Герой неба: життєвий шлях і подвиг майора Степана Чобану
Від водія санітарної машини до легендарного льотчика-аса
Ірина Романько: Степан Іванович – це справжня легенда української авіації й видатний герой. Коли говорять про льотчиків-асів, перше ім’я, що спадає на думку – це його ім’я. Він був майстром бойового пілотажу, одним із найдосвідченіших пілотів Повітряних сил України. У 2010 році, маючи 45 років, він на деякий час залишив авіацію, хоча небо завжди залишалось його життям. Військові події 2015 року спонукали його повернутися разом із товаришами, щоб поділитися досвідом і зміцнити оборону країни.
Євгеній Чобану: У 1982-му його призвали на строкову службу, де він служив водієм санітарної машини в Умані. Саме там він мріяв піднятися у небо, спостерігаючи за курсантами в авіації. Родом із сім’ї простих робітників колгоспу, Степан ніколи не прагнув легких шляхів. Про вступ до льотного училища він навіть не розповів батькам – лише брату, який допоміг надіслати документи. Математику він склав відмінно, хоча вчився молдавською мовою, і вчителька була вражена його самостійністю. На його курсі екіпаж, до якого він належав, прозвали “молдавським” через його побратима.
Сімейні традиції та безмежна любов
Євгеній Чобану: Батько був людиною надзвичайною — харизматичною, з гострим почуттям гумору і душевністю. Йому подобалося, коли до нього зверталися по-батькові. Ми з братом переймали у нього багато рис просто, спостерігаючи за його поведінкою. У нашій родині панувала атмосфера любові, а батько часто балував нас, коли мама була суворішою.
Наші сімейні традиції включали:
- Поїздки на Сорочинський ярмарок;
- Стрибки через багаття на Масляну;
- Купання в ополонці на Водохреще.
Степан дуже любив риболовлю та готування. Його відданість демонструвалася також у глибокій прихильності до свого кокер-спанієля Річарда, який зустрічав батька з таким ентузіазмом, що здавалось, ніби його вуха піднімаються від радості.
Виноград – символ родинної Бессарабії
Євгеній Чобану: Тато дуже любив виноград, і це було відчутно в усьому навколо. Вирісши у Бессарабії, він культивував виноград усюди. В’їзд до гаража був через виноградну арку, а навіть на балконі другого поверху у нашій квартирі виноградні пагони розросталися по всьому під’їзду.
Кожної осені він приїжджав на свою малу Батьківщину за виноградом. День Незалежності у нас асоціювався з аеродромними зустрічами:
- Усі родини льотчиків збиралися під альтанкою, яку посадив Степан Іванович.
- Там був маленький фонтан із херсонськими кавунами.
- Відбувався показовий проліт над Хрещатиком, після якого ми зустрічали пілотів.
Навіть на посмертному шевроні тата зобразили виноград.
“Су-27 – наш сімейний літак”
Євгеній Чобану: У 1987 році першим місцем служби батька став аеродром Канатове біля Кіровограда. Там він літав на Л-39 і МіГ-23. Але особливо він любив Су-27, пройшовши перенавчання у 1989 році. Це був неймовірний літак – справжня “пташка”. Кожного разу, коли бачу Су-27 у кольорах України, згадую, що саме цей літак був нашим сімейним символом. Аеродинамічні характеристики літака вражали, і як казав батько, пілоти, однажды відчувши політ, уже не зможуть зупинитися.
Подвиг і свідомий вибір захисника неба
Ірина Романько: Степан Чобану був одним із тих титанов, які тримали небо над Україною міцно і непохитно. Він був щирою та скромною людиною, водночас безкомпромісним та справедливим офіцером. Як сказав командир 831-ї бригади Олександр Мостовий, Степан назавжди залишиться у строю та в пам’яті народу як оберіг неба, що тепер захищає нас з висоти небесних просторів.
Євгеній Чобану: Під час початку широкомасштабного вторгнення досвідчені льотчики брали на себе перший удар, щоб захистити молодших товаришів без сімей і дітей. Батько, як справжній герой, не міг чинити інакше. Він завжди намагався зробити все, аби зберегти життя товаришів. Якби була можливість, він би поділився частинкою своєї майстерності перед польотом, щоб зберегти себе та підтримати інших.
Пам’ять та вшанування героя
Євгеній Чобану: У 2018 році батько підтримував мене під час вступу до Кропивницького. Спогади про той час особливо символічні — я заїхав до гуртожитку на вулиці Добровольського, а вилетів уже з гуртожитку на вулиці Степана Чобану.
Ірина Романько: Наш науково-дискусійний гурток з історії авіації “Захоплення небом” щороку вшановує пам’ять Степана Івановича. Зустрічі відбуваються в грудні – місяці його народження і пам’яті. Нові покоління пізнають вагу військових льотчиків, серед яких ім’я Степана Чобану викарбуване золотими літерами.
Хто був Степан Чобану
Степан Іванович народився 21 грудня 1963 року у селі Долинське на Одещині. У 1982-му його призвали до армії, а 1983 року він став курсантем Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків, завершивши навчання у 1987-му. Його перші літальні навички формувались на МіГ-23 у Кропивницькому, де він почав свою офіцерську службу.
1990-го пройшов підготовку для пілотування Су-27, після чого служив у 831-му винищувальному авіаційному полку в Миргороді. Степан отримав кваліфікацію “Військовий льотчик 1 класу” та нараховував понад 1100 годин польотів на Л-39, МіГ-23 та Су-27. Він неодноразово демонстрував майстерність під час військових парадів на честь Дня Незалежності України в 1996, 2001 і 2008 роках.
Після виходу на пенсію у 2010 році, викликаний подіями війни, повернувся у 2015-му знову до лав ЗСУ. 24 лютого 2022 року йому вдалося врятувати літак від ракетного удару РФ. А 28 лютого, як перший в повітрі, майор Чобану вступив у бій над Кропивницьким і загинув внаслідок ракетної атаки. Його героїчна оборона забезпечила безпеку всюєї авіаційної частини та дала змогу перебазувати залишки ескадрильї.
Він лишив дружину та двох синів, а похований на військовому цвинтарі в Миргороді. Указом президента від 2 березня 2022 року йому було посмертно присвоєно звання Героя України за відвагу, стійкість і вірність Присязі.
Підписуйтесь на Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok.
