У ніч перед матчем відбору на Чемпіонат світу 2027 між збірними України та Грузії, що відбувався 2 липня, українці пережили чергову жахливу ніч через масштабний обстріл з території Росії. Особливо сильно постраждала столиця – місто Київ.
Захисник національної збірної України Ілля Тиртишник, у якого в районі Лук’янівки мешкають батько та бабуся, у коментарі для OBOZ.UA поділився думками щодо підготовки до важливих спортивних змагань у часи воєнного лихоліття. Він також розповів, як вдається зберігати холодний розум та зосередженість у таких надскладних умовах.
За словами Іллі Тиртишника:
– Постійна загроза обстрілів безперечно впливає на нього, адже там живуть близькі люди – батько, бабуся, дідусь та інші родичі.
– Особливо непросто слідкувати за новинами, коли наперед готуються повітряні тривоги, що змушує прокидатися пізніше, аби контролювати ситуацію під час запусків ракет.
– Однак, порівняно з тими, хто перебуває безпосередньо у зоні вогню, його власні турботи здаються незначними.
– Він не пам’ятає, скільки разів уже Київ зазнавав таких потужних обстрілів.
Окремо гравець нагадав, що нещодавній обстріл у Лук’янівці проходив приблизно за 10–15 хвилин ходьби від його дому. Батько футболіста підтвердив, що вибухи були надзвичайно гучні, через що він навіть змушений був спуститися до укриття.
Ілля підкреслив, що ця небезпека триває дуже довго і, на жаль, ще довго буде актуальною. У таких умовах він намагається тримати емоції під контролем, щоб вони не впливали на його щоденне життя. В той самий час футболіст наголосив на необхідності продовжувати виконувати свою роботу незважаючи на жахливі виклики війни.
Підготовка до матчів дозволяє Тиртишнику не втрачати зв’язку з родиною. Він переконався, що з близькими все гаразд, хоча й зазначив, що навіть під час постійних обстрілів рідні не завжди поспішають ховатися в укриття. Є дні, коли всередині відчувається сильний страх, і, наприклад, батько спонтанно вирішує сховатися в підвалі. Такі реакції виникають випадково і без видимих причин.
Ілля влучно зауважує:
– Люди змушені звикати до війни, намагаються жити повсякденним життям, незважаючи на обстріли.
– Вони працюють, гуляють і лише сподіваються, що “сьогодні не прилетить” у їхній будинок.
У результаті одного з обстрілів Лук’янівки вибух стався між квартирою рідних Тиртишника та сусіднім будинком. За його словами, це, ймовірно, було збивання ракети, яка впала приблизно за 50 метрів від їхнього дому, утворила вирву і пошкодила вікна. Це була найближча атака до його квартири за весь час. Також неподалік кілька разів влучали по заводу, а останнього разу була особливо страшна атака, коли постраждав ринок і торговельний центр.
Футболіст зазначив, що подібні обстріли неминуче впливають на моральний стан як його особисто, так і всієї збірної України. Проте він намагається направити накопичені емоції та злість у спортивні досягнення.
Ілля поділився, що довгий час завжди відчував гордість, виступаючи за національну збірну. Останній матч із Литвою, на якому були повні трибуни і національний гімн виконувався за участі військових, викликав у нього справжні мурашки:
– Це підсилює патріотизм і любов до України.
– У команді виникає додаткова енергія, спортивна злість та бажання боротися.
– Ці почуття можуть допомогти зробити додатковий ривок у грі.
Водночас гравець висловив надію, що в майбутньому спортивні виступи надихатимуть позитивними емоціями, а не будуть пов’язані з болісними переживаннями війни:
– Він мріє про кінець бойових дій, відсутність обстрілів та сирен.
– Хоче, щоб люди змогли жити під мирним небом і мають змогу насолоджуватися спокоєм.
Проте, поки триває російське вторгнення, українським спортсменам доводиться виходити на поле і перемагати. Ілля наголошує на значенні спортивної діяльності у цьому контексті:
– Кожен матч – це нагода нагадати світові, що війна триває.
– Забезпечити, щоб в Європі та інших країнах не забували про реальні події в Україні.
– Важливо, щоб міжнародна спільнота продовжувала підтримувати Україну, її людей і військових.
Таким чином, виступи на спортивних аренах стають не лише боротьбою за перемогу на полі, але і способом донести до світу істину про важку реальність українського народу у часи війни.
