Небесний гість: Як космічне сміття падає на нашу планету і що з цим робити
Одного грудневого дня небо ніби розірвалося, і величезний шматок металу, ширший за шкільний автобус, з шаленою швидкістю впав на землю. Це сталося неподалік села Мукуку, за три години їзди на південь від Найробі, Кенія. Потужний гуркіт розніс тишу, налякавши місцевих жителів.
Жителі знайшли великий металевий кільце, що заховано у ґрунт, вищий за людину і важчий за коня. Вони слідкували, як воно охолоджується — з палаючого вуглиння до матового сірого металу, оберігали, кілька разів фотографували, поки чиновники з столиці не прибули до села. Це кільце колись було частиною ракети, яка мала згоріти в атмосфері під час повернення на Землю.
Підвищений потік космічного сміття: що відбувається?
У Кенійському космічному агентстві кажуть, що це був поодинокий випадок. Проте це далеко не так. Кількість апаратів та уламків, які падають на Землю, сьогодні більша, ніж будь-коли. Це наслідок напруженої гонки між урядами та приватними компаніями, такими як SpaceX, які прагнуть панувати у космічному просторі.
Тільки минулого року Космічні сили США повідомили про майже 820 об’єктів, що входили в атмосферу нашої планети. Для порівняння, 10 років тому було лише 110 таких сповіщень. Польський експерт з космічної безпеки Мариуш Слоніна розповідає, що великі об’єкти масою близько тонни або більше падають приблизно раз на тиждень.
Зазвичай більшість уламків спалюється в атмосфері або падає у Тихий океан. Але інколи металеві уламки дістаються до поверхні землі, а їх траєкторії — непередбачувані.
Причини і наслідки забруднення орбіти Землі
Чим більше ми запускаємо ракет у космос, тим більше сміття з часом повернеться назад. Минулого року було запущено понад 300 ракет — майже вчетверо більше, ніж десять років тому. Таким чином, кількість уламків, які падають знову, зростає.
Крім ракетних деталей, окремо стоять старі супутники — приблизно 16 000 знаходяться у космосі, і багатьом з них ще чи рано доведеться повернутися на Землю.
- У 2024 році уламки МКС влучили у будинок у Флориді.
- Раніше цього року частина ракети SpaceX впала неподалік торгового центру в Познані, Польща.
- У Канарських островах зійшов із орбіти занедбаний китайський супутник вагою близько 3 тонн, стривоживши весь регіон.
Інші випадки: у Західній Австралії шахтарі знайшли палаючі уламки на дорозі, а на пляжі Австралії з’явилися величезні «космічні кулі». Це — лише поодинокі приклади небезпечних наслідків космічного засмічення.
Регуляторна безпорадність перед «космічним засміченням»
Тим часом правила, які регулюють запуск ракет та контроль космічного сміття, не встигають за темпами розвитку космічної галузі.
Ось що варто знати про гігантів космічного сектору:
- SpaceX Ілона Маска має більше 10 000 супутників і подала заявку на додатковий мільйон.
- Blue Origin Джефа Безоса також планує масштабне розширення.
- Китайські мегаструктури супутників можуть налічувати сотні тисяч апаратів.
Поки що люди більш схильні потрапити у громову блискавку, ніж постраждати від космічного сміття. Документально зафіксований лише один випадок: жінку з Оклахоми у 90-х роках влучив уламок супутника. На щастя, вона вижила практично неушкодженою.
Проте ризики зростають. За підрахунками Федеральної авіаційної адміністрації США, до 2035 року уламки лише від супутників SpaceX можуть травмувати або вбити людину раз на два роки. Основний вихід — використовувати матеріали, які повністю згорятимуть під час повторного входження у атмосферу, але такі норми наразі не впроваджено.
Відсутність чітких правил і наслідки
Федеральна комісія зі зв’язку США вимагає лише звіти про ризики падіння супутників, але головним чином займається радіочастотами. Федеральна авіаційна адміністрація спробувала запровадити правила щодо утилізації космічного сміття, але відмовилася від цього після тиску з боку індустрії.
Міжнародні договори ООН покривають питання відповідальності за збитки від космічного сміття, проте вони були підписані у часи Холодної війни і мають обмежену силу. В 2007 році організація взялася за рекомендації щодо космічного сміття, але вони не є обов’язковими.
Прогнози траєкторії падіння об’єктів — справжній виклик навіть для топових вчених. Похибка у передбаченні часу входження на одну хвилину змінює зону падіння на приблизно 300 миль.
Наприклад, у січні величезний вогняний шар увірвався у європейське небо — це була верхня частина ракети Zhuque-3, яка вийшла з-під контролю після запуску китайською компанією Landspace. Вага її сягала близько 11 тонн, експерти не очікували повного згоряння.
Страх перед падінням у багатонаселені регіони змусив британську владу попередити мобільних операторів про перевірку системи екстрених повідомлень. За кілька днів уламки впали в Індійський або Тихий океан, уникаючи трагедії.
Космічне сміття загострює геополітичні суперечки
Новий китайський космодром розташований на острові Хайнань. Зони падіння уламків розташовані в спірних водах Південно-Китайського моря, де й так складна політична обстановка.
Рибалки Філіппін часто стикаються з китайськими патрулями, а тепер — ще й з небезпекою космічного сміття. Влада цієї країни радить уникати виходу в море під час запусків із Хайнаня.
За останні чотири роки на берегах Філіппін знайшли 13 великих уламків ракет, які мають китайські позначки або елементи прапора. Це стало додатковим джерелом напруги у регіоні.
Гай Джейн П. Перес, директор філіппінського космічного агентства, зазначає: «Раніше ми боролися за доступ до моря, а тепер — ще й мусимо побоюватися космічного сміття».
Кому належить відповідальність за шкоду від космічних уламків?
Якщо уламки належать компанії або агентству вашої країни, то питання компенсації вирішують у межах місцевого законодавства. В іншому випадку постраждалої країні доводиться посилатися на міжнародні договори ООН.
Основні документи, що регламентують відповідальність:
- Конвенція про відповідальність дає право вимагати компенсацію, якщо іноземний космічний об’єкт спричинив шкоду.
- Угода про пошук і повернення дозволяє стягувати витрати на повернення космічних об’єктів.
Однак ці договори були створені у часи іншої космічної ери — зі значно меншими масштабами космічної активності. Вони більше стосувалися ризиків для космонавтів, а не для цивільного населення на поверхні планети.
Встановлення, з ким саме пов’язано падіння уламку — нелегка справа, яка вимагає зусиль держави і часу. У випадку з кільцем у Кенії, місцева влада підтвердила, що воно було частиною французької ракети, яку запустили для американського телесупутника. Уламок перебував на орбіті понад 16 років до падіння.
Французьке МЗС повідомило, що Кенія не подавала формальної заяви про компенсацію. Так само місцеве населення досі не отримало офіційної інформації, хоча падіння призвело до тріщин у будинках поруч із місцем падіння. Сенатор від цього регіону Деніел Маанзо вказує на відсутність будь-яких компенсацій.
«Уряд говорить, що спочатку потрібно визначити власника об’єкта, бо це і є сторона, винна у недбалості», — підкреслює він. «Цього так і не зробили».
