Важка доля Андрія Михайлишина: понад чотири роки у полоні та довгоочікуване повернення додому
Життєвий шлях захисника
Андрій Михайлишин — уродженець села Новий Стародуб, що на Олександрійщині Кіровоградської області. Йому 25 років, він народився 18 червня 1997 року. Після дев’ятого класу юнак обрав технічний виш і вступив до індустріального політехнічного технікуму. Закінчивши навчання, у 2016 році він розпочав службу у Державній прикордонній службі у Бердянську.
«Три роки я служив за контрактом у мобільній групі спецпризначення. Потім прийняв рішення продовжити військову справу і в 2019 році став на службу у військову частину 3057 Національної гвардії України в Маріуполі», — згадує Андрій.
Паралельно він отримував юридичну освіту, яку завершив вже напередодні повномасштабного російського вторгнення, здобувши ступінь бакалавра.
Початок війни та зникнення зв’язку
23 лютого 2022 року Андрій заступив на чергування у Маріуполі. Наступного дня війна почалася. Спершу зв’язок із ним періодично пропадав, а з початком березня зовсім обірвався. Родина намагалася дізнатись про його долю через знайомих і військову частину, але відповіді були невиразними.
«Начальниця відділу кадрів у Маріуполі казала мені: “На цей час нічого поганого сказати не можу”. Її слова – мов ковток надії. Вона також сказала: “Ви виховали дуже гідного сина” – ці слова назавжди в моєму серці», — поділилася мати Андрія Наталія Михайлишина.
В облозі «Азовсталі» і шлях у полон
За повідомленнями Андрія, разом із побратимами він дістався території заводу «Азовсталь», де точилися запеклі бої. По дорозі вони знищили один БТР і танк ворога, але зрештою опинилися в оточенні.
«Російські війська обстрілювали будинок, де ми ховалися. Удар авіації знищив другий і третій поверхи, ми буквально за секунду опинилися на першому», — згадує боєць.
19 травня 2022 року, після наказу президента, захисники покинули «Азовсталь» та потрапили в полон.
Чотири роки в полоні: важкі випробування сім’ї і бійця
Спершу Андрія утримували у колонії в Оленівці. Зв’язок був майже відсутній — лише раз він вийшов на короткий дзвінок, щоб запевнити, що живий і сусід по камері — однокласник Женя Красюк, теж живий, але лишається в полоні.
«Після вибухів в Оленівці ми довго не знали, де він. Потім Андрія перевезли до Горлівки, а згодом — у Торез, Бійськ Алтайський край і виправну колонію в Тульській області», — розповідає Наталія.
Протягом довгого часу родина отримувала інформацію через звільнених полонених і трималася завдяки підтримці близьких, друзів і щирим молитвам.
Реакція родини на звільнення
Довгоочікуване повернення Андрія сталося 5 червня 2023 року під час обміну утримуваними особами між Україною та Росією. Про це повідомив президент Володимир Зеленський.
«Я впала на коліна і дякувала Богу за те, що син живий і нарешті повернувся додому», — зізнається Наталія.
Тепер Андрій проходить реабілітацію: за понад чотири роки у полоні він значно схуд, має проблеми зі здоров’ям, однак прагне відновитися. Раніше він був спортивною людиною і важив близько 90 кг.
Його чекали близькі: мама, батько, тітка та двоюрідний брат.
Обмін полоненими 5 червня: ключові факти
5 червня Україна повернула на батьківщину 185 наших військовослужбовців за обміном із російською стороною. Серед звільнених:
- захисники з різних підрозділів Збройних сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби;
- солдати, сержанти та офіцери, які обороняли різні фронтові напрямки;
- учасники бояв за Маріуполь і «Азовсталь», а також ті, хто воював в Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Запорізькій, Сумській, Київській і Курській областях.
Чимало з них перебували в полоні вже з 2022 року, проходячи неймовірні випробування.
