Життя у вогні: 29 років служби кропивницького рятувальника Володимира Ткаченка
Як обирають шлях у пожежну охорону: перші кроки Володимира
У дитинстві я не мріяв безумовно стати пожежником, але завжди прагнув служити у структурі з повагою серед людей. Після школи спробував вступити до школи міліції у Дніпрі, проте конкурс був надто жорстким і мене не взяли. Згодом пройшов службу в армії та здобув технічну освіту в машинобудівному технікумі. Але внутрішнє бажання служити нікуди не зникло.
У 1998 році, коли машинобудівна галузь стала менш перспективною, друг порадив спробувати свої сили у пожежній охороні. Я без вагань перейшов до цієї служби і жодного разу не пожалкував. Моя кар’єра почалася у шостій державній пожежно-рятувальній частині, що охороняла завод «Гідросила». Тоді виробництво працювало на повну, і пожежі на заводі були справжніми викликами.
Перші виїзди очевидно були складними і страшними. Особливо пам’ятаю, як доводилось боротися із вогнем і густим димом над масляною ванною на заводі. Головним було здолати страх і йти разом з більш досвідченими напарниками, які пережили Чорнобиль і знали всі нюанси роботи у вогні.
Моя сім’я підтримала цей вибір. Особливо дружина з розумінням поставилася до нової роботи, адже в той час ростилася наша донька і я міг підтримувати родину навіть графіком пожежника.
Ще через два роки мене направили на навчання до Вінниці, після якого офіційно призначили командиром відділення — посада, яка є моєю нині.
Найважливіша пожежа: спогади про масштабний виклик
За майже три десятиліття служби найбільше в пам’яті закарбувався випадок на заводі лакофарбових матеріалів — це була масштабна пожежа з особливою небезпекою через легкозаймисті речовини, які там зберігалися.
Тоді наш підрозділ уже обслуговував усе місто, а пожежа була першою такого масштабу для мене. Вогонь гасили майже добу, працюючи в екстремальних умовах — ходили по розчинниках, що призводило до горіння спецодягу.
Особливим викликом став обвал конструкції, внаслідок якого постраждав один з моїх колег. Усі працювали спокійно і злагоджено, адже знали важливість завдання і не мали права панікувати. Цей досвід навчив стійкості та спокою у найнебезпечніші моменти.
З того часу було ще багато викликів, серед яких пожежі в дев’ятиповерхових гуртожитках та великих складах, але саме та пожежа стала для мене вчителем на все життя.
- Не звертати увагу на хаос і паніку довкола.
- Фокусуватися лише на власній роботі.
- Розуміти, що на допомогу інші не завжди прийдуть — тільки ти та колеги.
Обов’язки командира відділення: між перевіркою техніки та навчанням молодих
Моє основне завдання починається з ретельного прийому пожежної машини, за якою я закріплений. Я завжди звертаю особливу увагу на справність апаратів стисненого повітря — це наш дихальний резерв у вогняній небезпеці. Також перевіряємо гідроінструмент, що допомагає при ДТП, щоб техніка завжди була готова до дій.
На пожежі я другий після начальника караулу, керую підлеглими, направляю їхні дії та пояснюю, що і як потрібно робити. Важливо всіма силами зберігати порядок і знімати паніку серед потерпілих і місцевих мешканців.
Працювати з молодими — одна з найцікавіших частин роботи. За роки навчання пройшли через мене десятки начальників караулу. Показую їм на практиці, як діяти у складних умовах, адже лише так формується впевненість і навички. Особливо це стосується роботи у підвальних приміщеннях, де без правильного досвіду можна легко заблукати.
Приємно також брати участь у освітніх заходах у школах — діти радіють, коли можуть приміряти бойовий одяг, побачити спецтехніку в дії та навіть потиснути руку рятувальнику.
Побутові пожежі VS наслідки військових обстрілів: особливості роботи
Побутові пожежі — це менш напружені виклики. Ми знаємо, як поводитись з електрикою, куди подавати воду та як безпечно гасити. Хоч робота завжди вимагає уваги, тут менше непередбачуваності.
Обстріли ж — це інший рівень. Потрібно швидко орієнтуватися, приймати миттєві рішення, детально доповідати керівництву про ситуацію. Місце події завжди нестабільне: загроза повторних «прильотів» не дає розслабитися, а можливі «шахеди» — безпілотники-самогубці з вибухівкою — ускладнюють роботу пожежників.
Через такі виклики бойове чергування стало ще небезпечнішим і більш стресовим, але професія вимагає залишатися зібраним і ефективним, бо життя і здоров’я людей — на кону.
- Постійний аналіз обстановки на 360 градусів.
- Швидкість прийняття рішень у кризових ситуаціях.
- Нетривалі перерви, бо небезпека може з’явитися знову в будь-який момент.
Не пропускайте новини та цікаві історії. Підписуйтеся на Суспільне Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber і TikTok.
