабують села, спалюють будинки і засипають лінії фронту мінними полями.
Як приклад, 17 січня під час святкування контрольованих виборів два винищувачі скинули сотні кілограм бомб на дитячий садок і притулки у селі Аняр, що знаходиться в посушливій центральній частині країни. Потім вертольоти обстріляли вціліле з автоматів. Мешканці розповідають про постійний страх і біль від втраченого.
Руйнування і безнадія в серці М’янми
ООН зафіксувала понад 400 авіаударів під час виборчого процесу, що тривав місяць. Від імені організації Волькер Тюрк, верховний комісар з прав людини, описує глибокий і всеохопний розпач, який ближче не стає, попри формальні вибори. Генерал Зау Мін Тун, офіційний представник хунти, запевняє, що атаки спрямовані виключно проти повстанців, а не цивільних. Втім, міжнародні правозахисники вказують на численні випадки загибелі мирних жителів унаслідок цих атак, зокрема після бомбардувань лікарні в штаті Рахайн.
Жахи війни спускаються не лише із неба: щораз, коли військові повертають собі території або потрапляють під атаки повстанців, вони розтоплюють будинки, вкладають мінні пастки, що вбивають невинних. М’янма очолює світові рейтинги за кількістю поранень та жертв від мін. Жителі регіону намагаються упоратися з наслідками землетрусу, який торік офіційно забрав близько 4 тисяч життів, — багато храмів і стародавніх культурних об’єктів розбиті або закинуті, а гості та туристи більше не відвідують колишню столицю Ава.
Коли молодь зникає
З моменту перевороту було затримано понад 30 800 осіб за політичними звинуваченнями. Заборонено використання західних соцмереж, їзду удвох на мотоциклі, носіння квітів у волоссі в день народження лідерки цивільної опозиції Ду Аун Сан Су Чжі — все це через страх військових, що будь-який прояв непокори може стати поширеним символом спротиву.
Армія дедалі більше відокремлюється від решти країни: соціальні мережі військових ізольовані, сім’ї військовослужбовців постійно перебувають у режимі самоізоляції. Навіть у колишній королівській резиденції в Мандалаї, де розташована база, військових закликають не фотографувати, що робить їх видимими лише в обмеженому середовищі.
Зараз набір курсантів у Академію оборонних сил — еквівалент Вест-Пойнта — впав із 500 до менш як 100 осіб на рік. Нові офіцери без жодних перепочинків відправляються на фронт, де переважно служать призовники. Більшість молодих людей емігрують, тікаючи від обов’язкової служби, і масово перебираються до сусіднього Таїланду.
Життя під гнітом насильства та несправедливості
Ті, хто залишилися, живуть у постійному страху та небезпеці: за порушення законів виборчого захисту засуджено понад 400 людей, серед них і молодий чоловік із 49-річним строком за участь у протестах. Його брат, Ко Він, який боявся називати своє повне ім’я, розповів про жорстокі катування у в’язниці, від травм до пекучих болі від цигарок на шкірі.
«Тоді я відчував себе жабою в їхній кишені, — згадує Ко Він, — для молоді в М’янмі надія майже зникла».
