Як у Кропивницькому “Світло матерів” підтримує жінок, які пережили найстрашнішу втрату
Як виникла ідея створення “Світла матерів”
Це була моя глибока мрія – заснувати саме таку організацію в Кропивницькому, котра об’єднала б матерів загиблих воїнів. Адже, коли з’їжджаються доньки, дружини та матері, кожна несе свій унікальний біль, по-своєму його відчуваючи та переживаючи. Я – мама Дмитра Кондратенка, офіцера, котрий загинув у 2022 році під Миколаєвом внаслідок ракетного удару по обласній військовій адміністрації. Найцінніше для мене – це пам’ять про мого сина. Тож цю ідею я довго виношувала, а з часом разом із іншими матерями, які пройшли через біль втрати, ми офіційно заснували організацію.
Зрозуміти, що ми дійсно потребуємо такої спільноти, допомогло спілкування з іншими жінками, які втратили своїх близьких. Лише через два з половиною роки після трагедії ми почали зустрічатися, ділячись думками, переживаннями і прагненнями. І це стало початком нашої підтримки одна одної.
Відчай, біль і пошук сил жити далі
Мій син був кадровим офіцером, він відразу після початку повномасштабного вторгнення опинився на передовій. Ми дуже близькі були з ним. Біль втрати стає трохи зрозумілішим та легшим, коли поряд такі ж матері, як ти. Після загибелі мого сина я довго не могла повернутися до нормального життя – майже два роки майже не виходила з дому, не хотіла нікого бачити. Все навколо нагадувало про нього, і мені здавалося, що у мене не вистачає сил іти далі.
Одного дня моя донька покликала мене до дзеркала і запитала: “Мамо, як ти думаєш, чи хотів би наш Діма бачити себе через твої страждання?” Ця проста фраза змінила моє життя. Я зрозуміла, що наші діти віддали свої життя, щоб ми могли продовжувати існувати, а отже, потрібно вчитися жити далі.
Хто творить спільноту “Світло матерів”
До нашої громадської організації приймаємо всіх, хто бажає. Нещодавно моя донька, що живе в Києві і працює коучем, провела спеціальну сесію, присвячену тому, як залишатися жінкою навіть у такій складній ситуації. Запрошували не лише матерів, а й дружин і доньок військових.
Спочатку було боляче говорити про те, як жити далі, особливо про дітей, які зростатимуть без тата, або про жінок, які залишилися без чоловіків. Проте наприкінці сесії всі відчули, що потрібно триматися разом, відкриватися та підтримувати одна одну.
Ось що відбувається на наших зустрічах:
- Учасниці приходять з важким серцем, а йдуть із посмішкою.
- На початку кожного майстеркласу ми стаємо в коло, беремося за руки.
- Я читаю молитву, в якій згадую маму й сина, а всі повторюють за мною слова підтримки та любові.
Такі моменти заряджають і роблять нас сильнішими. Колись ми виготовляли мак до Дня пам’яті, найближчим часом – майстер-клас зі створення українського оберега “пташка щастя”. Це важливо, бо наша головна сила у взаємопідтримці та духовному зв’язку.
Чим насправді допомагають соціальні ініціативи
Окрім майстер-класів, ми активно беремо участь у культурних заходах: відвідуємо музеї, виставки, де презентують роботи дружин і матерів загиблих. Це надихає і згуртовує.
Неодноразово ми отримуємо можливість брати з собою символічні подарунки – насіння різнотрав’я, квіти. Я посадила лілії біля меморіальної дошки свого сина, а трохи рослин засіяла на Алеї Слави, щоб вшанувати пам’ять захисників.
Наші ключові цінності в спільноті:
- Ми разом і наша спільність — це наша сила.
- Кожна може звернутися за допомогою, і ми обов’язково підтримаємо.
- Телефонуємо одна одній, цікавимося життям близьких, допомагаємо у будь-якій потребі.
Наразі в організації – 36 матерів не лише з Кропивницького, а й із сусідніх сіл – Злинки, Первозванівки. Ми тісно співпрацюємо з волонтерами, наприклад з Аллою Кондаковою та її командою з “Крил”. Фінансування немає, усе робиться власними силами і коштами. Майстер-класи – за рахунок учасниць, а до культурних заходів нас часто запрошують безоплатно, за що ми дуже вдячні.
Плани, що надихають і рухають вперед
Велика увага зараз приділяється благоустрою Алеї Слави на Рівнянському кладовищі, де поховані наші сини. Я зустрічаюсь з міською владою, аби переконати їх зробити це місце гідним, доглянутим і яскравим знаком пам’яті.
Що плануємо зробити найближчим часом:
- Боротись з бур’янами і підтримувати порядок на території.
- Доглядати за висадженими туями і просити додатково висадити ялівці.
- Створити спеціальну стелу з прізвищами загиблих воїнів, щоб Алея Слави стала справжньою гордістю міста.
Це не просто про догляд за територією, це про вшанування пам’яті і силу спільноти, яка не забуває своїх героїв.
